Благодійність має багато проявів. Хтось ремонтує будинки бідним, хтось збирає кошти для хворих дітей. А хтось створює красу і так допомагає іншим людям. Розповідаємо історії трьох волонтерок, які обрали саме такий шлях благодійності.
Ви дізнаєтесь, як ініціативні львів’янки почали забезпечувати перуками онкохворих дітей, як особиста історія харківської майстрині надихнула її на допомогу жінкам, що проходять хіміотерапію, і як група харків’ян допомагає дітям та підліткам із розладами аутичного спектру долучатися до мистецтва.
«Hair for Share»: повернення до зони комфорту
Повертаючись до такої зони комфорту, діти швидше приступають до навчання, швидше виходять гуляти з друзями.
Коли під час хіміотерапії люди втрачають волосся, їм не завжди просто звикнути до свого нового вигляду. Особливо дітям. Зарадити цій проблемі покликана соціальна ініціатива «Hair for Share».
Її започаткувала львів’янка Лілія Кузік разом зі своїми подругами. Як волонтерка, вона співпрацювала з «Охмадитом», спілкувалася з благодійними фондами, які допомагають важкохворим дітям. Там Лілія неодноразово чула історії про дівчаток, які втрачали волосся після хіміотерапії. Їм було важко соціалізуватися в школі чи садочку, важко знову спілкуватися зі однолітками. Натоді і сама волонтерка, і її подруги мали довге волосся. Вони вирішили відстригти коси та зробити десять перук для онкохворих дітей.
«Коли ми зробили кілька перук, наші дівчата віднесли їх до онкологічного відділення «Охмадиту». Їх захотіли приміряти всі діти: і хлопчики, і дівчата. Їм було дуже цікаво. Казали, що це немовби їх справжнє волосся. Ми зрозуміли: це не кінець нашої акції, а тільки початок. Працюємо три роки. Уже зробили 400 перук та роздали їх дітям. Частину ми виготовили для дорослих жінок, адже мали багато таких запитів», — розповідає Лілія Кузік.
Волонтерки зрозуміли: в Україні системно з цією проблемою досі не ніхто не працює. Тому вирішили налагодити процес самостійно. Стали шукати партнерів, які готові стригти безкоштовно, а також донорів, які хочуть віддати волосся на перуки. До ініціативи «Hair for Share» вже приєдналося близько 30 перукарень, салонів краси чи приватних перукарів. Волосся до них надходить зі всієї України. Долучаються й українці зі діаспори. Бували випадки, коли й іноземці не залишалися байдужими та жертвували своє волосся на перуки.
Але для виготовлення перук не завжди потрібне донорське волосся. Лілія згадала п’ятирічну дівчинку, для якої вони робили перуку. У неї була дуже густа коса. Одного дня батьки дівчинки дізналися, що попереду їх чекає курс хіміотерапії та втрата волосся. Вони постриглися та з її кіс зробили перуку. Коли батьки роблять відповідні запити, волонтери завжди просять вказати довжину і колір волосся дитини — намагаються підібрати схожу перуку.
«Найважливіше — емоційний стан дітей. Ми бачили таких дітей, спілкувалися з ними. У перуках вони більш впевнені, усміхнені. Часто діти радіють тому, що ось ця зона комфорту повертається, що на тебе, лисого, не дивляться, тебе не лякаються. Бо в тебе є щось схоже на твоє власне волосся. І діти це дуже цінують», — каже Лілія Кузік.
Повертаючись до такої зони комфорту, діти швидше приступають до навчання, швидше виходять гуляти з друзями. І просто дивляться в дзеркало та не відвертаються. Бо діти стресують, коли бачать себе без волосся. Потрібен час, щоб звикнути до своєї нової зовнішності. Водночас гарна перука здатна дати їм чималий заряд позитиву.
«Тому ми для себе вирішили: це магічна річ, яка допомагає одужувати. Часто батьки емоційно реагують, коли бачать дітей в перуках. Вони згадують ситуацію до хвороби. Цікаво, що багато дівчаток після одужання повертають перуки нам. Кажуть: «Дякую, у мене вже відросло волосся. Хочу, щоб й інші дівчатка мали цю впевненість». Вони дуже свідомо ставляться до того, що дає перука, розуміють, яку підтримку від неї отримують», — розповідає Лілія Кузік.
«Квіти життя»: особлива майстерня
Там підлітки та молоді люди можуть показати себе, свої вміння, а також побачити, як інші люди реагують на їхні роботи.
Є волонтери, які самі створюють красу. Є такі, що навчають цьому інших. Так зокрема роблять волонтери громадської організації «Особлива майстерня — Мистецтво для аутизму». Вони допомагають дітям та підліткам із розладами аутичного спектру опанувати творчі професії. Як розповіла психологиня та волонтерка Анастасія Ангелова, їх діяльність стартувала 15 років тому, зі створенням благодійного фонду «Квіти життя». Тоді вони допомагали малюкам з аутизмом та підтримували їх родини. Але з часом ці діти росли, дорослішали. У них стали з’являтися нові потреби.
