З початком військових дій до правоохоронних органів надійшла безпрецедентна кількість заяв про зникнення людей. Українці просять допомогти у пошуках рідних та близьких, зв’язок з якими перервався під час евакуації, у прифронтовій зоні або під час служби у теробороні та Збройних Силах.
За даними МВС України, за останні два місяці було отримано понад сім тисяч заяв щодо зниклих безвісти. Згодом близько половини людей було знайдено: хтось повернувся до близьких цілим та неушкодженим, а когось упізнали серед загиблих мешканців Бучі, Ірпеня, Маріуполя та інших зруйнованих міст. На жаль, багато залишається тих, чия доля досі невідома. Про те, хто і як в Україні розшукує зниклих безвісти – у нашому матеріалі.
Знайти живим
Відшукати зниклу людину в сьогоднішніх реаліях стало набагато важче. І не тільки тому, що кількість тих, хто загубився, кратно збільшилася. Непідконтрольні території, розпал військових дій, мільйони біженці та внутрішні переселенці – все це ускладнює процес пошуку. Крім того, частина професійних волонтерських пошукових організацій на певний час переорієнтували свою діяльність, віддавши перевагу гуманітарній допомозі та евакуації населення. Серед них такі відомі як Пошуковий загін “Ангел” (м. Харків) та “Пошук зниклих дітей” (м. Дніпро).
Керівниця “Пошук зниклих дітей” Олена Жовтобрюх повідомила Медіа Великих Історій, що їхня волонтерська група вирішила не обмежуватися лише одним видом допомоги, і з перших днів війни переорієнтуватися на штаб допомоги біженцям і військовим.
“Зараз це важливіше і потрібніше. Наразі пошук сам по собі має інформаційний сенс. Відповідно, так як ми працювали раніше, з детальним оглядом територій разом з кінологами, цим ми на сьогодні не можемо займатися”, – пояснила Олена.
Важко дати оцінку такій зміні профілю. З одного боку тисячі громадян потребують гуманітарної допомоги, а з іншого кратно збільшилася кількість тих, хто втратив зв’язок із своїми рідними. На кого в такому випадку можуть розраховувати люди? Між іншим керівнику Пошукового загону “Ангел” Микола Полянський запевнив, що пошуки зниклих не припиняються. Він радить громадянам в першу чергу звертатися до поліції, а у разі втрати зв’язку з військовослужбовцем – до військової прокуратури та Служби безпеки України. Полянський також рекомендує у процесі пошуку широко використовувати усі доступні соціальні мережі.
“Необхідно розмістити фотографію, ім’я та прізвище людини, яку розшукуєте, її опис. Також потрібно залишити свій контактний номер для зв’язку. При цьому, в жодному разі не переказуйте гроші за інформацію, тому що в цьому випадку маєте справу з шахраями”, – зазначив він.
Також не припиняють пошуки й інші волонтерські організації. У найбільшій пошуково-рятувальній волонтерській асоціації Sarva, яка об’єднує волонтерів з різних куточків країни, опубліковані приклади заявок на пошук. Крім стандартного опису зовнішності “об’єкта пошуку”, родичів просять вказувати інформацію: чи були в людини при собі продукти і вода, чи страждає психічними розладами, вживає наркотичні засоби та ін. Все це важливі деталі для пошуку. Списки зниклих на сайті Sarva оновлюються практично щодня. Найбільше запитів сьогодні надходить із Маріуполя, а також з територій Київської, Чернігівської, Сумської областей, де до цього велися активні бойові дії.
Пошукові спецзагони
Величезну допомогу у пошуках зниклих надають організації кінологи, як то – Павлоградський пошуково-рятувальний кінологічний загін “Антарес”. Його керівниця Лариса Борисенко зізнається, що перший місяць з початком війни разом із товаришами фактично сиділи на рюкзаках через постійні запити на пошук.
“Раніше у мене була одна “тривожна валіза”, тепер їх три: для мене і двох собак”, – розповіла нашим журналістам голова загону. Жінка зізнається, що працювати стало складніше, через нервове навантаження. Команду загону постійно залучають до обстеження місць обстрілу, де є вірогідність повторного влучання ракети. Та й на місці працювати небезпечно. Одна з тварин вже отримала опіки й отруєння від чадного газу. Наразі на долю загону здебільшого припадають випадки пошуку загиблих…
Зазначимо, що собаки “Антарес” без перебільшення є унікальними через їх високий вишкіл. Кінологів-волонтерів не соромлячись залучають до пошуку рятувальники, правоохоронці, військові. Лариса Борисенко зазначає, що один собака протягом семи- десяти хвилин на площі чотири-п’ять гектарів здатний виявити трьох людей, у тому числі на деревах.
