Кіно ніколи не було суто розвагою — фільми дозволяють нам зрозуміти самих себе та культури інших людей. У цій підбірці зібрали документальні стрічки на важливі та глибокі соціальні теми. Після перегляду гарантовані захват та нові усвідомлення.
«Земляни» (2005 р.)
Режисером цієї стрічки став зоозахисник, продюсеркою — акторка та веганка Меггі К’ю, а саундтрек написав музикант Мобі, який також є зооактивістом. Нескладно здогадатися, що «Земляни» — фільм на непросту та зворушливу тему захисту тварин. Завдяки кадрам з прихованої камери глядачі дізнаються, як промисловість, наука, б’юті-сфера заробляють на тваринах та чому це жахливо.
Режисер: Шон Монсон
Тривалість: 1 г. 35 хв.
Don’t fuck with cats (2019 р.)
Цей документальний міні-серіал заснований на унікальній і шокуючій історії, яка почалася у 2010 році. Кілька ентузіастів, ніяк не пов’язаних із поліцією або іншими службами, заручилися своїм розумом, кмітливістю та любов’ю до тварин — і в результаті вистежили вбивцю (і, як виявилося, не тільки котиків).
Це історія про силу мотивації, про необмеженість людської фантазії та про те, наскільки у світі все ж таки багато божевільних. Ця документалка вражатиме вас щохвилини, гарантуємо! Недарма через 2 тижні після свого виходу вона увійшла в топ-5 найпопулярніших на Netflix.
Режисер: Марк Л’юїс
Тривалість: 3 серії (по 62 хв.)
Bellingcat: Правда в світі постправди (2018 р.)
Фільм спершу знайомить нас із проєктом британського журналіста Еліота Хіггінса — виданням, яке займається журналістськими розслідуваннями на основі відкритих джерел. І це неймовірно. Та розслідувальна робота, яку проводять учасники Bellingcat, настільки тонка та геніальна, що іноді не піддається усвідомленню. У документальній стрічці розкажуть зокрема про отруєння шпигуна Скрипаля і катастрофу рейсу МН17 Malaysia Airlines. Must до перегляду в еру фейків та дезінформації. До того ж, премію «Еммі» у номінації «Найкращий документальний фільм» просто так не дають.
Режисер: Ганс Пул
Тривалість: 1 г. 38 хв.
«Людина» (2015 р.)
Це дивовижний документальний фільм про людей: багатих і бідних, щасливих і не дуже, творчих і прагматичних, сміливих і боязливих, темношкірих і альбіносів, молодих і стареньких — про різних. Режисер за три роки зібрав історії кількох тисяч героїв із 60 країн світу, щоб показати, наскільки життя на нашій планеті різноманітне та неоднозначне. Люди з різних куточків світу розмірковують на теми щастя, любові, статку, роботи, смерті, життя тощо. Мурахи по шкірі від перегляду забезпечені.
Режисер: Янн Артюс-Бертран
Тривалість: 3 г. 10 хв.
«Малюки» (2010 р.)
Режисер цього фільму обрав незвичайний формат. Він показав перший рік життя чотирьох малюків із різних країн: США, Намібії, Монголії та Японії, культура виховання яких кардинально відрізняється. Маленькі герої ростуть зовсім у різних умовах і контекстах, проте у них є дещо спільне — турботливі батьки та бажання пізнавати світ. Це тонка робота про те, що всі ми насправді однакові, хоч і часто живемо в різних умовах. У фільмі немає жодної постановчої сцени — все щиро та як є.
Режисер: Томас Бальмес
Тривалість: 1 г. 19 хв.
«Одинадцята година» (2007 р.)
Документальних фільмів про забруднення планети, кліматичну кризу та сміття зняли доволі — і тижня не вистачить, щоб всі передивитися. Проте цей — невмируща класика, яка є актуальною та обов’язковою до перегляду що 15 років тому, що зараз.
У фільмі розповідають про найважливіші екологічні проблеми, які призводять до страшних катаклізмів. Вчені, політики, інженери та Леонардо Ді Капріо діляться своєю думкою щодо того лиха, яке завдає Землі людство. Назва теж не випадкова — якби існував екологічний годинник, який відраховує час до кліматичної катастрофи, то стрілка була б вже на цифрі 11.
Режисер: Надя та Лейла Коннерс
Тривалість: 1 г. 35 хв.
«Сміття» (2012 р.)
Після перегляду «Одинадцятої години» можна стрибнути на 5 років вперед і продовжити короткий екскурс у світ екологічних проблем. Однак цього разу зосередитися на темі сміття, звалищ та утилізації. Ця документалка має досить позитивний настрій і супроводжується фразою: «Ми зможемо це змінити». Можливо, вона надихне вас почати сортувати сміття або споживати менше.
Режисер: Кандида Бреді
Тривалість: 1 г. 38 хв.
«Бухта» (2009 р.)
Попереджаємо: цей фільм чесний і сильний, але саме тому він не для вразливих. Це справжнє розслідування режисера та його команди щодо масового винищення дельфінів заради грошей у національному парку Тайдзі біля берегів Японії.
