Головна / Велика історія / Допомагати на відстані: як українки почали свій бізнес за кордоном

Допомагати на відстані: як українки почали свій бізнес за кордоном

Всі фото надані героїнями матеріалу

З початку нового етапу війни, за даними ООН, з України в пошуках прихистку виїхало 8 мільйонів людей. Понад 2,8 млн вже повернулися додому. Ті, хто знаходять тимчасовий притулок в інших країнах, рано чи пізно зіштовхуються з проблемою пошуку роботи. Особливо важко починати «з нуля», якщо раніше в тебе був певний рівень достатку й соціальний статус. Але українці завжди відзначалися своєю працелюбністю, тож і до нових викликів ставляться як належить.

Розповідаємо історії українок, які виїхали в різні країни та ведуть власну справу, не забуваючи при цьому допомагати рідній країні.

«Ми не хочемо просити грошей, а готові щось зробити власноруч і це продавати, щоб мати можливість хоч якось допомогти»

24 лютого львів’янка Марта Моргоєва, як і всі українці, прокинулась в страху й нерозумінні, що робити далі. «Це був той момент, коли дитина спить, а ти весь час сидиш в телефоні, пригадує вона. Ми з чоловіком відразу зібрали речі та поїхали до моєї бабусі, щоб вирішити подальші кроки»

Оскільки Марта та її подруги, Вероніка Муравська і Тетяна Щебликіна, дружать сім’ями, то й вирішили поїхати разом до Польщі. «Ми сиділи в машині (жінки і четверо дітей) і плакали, пригадує Марта. Приїхали в Люблін, а тут чужі люди, чужа мова. У тебе маленький рюкзачок, на руках дитина, і нерозуміння того, що робити далі…».

Протягом двох місяців жінки не могли зібратися до купи новини, повітряні тривоги на телефонах, страх за близьких з’їдав із середини. Вони хотіли допомагати, але не знали як. Тож почали з волонтерства роздавали їжу на автовокзалі в Любліні. І хоча праця «розвантажила» голову, позбавила страху і звільнила місце для творчості, цього виявилось замало.

Щонеділі власниця квартири, де мешкають жінки, приходила і щось їм приносила (квіти, для настрою, смаколики, одяг). Якось вранці вони через гугл-перекладач запитали, чи не може вона дати машинку для шиття. І вже до п’ятої вечора її отримали. Тож спершу жінки намалювали будинок, потім купили матерію, пошили перші екземпляри, розіслали батькам, чоловікам і зрозуміли, що в цьому щось є. 

Інша учасниця проєкту, Вероніка Муравська, додає, що до своєї справи мами залучають і дітей. «Коли ми шиємо будиночки, — говорить вона, — то всі зайняті, а діти часто сидять в телефонах. Щоб витягати їх із ґаджетів, даємо завдання набивати подушки. У них навіть є змагання, хто більше зробить, хто перший».

Процес створення будиночків

До кожної подушки додається  бірка, де написано, куди конкретно будуть спрямовані кошти. Наприклад, «Я допоможу Каріні з Попасної, 7 років». А ця дівчинка малює малюнок, який додається до будиночка. «Ми хотіли персоналізувати допомогу, говорить Марта, показати, що мова йде про реальних дітей. До того ж малювання дає їм можливість не тримати в голові весь цей страх війни, який вони пережили, а викласти його на папері. Також у такий спосіб діти дякують за донат». Долучитися до цієї акції та намалювати свій малюнок у формі будинка може кожен охочий.

Проєкт стартував 28 травня і за цей час «сміливі будиночки» вже поїхали в Англію, Німеччину та Туреччину. «Ми не хочемо просити грошей, додає Марта, а готові щось зробити власноруч і продавати. Це, крім всього, важливий іміджевий аспект України». 

