Якщо ви волонтер, то кінця-краю форматам вашої допомоги може не знайтися. Координаторка волонтерів Центру Спільних Дій і наша авторка Тетяна Капустинська розповідає три історії про добро, допомогу й єдність, які сталися з нею, коли знаходила нове житло для вимушених переселенців. Також авторка ділиться висновками з цих історій, які стануть у пригоді кожному.
***
Так трапляється у фантастичних фільмах: живуть собі люди, займаються своїми справами, мають власні — незначні у всесвітньому контексті — проблеми та значущі особисто для кожного радощі. Аж раптом — навала злих сил, які мають одну мету: знищити будь-який прояв добра та підкорити собі весь світ. Зазвичай у таких фільмах із самого початку нас знайомлять із супергероєм, який вже на середині таймлайну починає «накрохмалювати зад» темним силам. Стає зрозуміло — невдовзі добро неодмінно переможе.
У житті майже так само. Тільки темні сили мають людську подобу та ховаються в бункерах, а супергерой — це радше збірний образ усіх сміливців і добродіїв, які допомагають іншим у кризових ситуаціях. Тож коли 24 лютого злі орки повномасштабно та гучно вдерлися на територію нашої країни, Центр Спільних Дій не залишився осторонь. Він запустив ініціативу з поселення переселенців у тимчасові безпечні домівки — у цьому була та є нагальна потреба.
Волонтери станом на 1 травня поселили 3854 дорослих і 1282 дітей, а також чимало тварин, яких небайдужі господарі брали з собою. Але, крім того, нам вдалося зібрати дещо вкрай важливе: людські історії про добро, допомогу та єдність. Це розповіді не лише про поселення, а й про допомогу за межами цього формату, про людську винахідливість та українську незламність.
7 хаскі та два амстаффи з Ірпеня
На початку березня до нас звернулася Галина — власниця офіційного розплідника собак з Ірпеня, яка сиділа під обстрілами до 4 березня в підвалі з собаками. Знайти авто, щоб виїхати з такою кількістю тварин, було майже неможливо. Але коли тваринки від вибухів вже почали справляти потреби уві сні та відмовлялися від їжі через стрес, жінка спробувала їхати на службовій автівці чоловіка. Уперше не вдалося — почався обстріл. Але 5 березня Галина з 9 собаками — сімома хаскі та двома амстаффами — вирвалася з міста та почала шукати житло.
Жінка звернулася до наших волонтерів, які самі загорілися ідеєю допомогти їй і пухнастим, хоч шансів було мало. І ось несподівано наш чат розривається від повідомлень: знайшли ідеальну хату в Хмельницькій області, де є двір і крита тераса. Господарі були не те, що не проти такої кількості собак, а вже з нетерпінням чекали хасочок.
Тож Галина і щасливі собачки вже два місяці безплатно живуть у надзвичайно красивому і мальовничому селі. Собакам, з дозволу власників, облаштували терасу, а гладкошерсті живуть в хаті. Всі разом ходять купатися на місцеву річку і постійно передають вітання нашим волонтерам.
Висновки: Навіть якщо завдання здається неможливим, варто спробувати. Шанси на успіх є завжди.
Білорус із США
Звернулася до нас жінка з Маріуполя. Вона з сім’єю як переселенці якийсь час жила у Вінницькій області, але мала виїхати. Першим же достойним для неї варіантом став контакт із номером, що починається на +17 — США. Наша волонтерка попросила свого знайомого звідти зателефонувати та дізнатися подробиці.
Виявилося, що чоловік, який пропонує житло, сам білорус, Мікалай, і має квартиру в Києві. Проте перебуває він у Тбілісі та приїхати не може. Наша волонтерка пояснила йому ситуацію, розповіла про сім’ю та дуже обережно спитала про гроші. Бо квартира, про яку чоловік розповідав, 5-кімнатна й у дуже хорошому стані. Він відповів: жодних грошей не треба, нехай заїжджають і пів року живуть точно.
Волонтерка зателефонувала тій жінці з Маріуполя. Дуже хвилювалися обидві, було страшно, адже надто все добре складалося. Зрештою жінка поговорила з Мікалаєм, перетелефонувала і в сльозах сказала: «Таких людей не буває!». Нещодавно ми зв’язувалися знову.
Сім’я вже поприбирала у квартирі, облаштувалася та досі не вірить у своє щастя.
Висновок: Світ не без добрих людей. Українцям допомагають не тільки земляки, а й люди з усього світу. Їхня підтримка реальна та відчутна.
М’ясорубка для фрикадельок
Ще на початку березня ми були на зв’язку з однією жінкою, яка облаштувала невеличкий прихисток. Вона заселяла до себе людей, ті купували продукти, з яких вона потім готувала спільні трапези. Ми направили до неї чергових переселенців, а вона поділилася з нами досить реальною мрією — наварити для дітей у домі супу з фрикадельками.
Проблема, що у жінки не було спеціальної електричної м’ясорубки, та й в тому селі знайти таку неможливо. «Не проблема», — сказали наші волонтери, скинулися на пристрій, знайшли, замовили та організували його доставку прямо до дверей. Щаслива господиня потім прислала нам фотографії. Ми ковтали слину, але пораділи за всіх її гостей.
Висновок: Якщо можете допомогти, проте ця допомога, на вашу думку, незначна — все одно зробіть це. Адже для когось це може бути емоційно та психологічно дорожчим за гроші.
Цукровий поссум
Ми ведемо статистику по поселенню і наприкінці кожного тижня підбиваємо підсумки. Рахуємо кількість поселених дорослих і дітей, а також окремо тварин: від собак до папуг. Кого у нас тільки немає у списку вихованців, але один із них став просто-таки тотемною твариною нашої ініціативи.
Виявляється, що з одним із гостей ми поселили цукрового поссума — це така екзотична тваринка, яка могла б стати героєм мультфільму Мадагаскар. Тепер щоразу, коли в волонтерському чаті треба підняти бойовий дух, хтось скидає картинку з цукровим поссумом і все йде поліпшується. Дуже тішимося з нього.
Висновок: Допомоги потребують не тільки люди, а й тварини. І, на щастя, власники вихованців в більшості забирають зі своїх хвостиків з собою, коли евакуюються. Це радує, бо зараз і без того багато пухнастиків, яких рятують із вулиць, квартир і розбомблених будівель.
Дім задарма
Якось у нас з’явився особливий господар: людина з великим серцем і доброю душею. Він заявив (і це звучало саме так), що у нього є будиночок в селі біля Кропивницького. Старенький, занедбаний, зі зручностями на вулиці та водою, яку треба набирати надворі. Але розташований у безпечному місці, є газ і до самого міста недалеко.
Господар хотів віддати цей будинок задарма, але тільки тим, хто дійсно залишився без дому. Крім того, чоловік був готовий допомогти з пошуком роботи у селі, облаштуванням і взагалі підтримати всім, чим зможе. Ми з волонтерами від такої щедрості та доброти пустили сльозу. Поки ми не знайшли ідеальних господарів для цього будинку, але впевнені, що він їх дочекається.
Висновок: Вихід є завжди, навіть якщо вашого будинку та надії більше немає. Зараз є можливості, і люди допоможуть вам почати життя спочатку.
