6 тисяч горняток кави та чаю, 1400 кг постільної білизни — це лише кілька цифр зі щомісячної статистики одного з найбільших прихистків Львова. 16 березня благодійний фонд «Твоя опора» відкрив притулок для мешканців українських міст, які постраждали від повномасштабної війни. Приміщення площею 1500 квадратних метрів без орендної плати надала компанія «Укртелеком». Прихисток назвали «Все буде добре» — цієї фрази у скрутні часи потребує кожен.
Вікторія Фіогностова керує прихистком майже від початку його заснування. До 24 лютого дівчина працювала продюсеркою на телебаченні, а під час повномасштабної війни їй довелось планувати зовсім інші витрати: наприклад, закупівлі побутової хімії чи матеріалів для ремонту. За майже рік роботи вдалося збільшити площу притулку, налагодити зв’язки з волонтерами та прийняти майже 3000 людей. Вікторія записує історії мешканців, щоб зберегти пам’ять про воєнні злочини росіян в Україні.
Обійми та опора
Жінка з сином, мамою та котом у переносці щойно зайшла у простору залу прихистку. Вона з родиною приїхала з Краматорська і зараз заповнює заявку на поселення.
«Ми один із небагатьох прихистків, який приймає усіх. Не ділимо людей за гендером, віком чи наявністю у них домашніх тварин. Ми відкриті для всіх, хто потребує допомоги через бойові дії», — говорить керівниця прихистку Вікторія Фіогностова.
Пригадує історію жінки, яка з дітьми та бабусею жила в одному прихистку, чоловік — у другому, а мама з собакою лабрадором — у третьому. Сім’я не могла знайти місця, щоб мешкати разом. Одні прихистки поселяли лише жінок з дітьми, а інші не приймали з домашніми улюбленцями.
«Ми їх усіх забрали до себе. Через місяць вони виїхали у Норвегію, — розповідає Вікторія. — Уявляєте, мама цієї жінки жила у Росії. Коли почалася війна, розірвала свій паспорт, приїхала через Литву, Латвію та Польщу в Україну і вивезла доньку із Харкова. Я навіть стала хрещеною мамою одного малюка із цієї родини».
У лютому Вікторія жила у своєї хрещеної мами на Київщині, у селищі Клавдієво-Тарасове. Вона до останнього не вірила, що у 21 столітті може розпочатися така масштабна жорстока війна:
«Ми опинилися в оточенні, оскільки російські війська окупували частину Київської області. Зв’язок зник на другий день, а згодом вода і електрика. Нас рятувала криниця сусідки та газ, на якому можна було готувати їсти. Магазини зачинилися одразу. За продуктами, які залишилися на складі, стояли три дні у черзі, змінюючи одне одного. Змогли взяти п’ять літрів олії, перловку та пару пачок солі. Борошно просили у сусідів».
Евакуюватися наважилися 7 березня, оскільки у сусіднє село зайшли кадирівці. Зібралися з друзями та знайомими у колону, дорогою бачили багато розстріляних машин. Вирішили їхати у Івано-Франківськ, оскільки Львів був переповнений. Два місяці Вікторія із хрещеною мамою та її родиною прожила у будинку в Івано-Франківській області, яку запропонувала їй колега із телебачення. Коли Київщину звільнили від окупантів, родина повернулася додому, а Віка вирішила шукати нову роботу. Подруга Вікторії побачила у фейсбуку вакансію від благодійного фонду «Твоя опора» і запропонувала надіслати резюме. Вікторія спробувала і отримала посаду директорки прихистку.
«Коли прийшла на роботу 2 травня, прихисток розширявся. Ми відкривали загальну транзитну залу на третьому поверсі та облаштовували 16 окремих кімнат для тривалого проживання. Весною у прихистку мешкало до 70 людей, наприкінці літа — 150-180, — каже Віка. — Зараз тут живе у середньому 120 людей».
Найскладніше Вікторії було звикнути до багатозадачності: ремонт, закупівля побутової техніки та хімії, постільної білизни, рушників та поселення людей.