Головним героєм документального фільму є колишній дресирувальник Річард О’Баррі, який усвідомив, наскільки дивовижними та унікальними створіннями є дельфіни та став займатися їхнім захистом. Він допомагає режисеру розповісти про злочин, про який місцеві мешканці взагалі не знають, а влада спеціально не говорить.
Режисер: Луї Психойос
Тривалість: 1 г. 32 хв.
«Скалічений табір» (2020 р.)
Фільм присвячений унікальному та важливому явищу — у 1970 роках існував спеціальний табір, який приймав у своїх стінах підлітків із інвалідністю. На той час суспільстві ставилося до них досить упереджено, а права таких дітей пригнічували — водночас у таборі вони могли відчувати себе повноцінними людьми, бути такими, як всі. Такий, здавалося б, простий спосіб об’єднати представників меншини став інноваційним підходом до проблеми.
Режисер: Джеймс Лебрехт та Ніколь Ньюнем
Тривалість: 1 г. 46 хв.
«Я вам не негр» (2016 р.)
Стрічка заснована на рукописі відомого американського письменника Джеймса Болдуїна «Пам’ятай цей будинок». Джеймс його так і не завершив, проте встиг написати свої спогади про нелегке життя темношкірого в Америці та віддати шану трьом друзям із руху за громадянські права, які загинули.
Режисер фільму детально зображує тяжку історію расизму через досвід автора. Стрічка має аж 35 номінацій, серед яких і премія «Оскар» 2017 року і 15 інших нагород.
Режисер: Рауль Пек
Тривалість: 1 г. 33 хв.
«Чотирнадцять днів у травні» (1987 р.)
Реакція на цей фільм була настільки потужною, що саме завдяки ньому створили організацію Lifelines, яка знаходила друзів по листуванню для в’язнів смерті. У центрі сюжету цієї моторошної стрічки — в’язень тюрми штату Міссісіпі Едвард Ерл Джонсон, який був засуджений до смертної кари у газовій камері за вбивство та зґвалтування. Проте своєї провини він не визнавав. Разом із героєм глядач проживає його останні дні перед виконанням вироку. Спочатку фільм показали по BBC, а потім і по каналах усього світу, щоб наголосити: смертна кара не має права на існування.
Режисер: Пол Хаманн
Тривалість: 1 г. 28 хв.
«Вірунга» (2014 р.)
Це неймовірно потужна документалка, яка описує страшні часи: громадянську війну у Конго, коли майже всі люди мали зброю та готові були повбивати одне одного за ресурси. Через це і настирливе браконьєрство страждають і тварини, з-поміж інших — рідкісний вид гірних горил у національному парку «Вірунга». Серед всього цього божевілля і попри загрозу для власного життя, знаходяться сміливці — герої документального фільму, які борються за збереження популяції.
Режисер: Орландо фон Айнсідель
Тривалість: 1 г. 40 хв.
Бонус
Ми запитали у комунікаційної менеджерки Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA Марії Матяшової про те, які документальні фільми вона може порекомендувати і чому.
«Українське кіно кращає з кожним роком. Серед моїх доку-улюбленців, обов’язково вартих до перегляду, — українські стрічки «Портрет на тлі гір» (реж. Максим Руденко) та «Не хвилюйся, двері відчиняться» (реж. Оксана Карпович). Обидва фільми можна переглянути в онлайн-кінотеатрі docuspace.org.
«Портрет…» оповідає абсолютно фантастичну історію випадково знайденого у Криворівні фотоархіву карпатської мисткині 20-го століття Параски Плитки-Горицвіт. На відміну від звичайного фільму-портрету, це фільм-світ. Він занурює глядача у оптику фотографки, майстерно маневруючи між історією, яку ми пізнаємо зі світлин Параски, і сьогоденням Криворівні, яке документує режисер. Стрічка відчувається як живий портал у часі, що відкривається глядачам завдяки майстерному поетичному монтажу і тонкій роботі зі звуком. Фактично, фігура Параски увесь час знаходиться за кадром фільму, але усе, що відбувається на екрані, промовисто свідчить про непересічний талант і спосіб мислення гуцульської мисткині.
«Не хвилюйся, двері відчиняться» — це ще один портрет: вкрай людяний і чуттєвий погляд на українське суспільство. В основі оптики режисерки — лагідне спостереження за буденністю подорожей приміськими електричками. Ми виразно почуваємо, що електричка — це щось значно більше, ніж просто інструмент переміщення з точки А в точку Б. Це окремий вимір, де гостро й концентровано пульсує саме життя.
І от, ми їдемо у потязі із робітничим класом, із військовими та торговцями, із соціально незахищеними й маргіналізованими пасажирами. Слідуючи за кількома людьми та сім’ями з одного засмальцьованого вагона до іншого, зі станції на станцію, ми заглиблюємося в їхні повсякденні турботи й дізнаємося про дилеми будівництва нової постреволюційної ідентичності».