Коли закінчиться війна, засновниці проєкту Brave House планують, що він переросте в щось більше. Наразі жінки зіштовхуються з низкою труднощів, пов’язаних із транспортуванням своїх виробів в Україну, а також у перспективі з постачанням тканин. Вони планують перенести свою справу додому, але тут може виникнути проблема з відсутністю необхідного матеріалу, який доведеться ввозити з-за кордону. Але, як запевняє Марта, основна складність війна. Все інше вирішується. 

«Всі свої гроші вклала в товар, який залишився у Краматорську»

Протягом семи років Анна Пакіна була власницею магазину «Заварінка» у Краматорську. Асортимент крамниці налічував близько 200 видів чаю і 40 кави. Також підприємиці подобалося шукати спеціальні святкові банки для цих напоїв і вона співпрацювала з різними брендами, що їх виробляють. Згодом у магазині з’явилися і цукерки однієї з харківських фабрик солодощів.    

Коли родина сіла в потяг, то спершу навіть не знала, куди він їде. Діставшись до Ужгорода, дізнались від волонтерів, що з автовокзалу є прямі автобуси на Чехію, але Анна з рідними ними не скористалися через 87-річного дідуся, якому було би важко перетнути кордон пішки. 

Після приїзду до Праги родина зустріла знайомого, який порадив не зупинятись у місті, бо воно було переповнене. «Ввечері нам просто повідомили, згадує Анна, що автобус готовий і ми їдемо в Карлові Вари. У мене був шок. Не могла уявити, що там будемо робити»

Через якийсь час Анна вирішила шукати роботу. Дуже підтримав знайомий, який наштовхнув на думку відкрити такий же бізнес, як в Україні. Спершу підприємиця не вірила, що це можливо, але спробувала і зізнається: труднощів майже не було. «Все відбувається дуже швидко, говорить Анна. Головне мати з собою перекладача, якщо не володієш мовою. Спершу я зареєструвалася як підприємець, через два дні отримала відповідний документ, потім ми стали на облік ще у двох необхідних установах. У Чехії треба сплачувати лише два податки, але вони набагато більші, ніж в Україні». Єдина проблема в Анни була через незнання мови. Це спричинило затримки доставки товару. 

Наприкінці травня в одному з торгових центрів у Карлових Варах запрацював її чайний магазин.

«У Чехії дуже дорога оренда, говорить Анна. І коли я шукала місце, то знайшла найменше — в ТЦ на другому поверсі. Можливо, воно не зовсім вдале. На жаль, у мене поки що мало покупців. В основному це наші туристи або ті, хто живуть в Німеччині чи Ізраїлі та люблять чай. Ще купують українські біженці — з Маріуполя, Сєвєродонецька, Святогорська. Натомість чехи в мене чай практично не беруть. Бачу, що тут нема культури пиття цього напою, тож ця ніша зовсім не зайнята».

Аня у власному магазині в Чехії

Облаштуватися в магазині допоміг батько Анни. Він самостійно зробив полиці в магазині. Підприємиця зізнається, що в Чехії, на відміну від України, важко знайти фірму, яка б допомогла зі збиранням меблів. Вони зазвичай зайняті на кілька місяців наперед. «Тому якщо потрібні ідеї для бізнесу українцям, які їдуть сюди, міркує Анна, то ось гарна»

Найбільша складність для жінки фінансова. «Коштів із собою мала небагато, говорить Анна. Всі гроші я вклала в товар, який залишився у Краматорську. Вивезти його ми ніяк не змогли. Тому в мене зараз не так багато коштів і часу, щоб привчити чехів до чаю». Але підприємиця зізнається, що з радістю б розвивалася у цьому напрямку.

«Наша соціальна місія максимально продовжувати потік коштів в Україну»

Перші два місяці з початку повномасштабного російського вторгнення для співзасновниці бренду шовкових товарів MOLODO Мирослави Дронюк минули, як у тумані. Від початку нового етапу війни жінка з донькою переїхали в Данію, де певний час жили в опен спейсі на 7 людей.  Її партнерка з Маріуполя Надія Котвицька, з якою відкрили бізнес перед пандемією 2,5 роки тому, залишилася в Україні. 

