В Україні працює інтеграційний клуб підтримки для підлітків «Наука єднання», що має на меті допомогти внутрішньо переміщеним підліткам, які через повномасштабне російське вторгнення опинилися в новому місті й змушені адаптуватися до незнайомого середовища. Ініціатори клубів — громадська організація «STEM is FEM», яка реалізує цей проєкт за підтримки програми «Єднання заради дії».
У рамках «Науки єднання» кожні два тижні місцева молодь і ВПО в шести українських містах (Вінниця, Хмельницький, Полтава, Львів, Рівне, Чернівці) зустрічаються з новими спікерами та обговорюють різні теми: починаючи від того, як знайти омріяну професію, до перспектив України на ринку зеленої енергетики. Друга частина зустрічі — клуб психологічної підтримки за участі психолога-модератора.
Про те, як допомогти українським підліткам соціалізуватися, протидіяти психологічній ізоляції та знизити стрес в умовах нового етапу війни, а також, чим тут може допомогти наука — говоримо з координаторкою ГО «STEM is FEM» Єлізаветою Коренко.
«Навіщо тобі інженерний виш? Ти ж дівчинка!»
«STEM is FEM» — це освітній проєкт із популяризації STEM-спеціальностей (Наука, Технології, Інженерія, Математика) серед дівчат. Його засновником є ІТ-бізнесмен Сергій Токарєв, який має офіси в Україні та за кордоном.
«Багато років він намагався досягти гендерного паритету в своїх компаніях, — говорить координаторка організації Єлізавета Коренко. — Але максимум, що вдавалося реалізувати — трохи більше 30% жінок. Тож його зацікавило, чому в європейських країнах багато жінок влаштовуються на роботу в ІТ, тоді як в Україні цей відсоток значно менший. Ми з’ясували, що є дівчата, які в шкільні роки мали хист до фізики та математики. Але під час вибору майбутньої професії вони змінюють уподобання на більш «гуманітарні» дисципліни. Це той момент, коли жінкам говорять: «Попрацюй адміністратором, а потім ми переведемо тебе на інженера». Але цього чомусь не відбувається. Водночас ніхто не каже чоловікам: «Попрацюй у нас сторожем, а потім станеш програмістом».
Такі історії представники організації регулярно чують від жінок та дівчат, які беруть участь у їхніх освітніх проєктах. «Коли спочатку кажуть в школі, — додає Єлізавета, — що треба добре вчитися, а в 11-му класі раптом дивуються: “Навіщо тобі той інженерний виш? Ти ж дівчинка!”, у сучасного молодого покоління це викликає когнітивний дисонанс і нерозуміння».
Ще одна проблема, на яку звертають увагу представники проєкту, пов’язана з тим, що випускники українських шкіл у середньому можуть назвати лише до 20 професій — тих, які вчать в школі, й тих, якими займаються батьки. «Якщо дитину цікавить якась сфера, в якій у неї немає близьких дорослих, — міркує Єлізавета, — то це дуже складно. У нас немає опцій, куди може піти дитина шкільного віку і зрозуміти, що відбувається на ринку і як виглядає та чи інша професія».
Саме з цим ГО і вирішила працювати. «Ми не позиціонуємо себе як велика освітня організація, — додає Єлізавета, — а робимо дводенні знайомства з професією. Наприклад, говоримо про біотехнології, машинобудування або 3D-моделювання: де це використовується, хто там працює, які є спеціальності, що для цього треба вчити» тощо.
Другий напрямок, у якому працює ГО, — публічні заходи з просування гендерної рівності. Зокрема, вони провели кампанію «Наука — це вона», у рамках якої 5 сучасних українських художників малювали 12 портретів відомих жінок-вчених. Учасниці з усієї України писали есе про жінок, які роблять внесок у розвиток світової науки. Загалом на конкурс надійшло 565 робіт. Виставка цих проєктів відбулася у багатьох країнах, а також у головних офісах ЮНЕСКО у Франції та ООН у США.
«Культура психологічної допомоги в Україні все ще на дуже початкових етапах»
Темі війни громадська організація «STEM is FEM» приділяла увагу протягом усіх років свого існування. З 24 лютого команда проєкту перебувала в різних місцях (в тому числі — евакуювалась з Ірпеня та деяких все ще непідконтрольних Україні територій). Єлізавета розповідає, що за цей час вони відновили контакт зі своїм ком’юніті (а це — близько 350 дівчат).
«Ми почали питати в них, — пригадує організаторка, — хто, де і як влаштувався та що ми можемо зробити, адже розуміли, що наш звичний формат подій не на часі. Тож ми звернули увагу на те, що можемо зараз зробити для наших учасниць. Й основним запитом була підтримка їх психологічного стану».