“Для собак не важливо, скільки часу пройшло з моменту зникнення людини. Вони не ходять по сліду. Тварини “працюють” по концентрації легеневого дихання, яке видихає людина, яка перебуває на одному місці або повільно пересувається”, – розповіла вона.
За допомогою цих навичок одна з собак загону вівчарка Спаркі свого часу стала героїнею багатьох публікації у ЗМІ, коли у Павлограді врятувала пенсіонерку, яку до цього марно шукали протягом трьох діб. 70-річна Ленура Леванова впала в один із численних колодязів на території промзони, коли вирішила скоротити дорогу. Жінка була фактично при смерті через відсутність води. До цього пошуковці неодноразово оглядали територію, але безрезультатно. Сама пенсіонерка не чула голоси, бо була в напівпритомному стані через знемогу, до того ж чутність у колодязі була слабкою. Спаркі за короткий проміжок часу зуміла віднайти потрібний колодязь й гавкітом вказала на місце знаходження “бранки”. Донька постраждалої Наталя розповідала: її матір підтримувала думка, що вдома на неї чекають онука та діти.
“Хоча мама й зізнавалася, що сил їй вистачило б ще максимум на добу”, – підсумувала дівчина.
За покликом серця
Ще до війни кількість повідомлень про зниклих людей в Україні залишалася на високому рівні. Особливо багато надходило інформації про неповнолітніх. Багатьох з тих, хто втік з дому, вдається знайти, але бувають випадки вбивства та викрадення. У результаті доля деяких дітей стає відомою через багато років.
Так було з киянкою Ольгою Менжерес, яку викрали на залізничному вокзалі в Києві, де 4-річна дівчинка перебувала разом із батьком. Десять років про долю дитини нічого не було відомо, допоки її у телевізійній програмі пошуку дітей не побачила сусідка матері. При зустрічі дівчина не впізнала маму. Щоб довести родинні зв’язки, жінці довелося зробити ДНК-експертизу. Сама Оля розповідала журналістам, що її викрала літня жінка, від якої вона пізніше втекла. Згодом правоохоронці доправили її до інтернату.
У темі пошуку зниклих можна визначити й позитивні тенденції. Останнім часом в Україні набирає обертів волонтерський рух. Його учасники – чоловіки та жінки, які через власні переконання вирішили присвятити вільний час допомозі людям. Волонтери широко використовують сучасну техніку: дрони, тепловізори, підводні камери. Для тиражування інформації активно користуються соціальними мережами, через що інформація швидко потрапляє у ЗМІ і про надзвичайну подію дізнається вилка кількість людей.
Як шукають зниклих?
Для початку “громадянські рятувальники” намагаються отримати максимум інформації. Спілкуються з правоохоронними органами, з якими тісно співпрацюють та рідними зниклої особи. Багато залежить від того, де останній раз бачили людину. Якщо це зупинка біля села, то велика ймовірність того, що людина поїхала, і немає сенсу виїжджати і оглядати прилеглу територію. Якщо одночасно надходить два звернення, то насамперед береться до уваги “свіжість” випадку – перевагу віддають НП, яка трапилася цього дня. Також в пріоритеті пошуковців діти та літні люди, які самі не можуть собі зарадити.
Велика різниця в локаціях пошуку. Шукати людину важче в місті, але в лісі шанси вижити багато нижчі.
“На ліс ми відгукуємося набагато швидше, ніж на місто. Під час пошуку територія розбивається по квадрати, залучаються собаки, використовуються дрони. В місті це зробити неможливо, тому пошук там будується на розклеюванні орієнтувань, розміщення інформації у соцмережах тощо”, – розповів нам один з пошуковців.
Наостанок
На думку соціологів, все більше українців сьогодні проявляють взаємодопомогу. Цей порив посилила війна, яка стала об’єднуючим фактором для мільйонів наших співвітчизників. Люди не перестануть зникати, а в разі подовження військових дій кількість зниклих зросте. Але буде збільшуватися й кількість тих, хто докладатиме максимум зусиль для пошуку й порятунку.