Виробництво, де бренд шиє свою продукцію, знаходиться у Львові, а високоякісний шовк підприємиці купують напряму у виробника. Від часу створення бренду головною його цінністю була екологічність. «У нас безвідходне виробництво, говорить Мирослава.   Навіть якщо лишається шматочок шовку, ми завжди знайдемо, як його використати. Наприклад, робимо маленькі лавандові мішечки, які завдяки своєму аромату створюють додаткову приємність для клієнта»

З початку нового етапу війни бізнес довелося призупинити. Вся команда бренду роз’їхалася хто куди: адміністраторка з двома дітьми в Польщу, SMM-ниця в Нідерланди. «За місяць в Україні почалися активні кампанії, пригадує засновниця бренду, що бізнес потрібно повертати. І в нас також знову почали з’являтись замовлення».

Мирослава розповідає, що в Данії ґрунтовно підтримують підприємців, а особливо  жінок із України. Ця держава взагалі вважається найкращою для запуску власного бізнесу. Підприємиця бере тут участь у програмі PROGRAM FOR FEMALE ENTREPRENEURS від Google. Це місячний інтенсив для тих, хто хоче вести бізнес в Європі.

«Як розповідала одна з учасниць програми, ділиться Мирослава, — дуже тяжко, коли ти приїхала в Данію і зіштовхнулась з тим, що треба йти на роботу мити підлоги, а вдома звикла займатися підприємницькою діяльністю».   

Зараз Мирослава працює в кількох напрямках. Найперше намагається зрозуміти, чим відрізняються європейські, а тим паче скандинавські жінки від українок та як вони мислять. Другий челендж пов’язаний із переїздом. «Коли приїжджаєш в іншу країну, говорить Мирослава, де нікого не знаєш, то потрібен нетворкінг, адже бізнес це про зв’язки. Якщо б не ця програма, то мені було б важче, а так маю зовнішню підтримку»

Підприємиця розповідає, що сьогодні вони зі співзасновницею бренду працюють кожна на своєму фронті. Постійно мають замовлення з України нехай і невеликі (близько 20% того, що було до нового етапу війни).
Не так давно Мирослава та Надія взяли назад й інших дівчат із команди на мінімальні ставки. Тож тепер кількість працівників зводиться до необхідного мінімуму, хоча до вторгнення працювало більше людей.

Мирослава наголошує, що їхнє виробництво й далі залишатиметься в Україні. «Це наша соціальна місія, — говорить підприємиця, — максимально продовжувати потік коштів в Україну. Ми також будемо пробувати працювати як сервіс пошиття для інших європейських брендів». 

Співзасновниця магазину MOLODO розповідає про проблеми, які виникають при веденні бізнесу в Данії. Так, важливим і складним питанням є імпорт-експорт із України. «У них всі бюрократичні питання добре налагоджені, додає Мирослава, — а в нас із цим складно. Тому якщо потрібно щось експортувати з України, то доводиться готувати чимало різних документів, з якими буває непросто розібратися. Це створює додаткові складнощі у веденні бізнесу». Але є і плюси.
«Україна з Данією заключили договір про нульове мито, ділиться Мирослава. — Якщо ми надсилаємо продукцію з України сюди на суму менше ніж 6 тисяч євро, то не платимо 12% податку. Для маленького бізнесу це дуже суттєво»

Команда бренду Molodo


Це відзначають і датські бізнесмени, з якими Мирославі доводилось спілкуватися. «Знайома підприємиця зауважує, що в Китаї чи Польщі пошиття вже не дешеве, — додає Мирослава. Тому вони розглядають Румунію, Молдову. Вона також відзначила, що в Україні дуже високий рівень пошиття одягу, в нас хороші конструктори та швеї. І що вся Європа чекає, коли буде більш безпечно інвестувати в Україну, щоб заходити на наш ринок і відшивати одяг у нас. Адже ціна та якість дуже привабливі». 

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть цей фрагмент і натисніть Ctrl + Enter

Схоже