Ми зустрілися з маленьким Тимофієм та поспілкувалися з його татом Сергієм Багалікою про можливості зараз є для чоловіків, які хочуть піти в декрет, про те, як розподіляються обов’язки в сім’ї та з якими стереотипами доводиться стикатися. А от дружина Сергія не змогла приїхати на зустріч — працювала.
Розкажіть про вашу сім’ю та про себе, зокрема чим ви займалися до декрету?
Я працював і працюю, оскільки я у відпустці по догляду за дитиною, патрульним поліцейським міста Києва. Моя дружина, Діна, працює в міжнародному фонді «Альянс громадського здоров’я» та бореться з епідемією. Ми познайомилися, коли вона була частиною громадської організації та організувала Тиждень французької культури. А я працював у державному секторі та прийшов нагороджувати переможців цієї події. Так і сталася наша історія кохання. А потім у нас з’явився син — Тимофій, якому 5 вересня виповнюється рік.
Чому у декретну відпустку вирішили піти саме ви?
Ще до народження Тимофія ми обговорювали варіант, який буде найзручнішим і найвигіднішим для нашої родини. Тому спочатку у так звану «відпустку по догляду за дитиною», як формально фона називається, пішов я. Ми зважували, хто більше заробляє, у кого більше можливостей перебувати вдома чи працювати віддалено, як буде краще для нашої дитини, хто може виділяти більше часу — багато різних нюансів. Зваживши все, вирішили, що дружина заробляє трохи більше (і я цього не соромлюся) і зараз краще, щоб з дитиною знаходився я. З часом ми можемо помінятися, тоді дружина піде в декрет, а я повернусь на роботу. Новий закон це дозволяє зробити.
До речі, про новий закон. Чому він важливий?
Мені він був потрібен, я консультувався щодо нього з юристами, громадськими організаціями та навіть з народними обранцями. Він дає рівні права мамі та тату й дозволяє обирати, кому з них йти у декрет. Коли Тимофій тільки народився, я не мав права піти у декрет. І де факто використав всі можливі відпустки та вихідні, щоб доглядати дитину. Мені йшли на зустріч і допомагали.
І ось коли закон «Про рівні можливості чоловіків та жінок» набув чинності в червні, я скористався своїм правом і офіційно пішов у відпустку по догляду за дитиною. Проте напруга була до останнього, адже закон — це одне, а до нього мають ще виходити підзаконні акти. І там був нюанс. Моя дружина — фізична особа-підприємець за статусом, тому вона сама собі не могла написати довідку, що повернулася на роботу. Згодом цю вимогу спростували.
Сама по собі декретна відпустка триває до трьох років, я там знаходжуся 68 днів (станом на 21 серпня), але де факто — с першого дня народження сина, а це майже рік.
Як вам враження?
Насправді назвати це відпусткою дуже важко. Ти постійно працюєш і маєш щось робити, виховувати, готувати, переодягати, тримаючи Тимофія поруч або на руках. Зараз за ним потрібно постійно дивитися, адже у нього такий період, коли він вже невпевнено, але ходить. За ним потрібне око та око, тому що він намагається все їсти, знайомитися з іншими людьми та тваринами.
Попри це декрет — найприємніша річ у моєму житті.
Вік Тимофія ніколи не повернеш назад, він ніколи більше не буде однорічним або піврічним, він зростає і змінюється кожного місяця — це варто пережити. Я раджу кожному таткові скористатися своїм правом на відпустку по догляду за дитиною. Якщо такої можливості немає, то хоча б інновацією закону — це 14 днів оплачуваної відпустки коштом роботодавця для чоловіка. Заодно можете подивитися та відчути на собі, наскільки це можна назвати відпусткою.
Як це обсудили з дружиною та як готувалися до декрету?
Ми спокійно поспілкувалися та вирішили, що як вийде — так вийде. Тому особливо ми ніяк до цього не йшли, навіть спеціально не навчалися догляду за дитиною, адже були впевнені, що в процесі все зрозуміємо та зможемо. Я також не сильно готувався до декрету. Чув якісь поради від друзів та знайомих, але так, щоб ми сідали та читали книжки, або дивилися якісь туторіали на YouTube — такого не було. Ми вирішили, що син народиться і ми будемо поступово набувати свій власний досвід.
Як ви зараз розподіляєте обов’язки у сім’ї?
