У кризових ситуаціях часто можна втратити голову, як мінімум тому, що ми боїмося того, чого не знаємо. Цей страх можна перетворити на інструкцію до дій, якщо озброїтися інформацією та мати готовність перемагати. Психотерапевт і науковець Євген Пілецький коментує для Медіа Великих Історій, як розпізнати депресію у близької людини, як делікатно сказати їй про те, що щось коїться, та що врешті решт робити, якщо діагноз вже наявний.
Матеріал присвячений Всесвітньому дню психічного здоров’я, що відзначається 10 жовтня.
Як зрозуміти, що у вашої близької людини депресія
Ознаки депресії чітко окреслені в американському діагностичному статистичному мануалі DSM-5 і Міжнародній класифікації хвороб 10 (а тепер і 11) редакції.
Перше, на що варто звернути увагу — емоційні ознаки. Головна з них — це зниження настрою, і не просто «щось сумно», а довші та глибші переживання. Якщо у людини протягом понад двох тижнів більшу частину дня настрій знаходиться в мінорі, тоді можна говорити про депресію. Найчастіше це постійний смуток, а у деяких людей в важких формах доходить до відчаю, відчуття пригніченості та апатії. Якщо близька людина постійно знаходиться в пригніченому стані, а для неї раніше це не було характерним, можна замислюватися про депресію.
Друге — специфічні думки людини і, відповідно, повідомлення, які вона транслює в маси. Часто це думки самозвинувачувального характеру, сорому, вини. Наприклад, людина повторює, що вона невдаха, що їй в житті більше нічого не світить, що все погано і вона сама в цьому винна, коли її фактичної провини насправді немає. Це депресивна румінація (її ще називають «ментальною жуйкою» — прим. ред.), яка є яскравим симптомом депресії. Особливо на це варто звернути увагу, якщо ви, як небайдужа людина, відповідаєте співпрозмовнику: «Та ні, подивися, у тебе добре оце це і ось це», а він цього не чує і не відчуває значення слів. Це випадок, коли навіть позитивні новини перетворюються в сіро забарвлені.
Третє — характерна поведінка. Найчастіше це зниження активності та тонусу, відчуття постійної втоми, небажання займатися навіть тими речами, які раніше приносили радість. Проявляється ангедонія — людина перестає бачити сенс і не відчуває задоволення. У деяких випадках уповільнюється мислення та погіршується пам’ять. Іноді у людей починаються проблеми зі сном: вони або занадто багато сплять, або, навпаки, мало. Нехарактерний апетит: його повна відсутність або, навпаки, переїдання. Крім того, можуть з’являтися суїцидальні думки.
Ще одна важлива ознака — замкнутість, соціальна ізоляція та відмова від контактів. Людина все менше спілкується, все більше закривається в собі.
Також є ряд тонких нюансів. Наприклад, людина в депресії частіше гірше себе почуває вранці та краще ввечері. Для неї може бути характерною згорблена поза та опущені плечі, вона зовні поникла, робить посилені видихи, через що складається враження, що постійно сумно зітхає.
Це корисно знати для розуміння — людині поруч може бути потрібна допомога. Але в будь-якому випадку самодіагностикою займатися не варто. Щоб встановити точний діагноз і почати щось з цим робити, потрібно звернутися до фахівця.
Чи варто сказати людині, що за всіма ознаками у неї депресія
Прозорість і відкритість в цьому випадку є благом. Навіть якщо людина спочатку цього не почує, все одно варто м’яко їй на це вказати, щоб десь на неусвідомлюваному рівні ця думка залишилася. Тоді є шанс, що розлад вдасться перемогти на ранніх стадіях, перш ніж близький зануритися у важку депресію. Краще не сюсюкатись, а сказати прямо, але при цьому, знову ж таки, не ставити діагноз, бо ви не фахівець.
У розмові з людьми з можливою депресією є два найважливіших правила: валідизація та нормалізація. Валідизацію метафорично можна описати так: коли людина сидить над прірвою і заглядає в неї, ви замість криків «Ти дурень? Відійди від прірви!» сідаєте поруч, звішуєте ніжки та говорите «Я тут, поруч». Ви даєте людині зрозуміти, що бачите (не знаєте, а саме бачите і відчуваєте, бо точно знати цього не можете) — щось не так. Тут будуть доречні фрази «мені здається, що тобі недобре», «я бачу, що щось відбувається», «мені шкода, що тобі погано». І найголовніше: «Чим я можу тобі допомогти?». Забудьте про фрази, які тільки погіршать положення: «Візьми себе в руки», «Заспокойся», «Розберися зі своєю проблемою», «Схаменися вже», або «Чого ти скиглиш, в когось взагалі рак». Цього ні в якому разі не можна говорити — всім, а особливо людям в депресії. Валідизація — це коли ви визнаєте, що у людини є проблема, перебуваєте поруч і даєте їй право відчувати те, що вона відчуває.
Нормалізація — дати зрозуміти людині, що те, що вона відчуває, нормально. Часто, коли з одного боку починаються натяки на психотерапію, з іншого йде негативна реакція в дусі «я ж не псих». Потрібно пояснити, що депресія не робить психом або божевільним, не вимагає однозначної госпіталізації, не змушує становитися на облік тощо.
Депресія нині, напевно, один із найбільш вивчених психічних розладів.
