З образом жінки на війні пов’язано чимало стереотипів. Щоб подолати їх, знадобиться не один рік системної і професійної роботи. Це стало одним із пріоритетних завдань ГО «Жіночий ветеранський рух», яка була створена у 2019 році й зараз має представниць в усіх областях України. Активістки прагнуть змінити ставлення суспільства до жінки в армії, розширити можливості для її реалізації в соціумі, а також показати, що мати військову професію — престижно.
Говоримо з заступницею голови організації «Жіночий ветеранський рух», лауреаткою премії «Євромайдан-SOS» Катериною Приймак: про соціальний коворкінг, однакові для обох статей бар’єри та важливість віри в свої сили.
Жінки — це великий кадровий потенціал армії
«Жіночий ветеранський рух» утворився природно — через потреби самих ветеранок. Багато його членкинь познайомилися завдяки адвокаційному проєкту «Невидимий батальйон», мета якого — актуалізувати питання захисту прав військовослужбовиць та ветеранок. За словами заступниці голови ГО «Жіночий ветеранський рух» (далі — «ЖВР») Катерини Приймак, здебільшого жінки йшли на війну мотивовано і добровільно.
«Частина з них приходила в армію на посади, які є не бойовими, а обслуговуючими — діловодки, кухарки та ін. Жінки хотіли піти на війну, і були готові зробити це за будь-яких умов, — додає ветеранка. — Згодом багато хто досягав того, що їх пускали на передову, і вони доводили, що здатні воювати зі зброєю в руках. Лише за документами жінки й далі були діловодками й кухарками». Наприклад, лідерка «ЖВР» Адріана Арехта насправді була штурмовичкою окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар», звільняла міста, має орден за мужність, а за документами вона досі швачка. Віка Дворецька — операторка лазні, хоча насправді виконувала роль в.о. командирки роти. Все через те, що спершу не було можливості призначати жінок на ті посади, яким вони відповідали.
У 2016 році світ побачило соціологічне дослідження «Невидимий батальйон»: участь жінок у військових діях в АТО» Тамари Марценюк, Ганни Гриценко та Анни Квіт. Його авторки намагалися з’ясувати особливості участі жінок у воєнних діях, а також виявити успіхи й проблеми інтеграції жінок як військовослужбовиць.
Відтоді ця тема стала широко обговорюваною в пресі, й зрештою, у 2018-му році, набрав чинності Закон України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби.
За словами Катерини Приймак, поступово дівчат ставало все більше, адже жінки — це великий кадровий потенціал.
«Хоча законодавство ми змінили, — додає ветеранка, — проте насправді суспільство не дуже готове до жінки, яка має право вибору (в тому числі — військової професії). Так само воно не готове до жінок-ветеранок, які повертаються з війни до мирного життя. Останнє питання досі є дуже болючим і неузгодженим».
Мета організації — дати жінкам можливість знову відчути свою силу
Кампанію «Невидимий батальйон» і бажання створити «ЖВР» підтримала UN Women Ukraine / ООН Жінки. Катерина Приймак говорить, що від початку зародження ідеї організації, вони мали на меті створити не просто ветеранську ГО, яких насправді багато, а потужний рух.
«Ми вже побачили потенціал дівчат, — додає активістка. — Спочатку вони за власним бажанням йдуть воювати за країну, потім змінюють законодавство та вирішують проблеми ветеранок. Це величезний громадянський потенціал. Ідея організації в тому, щоб дати можливість жінкам, які часто після війни повертаються із вигоранням, знову відчути свою силу. Ми хочемо, щоб вони займали посади в державних службах, йшли в політику, робили бізнес».
Щоб знайти спільні точки дотику, жінки спершу організували вісім злетів ветеранок у різних регіонах. «Попри те, що ми всі дуже різні, — розповідає Катерина, — і можемо мати протилежні погляди, спільним є те, що ми — білі ворони у суспільстві». Більше року активістки спілкувалися з ветеранками, займалися проєктною діяльністю, і в жовтні 2019 року їхня громадська організація була офіційно зареєстрована.
Хто може долучитися до руху?
Зараз у нас майже 400 учасниць. Взагалі, кількість жінок зі статусом учасниць бойових дій постійно змінюється. Наразі їх орієнтовно 27 тисяч.
До лав «ЖВР» приймають не тільки жінок-ветеранок, а також волонтерок та активісток — всіх жінок, які живуть війною уже протягом восьми років. «Зараз у нас майже 400 учасниць, — додає Катерина, — Взагалі, кількість жінок зі статусом учасниць бойових дій постійно змінюється. Наразі їх орієнтовно 27 тисяч». Якщо спочатку до руху приєднувалися жінки, які розповідали одна одній про організацію, то тепер це ті, хто бачить діяльність ГО та переймає її цінності.
