Культура може бути не тільки інструментом вираження індивідуальності й формування національної ідентичності. Вона також може використовуватися для деформування реальності під потреби уряду чи навіть однієї людини. Як написав директор Українського інституту Володимир Шейко: «Росія десятиліттями інструменталізувала культуру для політичної пропаганди, вибілювання своєї міжнародної репутації, відволікання уваги світової спільноти від воєнних злочинів проти інших країн, утвердження імперських і колоніальних ієрархій у світовій гуманітаристиці».
Розгляньмо, як працює російська пропаганда на прикладі кіно.
Кіно, як невід’ємна частина культури сьогодення, також стало інструментом пропаганди. У 2008 році путін, який натоді був прем’єр-міністром, вирішив особисто наглядати за розвитком російського кінематографу. Його риторика про кіно як про «найважливіший інструмент виховання, освіти та формування ціннісних орієнтирів» дуже співзвучна з думкою Леніна, що кіно — це найважливіше мистецтво.
В окремих російських фільмах дуже легко вбачити пропаганду. Наприклад, романтична комедія про об’єднання двох закоханих (аналогія росії і Криму) «Кримський міст. Зроблений з любов’ю!» (2018 рік виходу), сценаристкою якого виступила відома пропагандистка Маргарита Симоньян. Або ж документальний фільм, створений для англомовної аудиторії країн Європи та США «Україна: вічне сьогодення» («Ukraine: The Everlasting Present). Стрічку випустили до 30-річчя Незалежності України і її головною думкою була залежність України від США.
Проте як пропаганда проявляє себе в масовому російському кіно? Перш ніж розібратися з цим питанням, варто розглянути радянське кіно, яке створило окрему форму пропаганди.
Соціалістичний реалізм як метод формування «правильних» цінностей
Аби закріпити в суспільстві «правильні» комуністичні цінності, в СРСР затвердили метод соціалістичного реалізму, який мав поширюватися на всі твори мистецтва. В різні десятиліття він виконував різні ідеологічні цілі. В 30-их роках возвеличував колективізацію, під час Другої світової війни — патріотизм.
Соцреалізм мав на меті показувати життя простих людей, які в той час викристалізувалися в образ робітника. Головний герой, сумлінний трудівник, мав працювати на благо народу, країни та світлого мабутнього, яке ось-ось настане. Важливим був також елемент самопожертви героя, який розуміє вищість ідеї комунізму над його потребами. Таким чином через кіно комуністична влада формувала народні цінності.
Окрім суто позитивного головного героя, який уособлює принципи народу, мав завжди бути чітко окреслений антагоніст. Селянин, який противиться вступу до колгоспу, нацисти, які прийшли руйнувати мир, а пізніше, в часи Холодної війни антигероєм став підступний американський шпигун.
У радянському кіно важливим лейтмотивом була революція 1917 року, завдяки якій і стало можливе те життя, яке мало прославляти кіно. Відбувалася міфілогізація того періоду. Фільм Сергія Ейзенштейна «Жовтень», події якого висвітлюють революцію, став настільки суголосним тим подіям, що кадри з фільму використовують в підручниках з історії. Сам фільм створив образ історії революції.
Пропаганда сучасності
Сучасний кінематограф росії вже не має цензорів, які мали б вичитувати фільм вже на рівні сценарію. Проте, коли панує авторитарний режим, завжди мають бути фільми, які відображатимуть «правильну» картинку світу. Для цього навіть західні картини можуть піддаватися цензурі. Можна згадати кейс фільму-біографії про Елтона Джона «Рокетмен». У російському прокаті фільм йшов без окремих сцен, які вказували на сексуальну орієнтацію виконавця.
То завдяки яким рисам російське кіно маніпулює реальністю?
Міф Вітчизняної війни
Для сучасного уряду росії тема революції стала небезпечною, тож треба було знайти новий виток історії, на який можливо було б спиратися для побудови правильного наративу. Таким пунктом відліку стала Друга світова. Після закінчення війни Сталін заявив, що саме російський народ одноосібно переміг нацистів та повернув мир. Друга світова війна перетворилася в Велику Вітчизняну і більше 80 років потому в росії все ще проводиться «свято перемоги» 9 травня.
У СРСР були поодинокі випадки осмислення жахів Другої світової війни, наприклад в білоруському антивоєнному фільмі «Йди та дивись». Проте намагання осмислити ці події (не кажучи вже про роль СРСР на початку війни) відійшли на другий план перед наративом перемоги та возвеличення простих солдат-патріотів.
Перебудова історії
Історичні фільми мають велику силу для осмислення минулого та розуміння теперішнього. Проте, коли правда важить не так вже й багато, то й історичні фільми не мають відображати історію. Хоча більшість фільмів про минуле будь-якої країни керуються також сценаристикою та доповнюють сюжет художніми елементами.
Проте, коли ці сюжетні елементи використовуються задля того, аби історію перекручували і приховували, то художній вимисел перетворюється на пропаганду. Наприклад, телесеріал 2017 року «Троцький». Як пише Тімоті Снайдер в книзі «Шлях до несвободи», в телесеріалі революцію почали показувати як «єврейську». А під кінець головним героєм взагалі стає Іван Ільїн — контрреволюційний філософ, якого неодноразово цитував путін у своїх промовах.
Національна ідея та вищість сили
Одними з найбільш культових фільмів російського кіно є дилогія «Брат». І в цьому фільмі можна знову побачити систему радянського кіно: «свій» герой та антагоніст. Головний герой уособлював звичайного свого хлопця, якого глядач так хотів побачити на екрані. Проте додався новий елемент, який закріпився в російському кінематографі, — вищість сили та насильства. Неодноразово будуть виникати на екрані головні «позитивні» герої. Саме завдяки силі вони будуть завоювати своє місце у світі.
А щодо антагоністів, то у дилогії «Брат» ними стали всі інші національності: кавказці, американці, українці. Відбувся чіткий поділ: всі, хто не належить до народу росії, — вороги.
Недоторканність уряду
Уряд та авторитети влади в кіно фігурують як абсолютні та незмінні елементи. Вони можуть викликати будь-які емоції, проте є одне табу — їх не можна висміювати. В комедії «Канікули президента» висміюються всі персонажі, окрім президента. Сюжет новорічної комедії «Ялинки» обертається навколо президента, який має в новорічному повідомленні сказати певну фразу, чим допомагає калінінградській дівчинці Варі. А у фільмі-катастрофі «Метро» герої не можуть врятуватися самі, аж поки не надійде допомога уряду.
Кінематограф кожної країни має відображати національні особливості, створювати історичні наративи та формувати цінності. Проте питання полягає в тому, чи ці цінності базуватимуться на правді, толерантності та інклюзії чи поділі на своїх-чужих і авторитарній силі.