«Ми зрозуміли: заняття, логопеди, психологи — це все добре. Дитячий садок і школа — також. Але дітям потрібно щось робити після здобуття освіти. Ми ж вчимося, щоб знайти справу свого життя. Ми почали думати про те, яку професію могли би отримати наші підлітки, наші молоді люди. Прийшли до того, що мистецтво — це гарна можливість. Кожен може проявити себе в ньому — і не тільки щоб розважатися, а й створювати. А також мати гроші на свої потреби, на родину, на життя», — каже Анастасія Ангелова.
У майстерні діти та підлітки малюють, шиють, виготовляють сувеніри, гаманці, листівки. Так вони не тільки створюють щось гарне та естетичне, а й отримують можливість заробляти своєю працею. До того ж, майстерня допомагає не тільки дітям, а й їх батькам. Адже вони потрохи зростають, а батьки ризикують пропустити мить, коли їх діти здатні зробити трохи більше. Майстерня стає гарною можливістю вчасно розгледіти їх таланти та вміння.
Для молоді ця майстерня також важлива. Адже для них корисно створити щось своїми руками, довести справу до кінця, побачити результати роботи. Час від часу волонтери влаштовують персональні виставки, а також показують вироби своїх вихованців на ярмарках та слоумаркетах. Там підлітки та молоді люди можуть показати себе, свої вміння, а також побачити, як інші люди реагують на їхні роботи.
«Якось на виставку прийшов один хлопчик. Подивився навколо, ніби йому й не дуже сподобалося. Але опісля почав малювати власні малюнки в таких самих рамках, що були на виставці. Зворушливо, коли наші підлітки приходять на ярмарок і бачать людей, які беруть їх вироби, купують, носять потім», — розповідає Анастасія Ангелова.
Шлях до одужання
Найулюбленіша мить у роботі майстрині — коли клієнтка дивиться на себе в дзеркало та бачить нові брови. І знов відчуває себе гарною.
Харків’янка Ірина Рассадіна безкоштовно робить брови жінкам, які втратили волосся під час хіміотерапії. Вона гримерка, майстриня перманентного макіяжу та візажу, вже багато років працює в цій сфері. Для Ірини поштовхом до благодійності стала її власна сімейна історія. Більше чотирьох років тому вона з сином сиділа на кухні та згадувала його покійну бабусю. Це були роковини її смерті, жінка померла від онкології. З бабусею у хлопця були дуже близькі стосунки. І під час цієї розмови син виголосив ідею: хоче зробити щось добре іншим людям.
«Мене ця розмова зачепила. Ми давно з нею не спілкувалися. Але син бабусю дуже любив та переживав. Його трагедія — це моя трагедія. Я подумала: а чому б ні? Є ж жінки, які страждають після хіміотерапії. І я написала пост про те, що готова безкоштовно робити брови дівчатам після хімії. На цей заклик відгукнулося багато охочих», — розповіла Ірина Рассадіна.
Так жінка почала шукати однодумців в інших містах. Їй вдалося зібрати команду небайдужих, до якої входить більше 150 майстринь зі всієї України. Є серед них люди, які працюють за кордоном. До справи майстрині підходять з розумом. Наприклад, Ірина робить брови тільки після погодження з лікарем-онкологом. Вона дає йому список продуктів та технічних засобів, з якими працює, обговорює деталі. А вже потім лікар дає згоду на процедуру. Без неї Ірина до роботи не ніколи не приступить. Сама майстриня вже сформувала власні алгоритми роботи з пацієнтками, які проходять хіміотерапію. Шкіра там незвичайна, потребує особливого підходу. Тому Ірина стала консультувати своїх колег щодо того, як правильно працювати з такими клієнтками.
«Уявіть собі ситуацію, коли жінка дізнається, що в неї діагноз, здатний раз і назавжди змінити її життя, який ділить його на «до» та «після. І людина, яка хворіє, виглядає зовсім не так, як це було раніше. Ба більше, її гнітить почуття, що недуга може бути смертельною. Вона ще й втрачає відчуття власної привабливості. У людини, яка є крихкою та чутливою, це може навіть відбити бажання боротися», — розповідає Ірина Рассадіна.
Найулюбленіша мить у роботі майстрині — коли клієнтка дивиться на себе в дзеркало та бачить нові брови. І знов відчуває себе гарною. Багато жінок та дівчат казали, що це їх підтримує морально. Що їм хочеться вірити, що все буде добре, що все вийде. Це те, заради чого Ірина й працює. Так відчуває: вона допомагає людині пройти непростий шлях до одужання.
