Діти та підлітки, які виховуються в закладах інтернатного типу, опиняються сам на сам зі своїми проблемами та мимоволі повинні приймати дорослі рішення — іноді їм це не вдається. Для того, щоб безпечно та ефективно провести їх у дорослий світ та допомогти в соціалізації, потрібна підтримка наставників.
Існують окремі програми наставництва, і одна з них у 2017 році навіть була прийнята на державному рівні. Чому це прорив, як стати наставником і що для цього варто знати? Розібратися допомагає Асоціація наставництва для дітей та молоді.
Співпрозмовники:
Павло Шульга — президент Асоціації наставництва для дітей та молоді
Тетяна Коваль — психологиня, національна тренерка програм наставництва
Марія Коваленко — координаторка програм наставництва, тренерка з програм наставництва
Чим займається ваша організація?
Громадська спілка «Асоціація Наставництва для дітей та молоді» створена в серпні 2018 року. Ініціатором та ідейним натхненником стала Тетяна Стаффорд — міжнародна експертка-консультантка, віце-президентка Кідсейв, співголова Міжнародної робочої групи захисту дитинства.
Ми працюємо задля розвитку і розширення наставницьких відносин та програм для дітей і молоді в Україні через соціальне партнерство між державними установами, бізнесом, релігійними громадами та некомерційними організаціями. Завдяки реалізації програм наставництва в Україні діти та підлітки соціалізуються та мають необхідні позитивні приклади та підтримку значимих дорослих. Організація налаштована на те, щоб протягом усього періоду можна було підтримати дитину та наставника, аби взаємодія була не тільки комфортною, а й ефективною.
«Асоціація Наставництва для дітей та молоді» відкрита до співпраці. Члени організації готові надавати комплексне навчання, протокол і методологію реалізації всіх видів наставництва для тих, хто небайдужий до проблем сиріцтва.
Мета Асоціації — щоб в Україні працювали соціальні послуги з наставництва, створені на законодавчому рівні.
Які існують програми?
Нині їх чотири. На державному рівні з 2017 року прийнята тільки одна з них — індивідуальне наставництво. Решта програм розроблені на основі кращих міжнародних практик і поки здійснюються в пілотному режимі в декількох регіонах України. Ми створюємо позитивну практику, щоб це дало поштовх міцному законодавчому проєкту.
Розкажіть більш детально про кожну.
Індивідуальне наставництво. Ціль — підготувати дитину з інтернатного закладу до самостійного життя. У цьому допоможе наставник — людина, яка стає другом для дитини, присвячує їй свій час, ділиться досвідом і підтримує. Ця програма спрямована на те, щоб в житті дитини з’явився значущий дорослий, якому вона може довіряти. Вона вже прийнята на державному рівні, проте у нас в суспільстві є своєрідний колапс. Наставництво, як і життя, повинно бути системним та комплексним. А чомусь ставлення до дітей, позбавлених батьківської опіки, є системним, тільки якщо їх замкнути в установі. Що там відбувається, а куди потім ці діти йдуть — 364 дні на рік це неважливо, і тільки на Новий рік люди приїжджають, дарують подарунки та фотографуються, а після діти залишаються сам на сам зі своїми проблемами і питаннями.
Наставництво в сім’ї. В цьому випадку наставник виступає як «агент» дитини — допомагає їй в соціалізації та шукає сім’ю, зокрема в своїх близьких колах. У Києві такої програми ще немає, але в декількох регіонах вже два роки працює пілотна. В її межах ми проводимо спеціальний захід — орендуємо частину школи, привозимо туди 24 дитини з інтернатних установ і запрошуємо в три рази більше потенційних батьків. За допомогою таких заходів дорослі ближче знайомляться з цією темою і руйнують міф у своїй же голові про те, що це складно, що це діти з величезним багажем негативних емоцій, психічними розладами тощо. Вони разом грають, щось роблять, обідають, спілкуються. В кінці всі сторони заповнюють анкети та діляться враженнями. І якщо анкети збіглися, то ми проводимо вже закриту зустріч між ними для встановлення контакту.