У розмові з людиною можна навіть не використовувати слова «розлад» або «хвороба», а говорити «проблема». І дати зрозуміти, що вона дуже поширена і величезна кількість людей, в тому числі успішних, багатих, медійних, від неї страждають. Ймовірність вийти сьогодні з цього стану з сучасними засобами складає 80%. І то решта 20% — це вкрай важкі випадки.
Як допомогти звернутися до спеціаліста
Необхідно враховувати, що хай там що, а людина з депресією — це інша особистість. За комір її до фахівця не затягнеш. І, як не дивно, вся сучасна психіатрія навіть у серйозних випадках тримається на згоді. Іншій особистості можна спробувати м’яко пояснити або згадати про те, що така допомога існує і, як вам здається, вона потрібна. Не тягнути, не змушувати, не кричати, не ображатися, не маніпулювати. Чи не робити її винною, тому що «ти не йдеш до психіатра, а я від цього страждаю».
Ви, повертаючись до метафори про валидізацію, сідаєте поруч з тим, в кого підозрюєте депресію, і дивитеся разом на прекрасний вид внизу прірви. Потрібно зрозуміти, що коли людині стане дійсно погано, ймовірно, вона сама звернеться за допомогою або принаймні згадає те, про що ви говорили. У більшості з нас є бажання проконтролювати, врятувати, залізною рукою притягти до психотерапевта і сказати: «Лікуйся давай, щасливим станеш». Але так це не працює.
Якщо людина сама просить сходити разом з нею до фахівця, то варто це зробити. Це рідкісні випадки, але якщо вона таку ініціативу проявила, то чому б ні. А далі фахівець вже розбереться. Якщо ж людина починає змінювати своє рішення — спочатку хоче піти, а потім ні, — ви відповідаєте: «Ти вільна людина і тільки сама можеш прийняти рішення. Я можу тобі підказати, підтримати тебе, поважати твоє рішення, але не змушувати». І тільки у вкрай важких випадках, коли близький вже лежить, нічого не робить і дивиться в стіну, можна особисто звернутися до фахівця — хоча б за консультацією. У таких випадках потрібно шукати відразу психіатра.
Що робити, коли діагноз вже поставили
Є відмінний та ефективний спосіб допомогти людині — безпосередньо запитати у неї, як саме ви можете це зробити. Це найпростіше. Як не дивно, людина в депресії може навіть просто радіти, що ви перебуваєте поруч. Тому що соціальна ізоляція — це одна з ознак, яка погіршує депресію. Принаймні варто спокійно, м’яко, ненав’язливо позначати свою присутність і готовність бути поруч. Якщо близький нікого не хоче бачити, то можна сказати: «Добре, проте я поруч, якщо буде необхідність — клич». І час від часу нагадувати про це.
Не знецінюйте почуття та переживання людини — це ті валідизація і нормалізація, про які ми вже говорили. Часто може здаватися, що близька людина перебільшує і переграє, але ви не можете опинитися на її місці і стверджувати це. Визнання цінності почуттів буде найекологічнішим, що ви зможете зробити. Ви ніби своїми словами та діями маєте нагадувати: «Я бачу та я вірю у твоє страждання».
Не приймайте на свій рахунок, якщо людина стала приділяти вам менше уваги, односкладно відповідати, не писати звичні повідомлення, загалом не робити всіх тих приємних і спільних речей, які ви разом робили раніше.
Це цілком логічно та зрозуміло в подібному стані. Тим паче не звинувачуйте її в цьому — це тільки погіршить стан, а ситуацію ніяк не змінить.
Часто, коли близька людина перебуває в депресії, є спокуса пожертвувати собою та врятувати її. Таким чином ми егоїстично отримуємо відчуття потрібності, приміряючи роль героя-рятівника. Але не можна забувати про свої ресурси та витрачати їх у кредит, тому що вигорання тоді наступить просто за одним помахом. Це як занести одну ногу над прірвою депресії. Пам’ятайте про свої контакти, друзів, зустрічі, хобі, поповнюйте банк з позитивними емоціями. Підтримати людину — це надзвичайно важливо, але інші сторони життя для нас не менш важливі. Хоч би що там було, це не хворе кошеня. Так, це нездорова людина, але це не безпомічна тварина, яку потрібно загортати в плед і стежити за кожним її подихом. Це доросла людина.
Ще один з дієвих методів лікування депресії — поведінкова активація. Можна намагатися якісь найпростіші речі робити разом. Людина в депресії як правило швидко втомлюється, але якщо трохи переступити цей поріг, у неї може покращитися настрій і підвищитися тонус.
Ви можете, але не зобов’язані, слідкувати за тим, чи приймає близька вам людина назначені препарати та чи відвідує спеціаліста. Не перетворювати це на щоранковий допит і не просити у психотерапевта писати розписку, а м’яко цікавитися. Якщо за якимись причинами вона цього не робить, саме довірливий і спокійний діалог може допомогти з’ясувати, в чому проблема.
Як зрозуміти, що чорна смуга вже позаду
На запитання «Скільки може тривати депресивний період?» немає однозначної відповіді. Проте ви відчуєте, коли близька вам людина почне поправлятися. Ви побачите, як у неї почне підніматися настрій, вона буде проявляти активність і більше спілкуватися. Тут можна покладатися на інтуїцію. Якщо людина ходила до психотерапевта, той, скоріше за все, застосовував найефективніші для депресії техніки когнітивно-поведінкової терапії. Там є так званий менеджмент рецидиву — людину вчать, як справлятися з можливим загостренням. Тому їй можна не ходити на профілактику до спеціаліста, проте якщо рецидив повториться, вона матиме план дій і зможе повернутися в терапію.