Координаторка проєкту наголошує, що бути підлітком у принципі складно. «Якщо ви пам’ятаєте себе в ті роки, — говорить Єлізавета, — то розумієте, що світ в цей час виглядає складним, непевним і загрозливим. А тут він несподівано став дійсно небезпечним. У багатьох випадках через війну дорослі зараз зайняті виживанням своєї родини. Когось треба перевезти в безпечне місце, інші втратили роботу. Батькам важко приділяти увагу моральному стану підлітків, бо вони вирішують проблеми, які в них виникли».
Поза тим у підлітків з’явилося чимало своїх проблем: хтось поїхав у нове місто чи країну, де нікого не знає і навіть не має з ким поговорити, інші залишилися вдома, але поїхали всі їхні друзі, треті взагалі не розуміють, що можуть зробити в сучасній ситуації.
«Декому батьки кажуть, що треба виїжджати з країни, — ділиться Єлізавета, — вчитися за кордоном і не повертатися . А що, коли підлітки не хочуть їхати? Дуже багато подібних почуттів і ситуацій, які занадто складні для того, щоб вирішити їх у 15 років».
Тож представники громадської організації почали говорити про те, щоб створювати групи допомоги або забезпечувати індивідуальну роботу з психологом. «На жаль, ми зіткнулися з ситуацією, — говорить Єлізавета, — що культура психологічної допомоги в Україні все ще на дуже початкових етапах. Іноді змусити дорослу людину, яка, здавалося б, усе розуміє, піти до психолога — штука важка. А підліткам дуже важлива думка оточуючих: що скажуть друзі, батьки, як я це поясню, що зі мною нічого не трапилося, а я ходжу до психолога? Всі будуть думати, що щось зі мною відбулося».
Організатори стали шукати «обгортку» формату психологічної допомоги, яка була б зрозуміліша підліткам. Так і з’явилась ідея проєкту «Наука єднання».
«В усіх ситуаціях слід формувати коло підтримки з людей, які навколо вас»
Мета проєкту — підтримати українських підлітків, які були змушені залишити власні домівки та переїхати до безпечніших територій України. Протягом щомісячних зустрічей учасники й учасниці матимуть можливість встановити довготривалі особисті й професійні зв’язки, які допоможуть у майбутньому досягти освітніх та кар’єрних висот.
У першій частині зустрічі підлітки спілкуються з цікавими спікерами, які розповідають про свою роботу, а також читають лекцію на тему, в якій вони є експертами. У другій половині заняття відбувається робота з психологом.
«В усіх шести містах ми знайшли професійних модераторів-психологів, — говорить Єлізавета, — які ведуть групи підтримки. Сюди запрошуємо і ВПО-підлітків, тих, які приїхали у нові міста, і місцеву молодь. Наразі ми обрали умовно найбезпечніші міста — ті, де було менше тривог і куди переїхало найбільше ВПО».
Також організатори мають на меті розширити коло спілкування учасників, щоб ті швидше адаптувались до нових умов. «Ми завжди говоримо в проєкті, що успіх залежить від тих, хто поруч. І тому в усіх ситуаціях слід формувати собі коло підтримки з людей, які навколо вас». Координаторка проєкту пригадує, як на першій зустрічі у Хмельницьку було 7 людей. А після заходу їм подзвонила щаслива модераторка і розповіла, що учасники продовжили спілкування в неформальній обстановці, бо хтось із місцевих запропонував відвідати гарне місце в парку. «Так із першої зустрічі ми досягли того, чого хотіли», — додає Єлізавета.
«Модератори очікували, що розговорити підлітків буде складно, але більшість готова ділитися»
Щоразу на заняття можуть прийти до 30 людей. Хоча, на думку організаторів, це вже велика група, тому вони розраховують на присутність близько 20 учасників. «Зараз до нас ходить 10-15 підлітків, — говорить Єлізавета, — залежно від міста. Як правило, всюди різна динаміка. У Чернівцях яблуку ніде впасти, в Рівному — по 1-2 новій людині додається на подію в соцмережах, ставляться дуже обережно». Та все ж організатори продовжують працювати і кількість учасників збільшується. Іноді на зустрічі реєструються й дорослі, але їм відмовляють.
«Проєкт орієнтований на людей від 14 до 18 років, — додає його координаторка, — але якщо приходять двадцятилітні, то ми не проти». Заняття відбуваються двічі на місяць у кожному з шести міст та стільки ж разів онлайн.
«Наші модератори очікували, що розговорити підлітків буде складно, — міркує Єлізавета, — але вони більш прямолінійні, ніж дорослі. Учасники відразу починають казати: «Я дуже радий, що на групі підтримки. Мені вам треба розповісти ось таке…». Більшість готова ділитися».
