Будинок згорів від касетного снаряду, не вдалося врятувати домашніх улюбленців та худобу, доводиться жити в сараї, бо від дому лишилися стіни. Таких випадків — сотні. ГО «Сімейний сад» береже історії людей і доводить, що вся Україна — це одна велика родина.
Поспілкувалися з командою громадської організації, що надає тим, хто втратив дім, нове житло. CEO Марія Шиян, фандрайзер Дмитро Тумаркін та піар-фахівчиня Людмила Черкас розповіли, чому важливо залишати сім’ї на власній землі та з чого складаються модульні будинки.
Волонтери з досвідом
Марія Іванівна та її чоловік Григорій Олексійович із села Киїнка, на Чернігівщині, втратили дім ще наприкінці лютого — російський снаряд влучив у будинок і той ущент згорів, як і всі господарські приміщення поруч.
Родина Григорія Юхимовича з того ж села теж опинилася без даху над головою через касетні боєприпаси. Сім’я змушена жити у сараї — від будинку залишилося всього кілька стін.
Віктор та дружина Ніна, а також 4 дітей — Олексій, Максим, Ірина та Євген, з Шестовиці Чернігівської області втратили будинок, гараж та автомобіль. Біля їхнього двору стояла колона ворожої техніки. Вона загорілася, вогонь перекинувся на будівлі.
У родині Олександра з Більмачівки, що на Чернігівщині, згорів будинок з тридцятирічною історією. Полум’я знищило все майно, домашні улюбленці не змогли вибратися. Усі рідні Олександра вижили, але не мають де жити.
У Трисвятській Слободі, теж на Чернігівщині, Григорій Васильович із дружиною втратили житло, яке будували все життя, а чоловік ще й отримав опіки, коли намагався врятувати худобу з сараю.
Кожну таку історію можна прочитати і підтримати на сайті ГО. Адже за ними — цілі життя.
Марія Шиян, CEO проєкту, розповідає, що спочатку створили соціальний стартап «Tera Monada». Саме він відповідає за виробництво модульних будинків та їхнє встановлення. Невдовзі, у серпні 2022 року, команда створила неприбуткову громадську організацію «Сімейний сад» для прозорого залучення донатів на житло та звітності.
«100 відсотків коштів, які жертвують люди, ми віддаємо на будинки. Нам важливо, щоб цей процес був зрозумілим і відкритим — коли людина донатить, вона хоче знати, куди пішли її гроші, хоче бачити чіткий результат. Тож ми показуємо — ви донатите цій сім’ї і саме ці люди отримують будинок», — каже Марія.
На запит подають усю звітність за проєктом. Марія вважає, що українцям довелося дуже швидко вчитися благодійності — рівень підтримки і донатів справді зріс.
«Команда “Сімейного саду” і “Tera Monada” — це команда волонтерів з досвідом, людей, що допомагають ще з 2014 року. Проте до 2022 року не мали юридичного статусу», — пояснює Дмитро Тумаркін, фандрайзер.
Тож кожен уже мав досвід волонтерства — Марія, наприклад, опікувалася безхатченками, допомагала їм із їжею, нічлігом. Також підтримувала тих, чиє житло постраждало у пожежі, відвідувала дитячі будинки. Піарниця Людмила ж займалася інклюзією — спочатку їздила і перевіряла різні міста України на доступність, а тоді зосередилася на інклюзії вищих навчальних закладів. Після 24 лютого перейшла на мілітарне волонтерство: постачала турнікети, бронежилети, шоломи. Також вона була прессекретаркою одного добровольчого батальйону.
Дмитро теж більше допомагав військовим ще з 2014 року, але після деокупації Київщини їздив із гуманітарними вантажами у міста та села і побачив на власні очі масштаби руйнувань. Тож сумнівів не було — надати житло тим, хто його втратив, стало пріоритетом.
Зараз команда працює з Київщиною та Чернігівщиною. Перші будинки були встановлені у липні у селі Макарів Київської області. Дмитро пригадує, що саме тут вперше побачив шалені руйнування — у Кухарях, Бородянці та Макарові.
Втратити все
Саме піарниця Людмила відвідує сім’ї особисто і слухає їхні історії. Дмитро додає, що навіть вносити розповіді на сайт буває нелегко, адже за кожною розповіддю — біль і долі різних людей.
«Домовляюся з сімома родинами в селі Красне, Чернігівської області, а на п’ятій уже розумію, що не можу ні з ким говорити, бо кожна історія болить. Я стараюсь не збайдужіти й не сприймати розповіді як належне, а вислухати кожного, пропустити через себе і переказати тим, хто може їм допомогти», — ділиться Людмила.
Тож саме ці історії та готовність їх вислухати — перевага організації, каже Людмила. Адже родини відчувають щире бажання допомоги і з кожною зустріччю відкриваються ще більше. Вони з радістю діляться новинами — наприклад, сім’ї сусіди подарували собачку, тож під час наступного візиту в будинку вже є місце для улюбленця і його мисочка. Так будинки обростають новими враженнями, теплом і затишком.