Корпоративне наставництво. Ця програма розширює можливості та об’єднує бізнес і підлітків від 14 до 23 років. Ми зіткнулися з тим, що випускникам інтернатних установ навіть після 18 років, коли людина ніби як починає доросле життя, все одно потрібні наставники. Здебільшого такі підлітки йдуть вчитися туди, де є гуртожиток, а саме ця програма дає можливість приміряти на себе різні професії, розширити кругозір та можливості, отримати різні навички за допомогою корпоративних наставників — фахівців з різних організацій і структур, які можуть виділяти час, навчати та бути менторами. Тоді підліток відчуває, що поруч є дорослий, який його підтримує в професійній сфері та може в майбутньому стати індивідуальним наставником.
«Маленька мама». Це наставництво для випускниць інтернатів, які завагітніли та народили дитину. Воно спрямоване на превентивні заходи, щоб історія не повторилася знову і ті дівчата, яких віддали при народженні, не вчинили так само. В одному з регіонів ми вже мали позитивний досвід і хочемо його поширювати. Ми залучили спонсорські кошти та меценатів, зайняли одне крило у будинку «Малятко», куди дівчата приносять новонароджених (а найчастіше це випускниці інтернатних установ або з сімей у складних життєвих обставинах), та створили спеціальні кімнати. Туди ми заселили дівчаток з дітьми та надали їм менторку. Ця жінка з любов’ю пояснювала, як піклуватися про дитину, як подбати про себе, як бути в період післяпологової депресії тощо. Тому що найчастіше дівчата не хочуть віддавати немовля, просто бояться та спадкують модель поведінки своїх матерів.
За півтора роки ми отримали колосальний результат — з 23 дівчаток 18 залишилися з дітьми. Елементарні поради та підтримка привели до того, що сім’ї не руйнуються. Цей вид наставництва нам дуже потрібен, тому що згідно з реформою до 2023 року будинки «Малятко» повинні припинити існування в тому вигляді, в якому вони зараз є.
Чому індивідуальне наставництво важливо?
Діти з інтернатних установ часто залишаються віч-на-віч зі своїми травмами, завданнями, проблемами. Навіть якщо ці діти радіють, їм часто немає з ким цією радістю поділитися. У них немає довіри ні до світу, ні до дорослих, вони не відчувають себе в безпеці. У них немає багатьох базових навичок, в тому числі комунікаційних. Тому за стіни інтернату вони виходять дорослими, але не підготовленими до життя. Для них реальний світ — це космос. Вони стають здобиччю кримінальних структур, тому що зазвичай випускниками інтернатних установ легко управляти та маніпулювати.
Наставник виступає значущою людиною з реального світу, дає необхідне відчуття безпеки та приклад для наслідування, а також допомагає дитині адаптуватися в соціумі та стати самостійною. Завдяки цим відносинам вона починає розкриватися, говорити про власні бажання, демонструвати поведінку, яку не дозволяла собі довгий час. В тому числі вчиться вибирати. У нас був випадок, коли дитина з наставником прийшли в магазин, останній показав на зубні пасти та каже: «Візьми, яку хочеш». Дитина розгубилася, адже раніше вибір робили за неї.
Між дитиною і наставником встановлюються відносини, в яких є довіра. Багатьом, наприклад, складно зробити перший крок, адже поруч немає нікого, хто міг би підстрахувати — вони бояться кудись йти, першим заговорити, до когось звернутися, і просто не вірять в себе. Саме наставник допомагає повірити в те, що дитина може досягти бажаного — може, не з першого разу, але все вийде.
У багатьох буває захисна реакція. Хтось мовчазно стоїть осторонь, хтось вирішує першим напасти, поки не напали на нього, хтось може відсторонитися і взагалі ні на що не реагувати. Проте важливо знати, що коли проявляється складна поведінка (а у кожного вона своя) це може означати, що у вас з дитиною починають вибудовуватися довірливі стосунки. Тому що собою ми можемо бути, коли нас приймають такими, як ми є.
Якщо людина хоче стати наставником — з чого почати?
Можна звернутися до нашої Асоціації на сайті (для киян), в Центр соціальних служб за місцем проживання, або в організацію, яка займається наставництвом.
На початку, коли потенційний наставник звертається до організації або центру соціальних служб, йому надають всю необхідну інформацію. Далі відбувається інформаційна зустріч, де спеціаліст розповідає про особливості та напрямки наставництва і, якщо потрібно, трохи «заземлює», щоб людина не романтизувала роль наставника, а бачила її реалістично.