Координаторка «Науки єднання» пригадує, як після заходу в одному з міст до модераторки підійшли дві дівчини з Маріуполя і попросили допомогти отримати персональні консультації психолога. Учасниці спробували й готові продовжити індивідуальну терапію, адже не все з того, чим вони хочуть поділитися, готові виносити на групу.
Єлізавета переконана: успіх часто залежить не від теми, а від людини, яка її доносить. «Якщо ми знайомимось зі спікером, — додає вона, — і думаємо собі «я б з ним дружив», значить, це правильний лектор, людина, що може зацікавити». Так їм, зокрема, пощастило з Іваном Підопригорою, координатором проєкту «Розумне довкілля. Хмельницький», який розповідав про керування відходами. Хоч тема непроста, але лектор настільки у неї заглиблений і вміє так подати матеріал, що це чіпляє авдиторію.
При виборі лекторів організатори проєкту звертаються до місцевого ком’юніті — діячів культури (письменників, художників, музикантів), журналістів, громадських активістів та представників соціально відповідального бізнесу. «Для нас важливо, — говорить Єлізавета, — щоб для цих людей нове місто стало домом. Також хочемо долучати молодь до локальних активностей, які є в певному регіоні. Ми не зробили клуби в Києві, тому що там і так багато всього. Крім того, хочемо показати: щоб стати кимось цікавим, не обов’язково їхати до столиці».
Іноді організатори проєкту шукають лекторів, зважаючи на ті питання, які ставлять підлітки. «Все дуже залежить від регіону, — зазначає Єлізавета. — Ми бачимо, що десь більше цікавих бізнесменів, а десь — людей мистецтва. Всі міста в Україні дуже різні й кожне має свою специфіку».
Наразі організатори «Науки єднання» працюють над двома моментами. Перший — прагнуть залучити більше підлітків, які будуть постійно приходити на заняття. Поки не у всіх містах їх достатньо. Другий стосується нерозуміння з боку батьків. «У певних випадках ми зіштовхуємось із їхніми побоюваннями, — говорить Єлізавета. — Оскільки ми «інтеграційний клуб психологічної підтримки», то ця назва інколи викликає питання. Тож доводиться працювати й з дорослими, щоб пояснити їм, в чому суть цього проєкту».
«Плануємо втілювати проєкти із відбудови міст, що постраждали від війни в Україні»
Проєкт «Наука єднання» розрахований на 7 місяців і закінчиться в лютому 2023 року. Враховуючи його популярність, організатори, можливо, продовжать ініціативу й надалі.
Але це не єдиний проєкт, яку вони втілюють. У липні та серпні цього року «STEM is FEM» провів кампанію «Наука убезпечити себе» про протидію торгівлі людьми. «Зараз за кордон виїхало багато українців, — говорить Єлізавета. — В основному це жінки і діти — таргет торгівців людьми. У рамках проєкту ми, крім іншого, розповсюджували пам’ятки, на що слід звертати увагу, щоб залишатися у безпеці».
Наразі ГО запустила ще один проєкт — освітній курс із урбаністики. Організатори розповідають, що вони оберуть 50 учасниць серед дівчат, які залишились в Україні та були змушені виїхати за кордон. Протягом 4 місяців вони будуть вивчати урбаністику й наприкінці підготують власні ініціативи з відбудови українських міст, які постраждали через російську агресію. «У цьому проєкті поєднується кілька ідей, — додає Єлізавета, — необхідність відбудови багатьох міст і по-новому. В нас, на жаль, до містобудування рідко підходять системно і це вимагає свіжого погляду та підходів. Ми хочемо збільшити в цьому баченні голоси жінок, людей із інвалідністю, представників етнічних та релігійних общин. Щоб зробити ці міста інклюзивними на всіх рівнях, треба почути, що ці люди думають про те, яким має бути місто».
Також у цьому проєкті організатори намагаються допомогти молодим людям розібратися, чому варто повернутися в Україну і мотивувати їх зробити це, якщо наразі вони навчаються за кордоном. «Ми хочемо підтримувати їхнє відчуття зв’язку з домом, — додає координаторка проєкту, — навіть якщо вони навчаються за кордоном, але у рамках цього курсу розроблятимуть свою ініціативу, наприклад, для Харкова. Людям буде важливо побачити, як вона втілиться в цьому місті».
ГО «STEM is FEM» також проводить 2-денні ІТ-курси із пристосування додатків для телефону, machine learning, data science. Їхня мета — показати дівчатам, що є такі професії, і якщо їх зацікавить, то цим можна займатись в майбутньому.
Зараз громадська організація відмовилась від довготривалих планів, адже розуміє, як все стрімко змінюється. «Будемо відштовхуватися від того,— підсумовує Єлізавета, — які потреби має нині наша авдиторія. Зокрема, певним фокусом діяльності найближчим часом буде урбаністика. Можливість почути молодь і дівчат у цій професії — дуже важлива».