«ЖВР» намагається співпрацювати з Міністерством у справах ветеранів, у тому чилі реалізовує проєкт, який гармонізує систему реабілітації для ветеранів. «Ми зібрали групу експертів-лікарів, — продовжує Катерина, — які працюють над тим, щоб ветерани отримували якісну реабілітацію. За законом ми все маємо, на папері наші потреби забезпечені, а в реальності це чомусь не працює. Багато що вирішує людський фактор».
Коли в Україні були місцеві вибори, організація підтримувала своїх членкинь незалежно від того, яку політичну силу вони представляли. У планах — відпрацювати таку систему, що жінки будуть допомагати одна одній в певному регіоні, стануть своєрідними штабами. «Тому що на місцевих виборах перемога часто залежить не від великих коштів, а від того, як ти спілкуєшся з громадою і там себе показуєш», — переконана веретеранка.
Питання кар’єрного зростання в армії для жінок і чоловіків (та бар’єри, які насправді однакові)
Під час служби в армії Катерина Приймак зіштовхнулася з великою кількістю стереотипів на кшталт «всі жінки — польові дружини», «жінка нічого не може», «де жінка, там скандал».
«Незважаючи на всі зміни, які відбуваються в армії, — говорить активістка, — вона досі лишається закритою, маскулінною структурою. Жінці там важко. Багато в чому ти не можеш бути собою — до прикладу, показувати емоції. Але жінки на це готові заради своєї кар’єри».
Інша проблема, на яку Катерина звертає увагу — стосунки жінок в армії між собою. Сьогодні це питання в пріоритеті.
Доводилося активістці зіштовхуватися зі стереотипами й особисто. «Коли я була в добровольчому батальйоні, — пригадує Катерина, — перше, що мені сказав друг: «ти така легковажна, що тобі робити на війні». Як що? Те, що й усім. Або якось наш охоронець хотів лишити мене на позиції, бо небезпечно, тоді як я була командиром групи, а він тільки прийшов до нас. На що відповіла, що сама можу дати таку команду щодо нього. Водночас не можу сказати, що це все мені заважало», — додає ветеранка.
Проблеми виникають як на рівні дрібних речей у спілкуванні, так і глобальних структурних проблем. Зокрема, зараз рух займається дослідженням із медицини. «Наша армія не готова до такої кількості жінок, — міркує Катерина, — тому що лікарі-хірурги з різних причин не можуть встигнути отримати додаткову спеціалізацію «хірург-гінеколог», а найголовніше, що їх до цього ніхто не мотивує».
На думку ветеранки, бар’єри кар’єрного зростання для жінок і чоловіків однакові. «Щоправда, у випадку перших вони посилені додатковою ненавистю до жінок, якщо у когось вона є», — додає Катерина.
Проблеми спільні, підхід до їхнього рішення має трохи різнитися
Крім налагодження стосунків із родиною, також слід шукати нову роботу.
Після повернення з війни, перша сфера, в якій доводиться заново інтегруватися ветеранам — це сім’я. «Стосунки з чоловіком та дитиною ускладнюються ще й тим, що воює жінка, — розповідає Катерина. — Зрозуміло, що думає з цього приводу суспільство, особливо, коли мова йде про сільську місцевість. Ми зіштовхуємось з тим, що діти можуть зазнавати в школі булінгу, бо їхня мама «якась не така».
Крім налагодження стосунків із родиною, також слід шукати нову роботу. Але тут жінці важче. «І не тому, що це ветеранка, — переконана Катерина, — а тому, що так склалося в суспільстві: роботодавці впевнені, що жінка рано чи пізно піде в декрет, а після 40 років така працівниця уже нікому не потрібна». Різняться і проблеми зі здоров’ям та вплив служби на них, репродуктивні системи чоловіків і жінок тощо.
«Є в нас спільні групи підтримки, — розповідає активістка. — Але жінки не будуть при чоловіках розповідати про свої проблеми, адже до того вони трималися і показували свою силу. Це і є одним із головних завдань нашого руху. Підтримка одна одної полягає в тому, щоб просто поговорити і послухати».
Психологічну допомогу жінки отримують безкоштовно
«ЖВР» надає її в кількох формах. Це можуть бути групи підтримки на кшталт «рівна — рівній». Членкинями організації є чимало жінок, які були психологинями у війську або отримали цю спеціальність після служби. Також є потужні кваліфіковані психологи. Цю підтримку жінки отримують безкоштовно. «Звісно, хочеться мати фінанси, щоб надавати якісну терапію, — зізнається Катерина. — Зараз Міністерство у справах ветеранів пропонує смішну ціну для психологів за сеанс — 255 гривень. Це нереально низькі суми».