«Страх працює на те, що хочеться зібрати якнайбільше зброї і віддати гроші на потреби військових. Але в нас, наприклад, є родина зараз — тато пішов у ЗСУ, його домівку повністю зруйнувала російська бомба. У нього залишилася донечка, що хворіє і синочок в 3 класі, що любить математику і мріє стати програмістом. А татові немає куди повертатися», — каже Людмила.
Людмила каже, що від допомоги ще ніхто ще не відмовлявся. Буває, соромляться розповідати про себе. Наприклад, коли приїхали журналісти зняти будівництво та почути історію сім’ї, батько, що активно брав участь у підготовці, чесно визнав: на камеру розповісти нічого не зможе. Син його виручив і сам розповів про родину. Людмила каже, що до кожного — свій підхід, головне — показати власну небайдужість.
Залишитися на своїй землі
Один будинок можна встановити за 3-4 тижні, адже його конструкція дає змогу збирати та розбирати будівлю і перевозити її. Дмитро каже, що родина може жити у такому будиночку навіть 10 років.
Марія розповідає, що каркас конструкції виготовлений з оцинкованої сталі, він довговічніший і практичніший за дерев’яні каркаси, адже не може згнити чи зіпсуватися. На каркас встановлюються спеціальні сендвіч-панелі з полімерним покриттям та мінеральною ватою для утеплення. Такий матеріал стін допомагає добре зберігати тепло взимку та лишатися прохолодним влітку, пояснює Марія. У модульних будинках встановлюють металопластикові вікна та двері, а всередині є все необхідне для проживання. Меблі, техніка, електричне опалення, посуд, постільна білизна та декор — родини можуть одразу заселятися.
«Наша концепція — дати людині все необхідне. Йдеться не про розкіш, а про базове — ліжко, постіль, подушки, сантехніка, теплу воду, холодильник, стіл, стільці. Щоб людина могла прийти, увімкнути чайник, закип’ятити води, заварити чай і почати життя заново», — каже Марія.
Відбирають тільки ті родини, в яких немає іншого житла, чи недостатньо грошей, щоб відновити своє. Працюють з ОТГ та перевіряють кожну родину.
«Ми працюємо з громадами, у яких є списки людей, що потребують нового житла. Самі ми не приймаємо заявки. Але списки перевіряємо особисто. Нам важливо, щоб у родині були спеціалісти, що потрібні громаді для відновлення цього місця і продовження життя тут: вчителі, лікарі, електрики, будівельники», — каже Дмитро.
У кожного з команди є сім’ї, за які переживають особливо. Людмила, наприклад, переймається долею песиків, що лишилися без житла зі своїми хазяями, а маркетологиня Аліна хоче якнайшвидше надати житло тим родинам, де є люди похилого віку.
«Кожна частина України — це не просто шматочок землі, а також наш дім. Тому мені важливо, щоб людям, що живуть там, було добре. Щоб вони мали де вчити своїх дітей, щоб ті собачки, за яких я вболіваю, жили в класних будочках, щоб бабусі, за яких вболіває Аліна, провели старість у рідних місцях. Саме тому ідея залишити людей на своїй землі — така важлива для нас», — підкреслює Людмила.
Вона додає, що практика будувати окремі модульні містечка уже піддається критиці. Адже люди живуть в ізоляції фактично, у них немає роботи, вони далеко від дому. А «Сімейний сад» хоче, щоб громади поступово відновлювалися, а люди залишалися там, де їх люблять.
«Тож сімейний сад — не просто сад біля свого будинку. Це вся Україна — весь кілометраж разом з тимчасово окупованими областями, які точно будуть українськими, — каже Людмила. — Це наша спільна домівка, яку маємо відновлювати разом».
Не тільки перезимувати
На модульні будинки жертвують різні категорії благодійників, каже Дмитро. Наприклад, представники бізнесу, благодійні фонди, окремі меценати чи міжнародні організації. Але залишити донат може будь-хто, адже малих донатів не буває — кожна гривня наближує омріяне житло для родини.
Дмитро вважає, що зараз багато хто зосереджений на наданні екстреної чи разової допомоги, гостро постає питання перезимовування. Але «Сімейний сад» діє системно.
«Пропоную дивитися вже не на шибки, не на дахи, а на житло — цей процес відновлення складний, та вже триває. Після Другої світової війни людство з таким ще не стикалося, не було ще таких масштабів. У нас лінія фронту 2,5 тисячі кілометрів, це фактично половина лінії фронту Другої світової. Але ж йдеться про одну країну», — каже Дмитро.
Зараз фонд залучив кошти для 20 будинків. Збудовані поки не всі, але до середини лютого 20 сімей отримають житло. Також виграли тендер на 40 будинків, каже Марія, тож ще більше людей зможуть почати життя заново, але на своїй землі.
Будинки доволі універсальні, родини адаптовують їх під власні потреби, змінюють розташування меблів, додають нові. Кожен будинок передають у власність сім’ї, тож вони самі вирішують, що далі робити з ним — можуть віддати на повторну благодійність чи для військових потреб. Марія каже:
«Ми поки для ЗСУ модульні будинки не робимо, але йдуть певні перемовини щодо такого проєкту. Хочеться підтримати військових, що змушені жити у дитсадках без душу і санвузла. А зможуть у зручних будиночках».
