Співзасновниця Squat 17b Дар’я Криж вирішила відкрити соціальну бібліотеку у власному закладі, а для Медіа Великих Історій розповіла, як це працює, які книжки можна знайти в закладі та чому був обраний саме такий формат.
Вся ця взаємодія будується виключно на довірі. (Дар’я Криж)
Що взагалі означає соціальна бібліотека?
Для мене особисто слово «соціальна» в цьому випадку означає «корисна». Коли я почала замислюватися, чим Squat17b і зокрема я можемо бути корисні своєму ком’юніті, то розмірковувала над тим, щоб відкрити якесь соціальне підприємство. Для цього я пройшла курс із соціального підприємництва EdEra — сильно його всім рекомендую, — і почала шукати варіанти. Перші думки були в сторону екології та ресайклінгу. Зокрема була ідея створити магазинчик українських апсайклінг-виробів і залучити до їхнього виробництва малозабезпечені верстви населення. Але в якийсь момент я зрозуміла, що втілення цього проєкту буде надто довгим і складним, а я, скоріше за все, не зможу бути хорошим менеджером для нього, враховуючи купу інших задач.
Я хотіла зробити продукт, який асоціюватиметься зі Сквотом, але при цьому не буде ані баром, ані простором. Так виник формат соціальної бібліотеки, яка спрямована на суспільство та користь для нього. Є скажена кількість літератури, яка виходить в Україні та охоплює величезну кількість тем, пов’язаних з актуальними у сучасному громадянському суспільстві питаннями. Це не художня література, а більш прикладна та корисна, яка дає можливість отримані досвід та інформацію, а потім імплементувати їх у своєму житті та в житті суспільства.
Мені хотілося об’єднати в одному місці літературу, яка буде корисна людям.
Як працює соціальна бібліотека?
Припустимо, ви наш любий гість, який приходить у Сквот і берете з полиці книгу. Перш ніж побігти додому її читати, ви маєте відсканувати код і заповнити абонемент з усією необхідною інформацією. І все — ви прекрасні! Мені в цей момент надходить форма, в якій я бачу, хто, на який час та яку книгу взяв. За три дні до закінчення терміну ми нагадуємо, що треба здати книгу. Можливість залишити її ще на якийсь час, звісно, є — це обговорюється особисто. Так і виходить, що вся ця взаємодія будується виключно на довірі.
У нас навіть є Телеграм-канал, в якому ми розповідаємо про книги в наявності та свіжі надходження. А ще ми штампуємо всі книги — це такий бібліотечний формат, щоб люди пам’ятали, звідки вона і що її варто повернути.
Чи бувало таке, що якісь книжки не повертали?
За час існування бібліотеки у нас вкрали дві книги: Джордана Пітерсона «12 правил життя. Як перемогти хаос» та перший том Джен Джейкобс «Смерть і життя великих американських міст». Але з останньою був феєричний збіг — один наш відвідувач вирішив таку ж подарувати, тому ми в мінусі не залишилися.
Звідки взагалі цей формат взявся? Чи бачили ви або знаєте про якісь схожі приклади?
Я знаю, що громадські організації або великі міжнародні фонди мають свої бібліотеки. Вони співпрацюють із видавництвами та друкують власну літературу. Той самий фонд Генріха Белля — у них потужно розкривається питання гендеру та гендерної рівності. Такі організації працюють над тим, щоб література була і популяризувалася. І ти знаєш, що можеш до них звернутись та отримати книгу. Здорово, що цих фондів багато по Україні, і вони справді інвестують у розвиток громадянського суспільства. І круто, що можна з різних місць взяти книги на різні теми. Ти просто збираєш їх та акумулюєш цей досвід.
Мені здається, що те, що зараз відбувається у бібліотеці Сквоту, — це компіляція того, що є на українському ринку. Література зараз не дешева.
Енциклопедія Баухаус або та ж Джен Джейкобс коштують грошей і не у всіх вони є. Соціальна бібліотека дає людям можливість покращити їхні знання у тій чи іншій сфері безплатно та доступно.
Друк дорогий і часом людина не може дозволити собі 450 грн за книгу. А от взяти почитати її — це корисна опція. На жаль, у державних бібліотеках немає такого широкого вибору чи окремих розділів про урбаністику або гендер. Якщо щось на цю тему і знаходиться, то, швидше за все, це застаріла література. І беручи цю книжку додому, ти зіткнешся з таким рівнем бюрократії, що не захочеш повторювати більше ніколи.
Звідки ви взагалі берете книжки?
Багато книг з моєї особистої бібліотеки, їх я колись купувала сама, а зараз розумію, що на книжковій полиці вони принесуть більше користі. Величезна кількість книг потрапила до нас через Книжковий Арсенал. Цього року на Арсеналі я була людиною-дослідником, ходила від видавництва до видавництва і запитувала «А що маєте?» або «А що ви можете запропонувати?». Наприклад, у видавництва «Наш Формат» є книга Річарда Флориди «Криза урбанізму». Це означає, що ця тема їм цікава і скоріше за все у майбутньому у них буде з’являтися нова подібна література. І так я ходила і збирала базу.