«Було морально дуже важко: приїжджали люди із Маріуполя, Київщини. Я спілкувалася особисто із усіма мешканцями прихистку, записувала з ними інтерв’ю для телебачення. Потім могла годину ридати. Людям довелося пережити страшні речі», — ділиться Вікторія.
Пригадує історію Інни, мами двох хлопчиків із Маріуполя, чоловіка якої розстріляли у неї на очах. Їй дивом вдалося його поховати. Коли ходили за дощовою водою, щоразу мусили переступати через трупи цивільних та військових. Інна закривала дітям очі. Через російські фільтраційні табори сім’ї вдалося приїхати в Україну.
«Ми з Інною могли говорити годинами, утім розповідати свою історію на камеру вона відмовилася. Каже, що надто боляче згадувати про пережите знову і знову», — говорить Віка.
У прихистку живе подружня пара — обом понад 65 років. Вони двічі переселенці — з Криму та Маріуполя. Їм уже не раз доводилося починати життя з початку. Проте вони не хочуть виїжджати закордон, а мріють повернутися в український Маріуполь. У одній із кімнат тривалого проживання живе Надія із двома дітьми. Вони нещодавно приїхали із Херсона.
«Надія 9 травня у Херсоні розвішувала жовто-блакитні стрічки. Її спіймали за цим заняттям російські військові, забрали в полон. На щастя, через день відпустили, — каже Вікторія. — Не уявляю, як вона вийшла звідти живою».
Люди в прихисток приїжджають після сильного стресу, часто можуть не контролювати свої емоції. Проте ставляться з розумінням до адміністрації притулку, дякують за їхню роботу.
Повага і турбота
У команді прихистку — керівниця та її заступник, четверо адміністраторів, дві прибиральниці та завгосп. На зміні одночасно перебуває п’ять людей, яким вдається допомагати як мінімум ста мешканцям притулку.
«Люди, які заселяються до нас, зазвичай прибирають за собою та пропонують свою допомогу. Хтось уміє працювати з електрикою, а хтось — лагодити сантехніку, — пояснює Вікторія Фіогностова. — Навіть коли у притулку мешкало 180 людей, не було відчуття якогось хаосу. Усі, наче мурашки, щось робили для прихистку».
Притулок «Все буде добре» закриває всі базові потреби людей. На місці офісних приміщень зробили кімнати для відпочинку, обладнали дві кухні та дві їдальні, дві душові, чотири санвузли, дитячу кімнату для ігор та інтерактивну кімнату для навчання.
«З першого дня роботи притулку у нас були ліжка. Люди не спали на підлозі на матрацах чи туристичних килимках. Бо ми дбаємо не лише про місце ночівлі, а про людяність та комфорт. Намагаємось надати нашим мешканцям підтримку та турботу», — говорить Вікторія.
У прихистку є пральні машини та сушарки, машинки для миття посуду, усі необхідні засоби гігієни та побутова хімія, а також кварцові лампи, які вмикають декілька разів кожного дня. Людина може приїхати із невеличкою валізкою та отримати усе необхідне. Гуманітарна місія World Central Kitchen привозить у притулок обіди та вечері, адміністрація домовляється про чай, каву та печиво для сніданку. До зимових холодів тут також добре підготувалися: закупили теплі ковдри та пледи, конвектори для кімнат та теплові гармати для залів.
У прихисток кожного дня приходять юристи, психологи, лікарі, соціальні працівники та аніматори. Наприклад, у притулку працюють лікарі з організації Première Urgence Internationale, юристи із благодійного фонду «Право на захист», волонтери організацій «Діти надії» та «Голоси дітей» із заняттями арт-терапії та багато інших. Вікторія говорить, що діти дуже люблять майстер-класи і з радістю біжать до волонтерів. У День Святого Миколая в прихисток приходило щонайменше чотири благодійні організації — Вікторія досі роздає подарунки дітям, які вони принесли.