Також рух виконує послуги координаційного центру. «Якщо є будь-яка ініціатива для ветеранів із гендерною складовою, до нас завжди приходять, — запевняє Катерина. — Медичні послуги ми не надаємо, але знаєм, до кого можна звернутися, щоб їх отримати».
Заснувати бізнес після війни: історії успіху ветеранок
Чимало жінок із поверненням до мирного життя починають власні проєкти. Найкориснішою ініціативою, яка була в «ЖВР», Катерина називає менторство бізнесменів, які займалися з ветеранками. Окрім їхньої організації, є чимало інших, які проводять подібні навчання із підприємництва (наприклад, Київська школа економіки).
«Один із найперших та найбільш успішних бізнесів, які я пригадую, — ділиться Катерина, — це Вікторія Ткач та її бренд сушеників Slice&Dry’s. Зараз жінка працює над розширенням точок збуту. Золота призерка «Ігор нескорених» Майя Москвич має сувенірну продукцію «BeyZot», а також відкрила школу для дітей, де навчає стрільбі з лука. Волонтерка і учасниця нашого руху Оксана Господаренко робить крафтові варення, а Василина Плебанович відроджує техніку виготовлення стародавнього традиційного українського одягу. Юлія Сідорова («Куба») шиє дизайнерський одяг. Свої роботи вона презентувала на Ukrainian Fashion Week. Фотографка Юлія Фобія робить листівки, а Юлія Білоус — в’язані іграшки, які користуються популярністю за кордоном. Бізнес останньої має особливу історію: жінка родом із Луганська, її чоловік був у полоні. Щоб забути про проблеми, терапевт порадила Юлії рахувати гачки. Так із травматичного досвіду виникло щось хороше».
Соціальний коворкінг як безпечне середовище для навчання і відпочинку
Один із проєктів організації — «Соціальний коворкінг», який діє у Львівському осередку. За словами виконуючої обов’язки голови «ЖВР» Львівщини Христі Груник, основна мета коворкінгу — створити безпечне середовище, в якому жінки зможуть розвиватися, навчатися, відпочивати, отримувати допомогу і навіть переночувати, якщо є потреба. «Соціальний коворкінг наразі перебуває на етапі формування, — говорить громадська діячка. — Ми маємо офіс в центрі Львова, в якому системно проводимо різні події. До них можуть долучитися ветеранки, волонтерки та просто активні дівчата, які б хотіли допомагати руху. Тут ми навчаємось, проводимо освітні й мистецькі події, перегляди фільмів». Незабаром на базі соціального коворкінгу можна бути отримати й психологічну допомогу.
Минулого року організація отримала грант на створення маленького поліграфічного підприємства. Тепер вони зможуть друкувати і реалізовувати ветеранський мерч, а виручені кошти допоможуть утримувати цей соціальний коворкінг.
Христя з Львівського осередку вже багато років займається громадською діяльністю та волонтерством. Зізнається, що коли вступила до організації, то передусім думала, чим сама може бути корисною. «ЖВР» допомагає мені бути в спільноті, серед людей зі схожими поглядами», — додає вона.
Важливість такої підтримки при адаптації до цивільного життя відзначає ще одна представниця «ЖВР» Емма. «Завдяки програмі я знайшла нову професію, — додає активістка, — а також справжніх подруг. Тут можна поспілкуватись у колі «своїх», знайти допомогу, долучитись до освітніх, культурних, просвітницьких заходів, отримати психологічну підтримку, а також реалізувати власні проєкти. Подібні ініціативи об’єднують нас, покращують правовий статус жінок в армії, сприяють створенню позитивного образу ветеранів і ветеранок. А все це разом позитивно впливає на розвиток нашої країни».
Заступниця голови «ЖВР» Катерина Приймак відзначає, що організація наразі перебуває у пошуках бізнесу, який буде її підтримувати. «На реалізацію наших проєктів, зокрема, якісну терапію для ветеранок, — говорить активістка, — потрібні фінанси. Донорські кошти далеко не завжди дозволяють покрити цільові потреби ветеранок або мають забагато додаткових умов. Щодо ситуації всередині організації, то в нас, як і всюди, бувають конфлікти. Але намагаємось їх долати». З цією метою жінки проходять курси медіації. «Для нас головне — цілісність команди, — підсумовує Катерина, — а з іншим ми зможемо працювати».
Нагадуємо, раніше ми писали про навчальний курс із підприємництва для учасників АТО та ОСС (і ділились історіями студентів).