Потім відбувається співбесіда з психологом. Фахівець спілкується з потенційним наставником, з’ясовує його мотивацію, ресурси тощо.
Наступний етап — збір пакету необхідних документів (довідки про несудимість, стан здоров’я тощо).
Якщо все добре, людину відправляють на курс підготовки наставників — він триває чотири дні і дає багато знань та навичок. Результати цього тренінга дозволяють зробити остаточний висновок про можливість здійснювати наставництво.
Потім за допомогою команди фахівців відбувається пошук наставника для дитини. Важливо, що не дорослому підбирають дитину, а навпаки. Є дитина та її потреби, а наставник з його ресурсами підбирається вже для неї.
Після знайомства відбувається підписання договору. На державному рівні укладається угода між наставником, центром соціальних служб та установою, де дитина перебуває. Дитина також дає свою згоду на взаємодію з конкретним наставником. Якщо у неї є батьки, вони теж повинні надати дозвіл на взаємодію.
Хто може бути наставником?
Наставництво — це довірливі тривалі відносини на добровільній основі, мета яких — підготувати дитину до самостійного життя. Наставником може бути повнолітня дієздатна особа, яка пройшла курс підготовки, отримала висновок про те, що вона може виконувати таку роль в житті дитини, та уклала договір про наставництво (згідно з Постановою Кабінету міністрів України від 4 липня 2017 р. № 465).
Якими є основні обов’язки?
В угоді, яку підписує наставник, прописані всі права та обов’язки. Якщо спрощувати, вони такі:
- Тримати в голові основну думку: «Наставництво — це підготовка дитини до дорослого життя», і головне її правило — не нашкодити.
- Наставник — це друг, він не повинен виконувати функцію мами або тата.
- Потрібно діяти за планом, який ви з фахівцями та з психологом розробили разом: вчити дитину, допомагати в соціалізації, підтримувати, вислуховувати.
- Зустрічатися з дитиною потрібно раз на тиждень — тобто, не менше 3-4 разів на місяць. Сама програма індивідуального наставництва триває мінімум рік — це довгострокові відносини.
- У ціх взаєминах важлива стабільність та відчуття безпеки, тому необхідно планувати зустрічі заздалегідь, готуватись та попереджати дитину завчасно, якщо відбулись зміни у розкладі. Наставнику варто дотримуватись своїх обіцянок.
- Якщо стосунки завершуються по різним причинам, варто підготувати дитину та не обманювати довіру. Адже з такими дітьми часто трапляється травмуюча ситуація, коли люди йдуть з їх життя без пояснень.
З державною постановою про наставництво можна ознайомитися за посиланням.
Що ще повинен знати потенційний наставник?
Чотири головні принципи для наставника, завдяки яким дитина починає розкриватися: довірчі відносини, прийняття, відчуття безпеки і послідовність.
Вкрай важливий психологічний супровід — як наставників, так і дітей. Фахівці-психологи виступають як буфер та посередники, які дозволяють видихнути обом сторонам процесу. Наставники швидко вигорають і на це потрібно вчасно звернути увагу. Ми з ними спілкуємося, допомагаємо виговоритися і знайти вихід, якщо відносини зайшли в глухий кут. Також ми проводимо для них тренінги з підвищення кваліфікації. До того ж коли дитина починає розкриватися, вона може розповідати речі, які можуть шокувати, тому що у багатьох складне минуле.
Наставник — це не спонсор. Останніх під час будь-якого свята в установах задосить, а от ментальної підтримки не вистачає. Їм необхідне навіть банальне запитання «Як у тебе справи?». Дітям так хочеться про це розповісти, просто зазвичай нікому.
Діти можуть приходити до наставника з різними питаннями — як будувати відносини, заощаджувати кошти, оформитися на роботу, де брати документи, як писати резюме тощо. На прикладі дорослого вони вчаться спілкуватися — навіть тому, де треба казати «будь ласка», а де «спасибі». Наставник вчить їх, як проводити дозвілля, тому що у них є мало прикладів і альтернатив, допомагає дитині розширити світогляд та почати бачити можливості, а також усвідомити, що насильство і нехтування їхніми потребами, які траплялися в сім’ях — це не норма.
Якщо коротко, наставник ділиться своїм досвідом — як професійним, так і людським.