«Організацію HIAS ми попросили придумати заняття для літніх людей. Вони зараз вирвані зі звичного середовища, не можуть, приміром, посидіти біля свого дому та поспілкуватись із сусідами», — каже керівниця прихистку.
Мешканці притулку найчастіше запитують як відновити чи оформити нові документи, де знайти роботу. Соціальні працівники організації «СпівДія хаб» допомагають знайти роботу.
«У березні ми плануємо відкрити посаду HR менеджера у притулку, який би допомагав людям шукати роботу, — розповідає Вікторія. — А поки самі намагаємося щось знайти. Наприклад, мій замісник влаштував дівчат на роботу у готель та ресторан. Я допомогла одному чоловікові влаштуватись на роботу в комунальне підприємство Львова. Йому 72 роки і він вже чотири місяці працює у ЖЕКу водієм. Завгосп та один із адміністраторів притулку — одночасно наші мешканці та працівники».
Вдячність і надія
У прихистку живуть люди, які виїхали з зони бойових дій, окупованих чи деокупованих територій.
«Якось написав художник, який подорожує Україною, з проханням розмістити його у нас на декілька тижнів, — розповідає Вікторія. — Проте ми націлені на іншу аудиторію. Ми прихисток для людей, які справді потребують допомоги, а не безплатний хостел у центрі Львова».
Інформацію про притулок можна дізнатися на офіційному сайті благодійної організації «Твоя опора». Людей у прихисток також направляють волонтери із залізничного вокзалу Львова, які зустрічають евакуаційні потяги, Галицька районна адміністрація міста чи інші прихистки, які з різних причин не можуть поселити людей. Сьогодні у притулку «Все буде добре» живе сто мешканців.
На третьому поверсі прихистку облаштовані кімнати для тривалого проживання, у яких можуть розміститися одна чи декілька сімей. Переважно там живуть літні люди, які не мають фінансової змоги орендувати житло, а повертатись їм уже нікуди. Їхні будинки у Краматорську, Маріуполі, Бахмуті чи Лисичанську повністю зруйновані. В кімнатах живе багато мам з маленькими дітьми. Переважна більшість жінок уже влаштувалися на роботу і допомагають одна одній доглядати дітей.
«Літнім людям та мамам з малими дітьми ми не ставимо жодних часових рамок. Поки вони не вирішать виїжджати, ніхто їм цього не пропонуватиме, — каже Вікторія. — У транзитних залах люди можуть мешкати тиждень. Однак ми завжди йдемо на поступки. Якщо хтось чекає на документи, які робитимуть декілька тижнів, то увесь цей час можна жити у нас. Навіщо людям тинятися з притулка в притулок».
Третина жителів прихистку — це діти.
«У перші місяці повномасштабної російсько-української війни у нас було понад 50 дітей — прихисток ходив ходуном, — усміхається Вікторія. — Дорослі інколи сварилися, щоб діти не шуміли. Натомість кажу, що це класно, коли дитина проявляє емоції, може собі дозволити бігати та тішитися. До нас заселяються сім’ї з дітьми різного віку, які пройшли крізь пекло обстрілів та евакуації. Малюки, які не дуже розуміли, що відбувається, швидко адаптувалися, бавилися з іншими. Однак підлітки замикались у собі, сиділи самотою. Радійте, що діти можуть сміятися».
Вікторія Фіогностова працює директоркою прихистку останній тиждень. Дівчина вирішила вступити до лав ЗСУ та поїхати на фронт бойовим медиком. Торік вступила до медичного університету, пройшла кілька тренінгів із тактичної медицини.
«Я планувала служити ще на початку повномасштабної війни. Утім з’явилася робота у прихистку, якою я захопилась. Зараз тут все налагоджено, можу впевнено передати свої повноваження наступній директорці», — говорить Вікторія.
Команда притулку «Все буде добре» намагається створити найкомфортніші умови для своїх мешканців та закликає підтримувати його роботу. Для доброї справи важливий внесок кожного.