Хтось приносив і віддавав нам власні книжки. Наприклад, Оля Маслова віддала нам свою зі співавторкою Нікою Бєльською книгу «Коли я нарешті висплюся?». Або от колись у нас була лекція про орнаменти кімоно Тані Вовк і вона подарувала нам тематичну книгу свого авторства крутого видавництва «Сафран», що працює зі східною літературою. Є книга Девіда Гарві «Бунтівні міста», яку нам подарував фонд Генріха Белля. Крім того вони віддали нам багато книг з гендерної тематики. Видавництво CANactions подарували нам 6 книг, які вони видавали. Видавництво Art Huss зробило для нас велику знижку на книги, як і «Видавництво Старого Лева».
Взагалі люди з радістю йдуть назустріч і буває, що віддають книжки навіть тоді, коли ти не просиш. Або приходять і кажуть: «У мене є книги, які можуть вам стати в пригоді».
Але найкрутіше, що зі мною сталося в межах цієї бібліотеки, — каталоги Мистецького Арсеналу.
Вони мають свій книжковий магазинчик і я запитала, чи можлива якась знижка для бібліотеки на покупку їхніх каталогів. Це така документація виставок, які вже пройшли. Тобто якщо ти не потрапив на виставку Сагайдаковського, можна просто відкрити цю книгу і вуаля — ти вже там. Це може бути дуже цікаво людям, які потихеньку залучаються до культури. Можна подивитися, що таке бойчукізм, хто такий Курбас, які виставки були та можуть бути.
Тож я приїжджаю до Мистецького Арсеналу, мені віддають величезний стос книжок і кажуть «це подарунок». Сказати, що я була вражена та вдячна — нічого не сказати.
Часто зараз користуються бібліотекою?
Мені двічі на тиждень стабільно приходить запит на книгу — але це лише початок. Про таку можливість в нашому барі мало хто знає та й сам асортимент тільки поповнюється. Ми проєкт запустили, він поки що живе своїм життям, але в майбутньому будемо більше про нього комунікувати. З моменту появи бібліотеки з’явився і новий сенс для мене особисто.
Ми не просто бар чи розважальний заклад. Ми є простір, який допомагає людям розвиватися і бути корисними.
Звісно, є книги в бібліотеці, з думкою яких я загалом можу бути не згодна, але в загальному масиві знань вони можуть бути корисними.
Здається, що бар і бібліотека — це зовсім протилежні місця. Чи немає тут дисонансу?
Навпаки, це новий рівень затишку. Ти можеш взяти коктейль або келих вина і засісти за книгою у барі — так цей ритуал позбавляється певного академізму, книжка стає комфортнішою для взаємодії. Мені самій так зручно. Навіть під час вечірок хтось обов’язково підходить до стелажа, бере книжку та починає читати. Це ж круто, коли можна навіть не брати книгу додому, а погортати сторінки, подивитися, підходить ця книжка чи ні. Часто ми купуємо книгу, а потім вона припадає пилом на полиці, тому що виявилася не зовсім тим, що було потрібно.
Чому саме бібліотека, а не буккросинг або книжкова крамниця?
Буккросинг означає, що ти можеш взяти гарну книгу, а замість неї принести потерть. У нас у закладі буккросинг колись був, і це вже перевірено. Чому не книгарня? Тому що це, по-перше, дуже складно, по-друге, суть бібліотеки у її доступності. Продати може кожен, а ось зробити це соціальним надбанням, як на мене, це важливий процес.
Моя соціальна відповідальність полягає в тому, що я намагаюся допомагати людям шляхом цієї бібліотеки отримувати той набір знань, який може стати в пригоді в житті.
Чи можна віддати свою книгу на баланс бібліотеки Сквота?
Звісно. Тільки треба ретельно обирати, адже у нас існують свої фільтри якості. Це має бути нехудожня література з актуальною для суспільства інформацією. Ні в якому разі не якась псевдонаукова історія. Також важлива мова — здебільшого у нас книги українською, є трохи англійською та всього кілька російською.
Які книжки з вашої бібліотеки порадите до першого ознайомлення?
Нещодавно Слава Балбек видав крутий довідник — «Доступне середовище». Він більше для людей, які створюють простір, але корисний загалом для будь-кого. В ньому розповідається зокрема про інклюзивність, про пандуси, про те, якими мають бути проходи, щоб міг проїхати інвалідний візок. Про всю ту доступність, про яку багато говорять, але не розуміють, як насправді вона має виглядати.
Точно в цьому списку буде книга ілюстратора Сергія Майдукова про Київ видавництва IST Publishing. Також одна з моїх улюблених книг «Креативність та інші фундаменталізми» Паскаля Гілена. Звісно, варто не пропустити Девіда Гарві «Бунтівні міста».
Мені дуже подобається книга «Про що вона мовчить» — це книга, написана жінками для жінок. Вона розповідає історії про тілесність, сексуальність, біль, зцілення тощо. «12 неймовірних жінок» Мар’яни Савки у цю ж категорію.
Також сильно подобається серія від Видавництва старого лева письменника Дена Аріелі — «Чесно про н(е)чесність», «Добре бути ірраціональним» та «Передбачувана ірраціональність».
Нагадуємо, раніше ми вже писали про приватну бібліотеку «Світло» на Подолі.
А більше про соціальне підприємництво ви можете почитати за посиланням.