Дружина працює, а весь вільний від роботи час, коли є можливість, приділяє дитині. А загалом ми все робимо разом. Якщо тут і зараз потрібно переодягнути Тимофія, то це робить той, хто має можливість. Якщо треба погодувати маленького, а дружина дуже це полюбляє, то вона годує, а я у цей час мию посуд, трохи прибираю або займаюся «найприємнішою» процедурою — пранням багаторазових підгузків. Це треба робити дуже часто.
Ми завжди шукаємо компроміси та радимося. Я більш ліберальний, а Діна — емоційна. Наприклад, я спокійніше ставлюся до годування — нехай якщо хоче, то їсть, якщо не хоче, то ні. А дружина навпаки прагне, щоб він харчувався за розкладом та їв постійно. Тому ми спілкуємося. Якщо у когось щось не виходить — намагаємося підтримати, пояснити та навести аргументи.
Також одна з вимог мами — дивитися три мультики на день, а я більше за те, щоб мультиків було більше. Тимофій все одно буде жити в цифровому світі й цього не змінити. Але дружина наполягає, ми домовляємося, тому в результаті маємо лімітовану кількість.
Як ваше рішення взяти декретну відпустку прийняли на роботі?
Всі мене підтримували, тому що з першого дня народження сина всі розуміли — я знайду можливість скористатися цією відпусткою. У мене серед колег є багатодітні матері та татусі, які підказували, як краще вчинити, і я користувався їхнім досвідом.
Є багато стереотипів стосовно цього. Наприклад, що тато не може так само гарно доглянути дитину як мати. Або що декрет — це завдання жінок. Що ви про це думаєте?
Насправді я думаю, що у мами є особливий зв’язок з дитиною і його ніяк не можна ігнорувати, тому що жінка 9 місяців носила живу істоту в собі, а потім її народжувала. З цим я сперечатися та змагатися не можу. У тата є свої можливості та функції, проте я впевнений, що він може робити все не гірше за маму. Не потрібно змагатися у своїй родині — це неправильна позиція, адже це не син когось одного, а спільний. Треба одне одного доповнювати та робити зі свого боку максимум.
Ваше ставлення до жінок у декреті якось змінилося після того, як ви особисто пережили цей досвід?
В мене і не було якогось хибного уявлення, що це легко. Це складно і набагато важче, ніж просто робота. На роботі є фіксовані години, а з дитиною в тебе не існує робочого часу, ти з нею цілодобово. Тому іноді дуже чекаєш, коли ж вона засне, щоб відпочити самому або зробити якусь справу, на яку не міг відволіктися з нею на руках. Проте пережити це на собі — це крутий досвід, тому що потім розумієш, що інколи варто стати до роботи, щоб відпочити. Це все ж таки приємні клопоти, які дають заряд позитиву. Ти розумієш, для чого та для кого це все. Сподіваюсь, що Тимофій виросте і скаже татові дякую.
До декрету я думав, що Тимофій буде більш самозайнятим і не буде потребувати аж стільки уваги. Що я матиму можливість більше виділяти часу на себе. В реальності потрібно, наприклад, часто прокидатися вночі і приготувати йому суміш, щоб він далі продовжував нормально спати. Дитина потребує багато уваги, але також — можливість вибору. Тимофій от у нас знає, чого хоче, він повинен вчитися самостійності, обирати та іноді робити помилки, щоб у дорослому житті їх уникати.
Найголовніший лайфхак, який я зрозумів для себе, — любити свою дитину, але не заважати їй жити навіть в такому маленькому віці своїм життям.
Часто дивуються тому факту, що ви — тато в декреті?
Якщо ми озирнемося навколо, то побачимо, як багато чоловіків гуляють зі своїми дітьми. Це не викликає ніяких проблем або поглядів зі сторони оточення, але такі татусі чомусь ховаються. Чомусь деякі чоловіки бояться говорити про свій декрет, переймаються через це. В той час як мені, навпаки, це приносить виключно задоволення.
А от люди похилого віку іноді не розуміють, чому це тато у декреті. Тому що все ж таки стереотипно вважається, що чоловік має заробляти гроші, а мама — доглядати дитину. Важко сприйняти, що може бути навпаки. Але це їхнє життя, вони його так прожили та звинувачувати їх в цьому не можна. А ми хочемо прожити своє.
У Швеції все більш прогресивно — там діють «батьківські квоти»: з 480 днів загальної декретної відпустки 60 днів зобов’язаний взяти батько дитини. Якщо чоловік в декрет не піде, сім’ї не будуть проводити виплати. І навпаки, якщо чоловік і жінка поділять весь декрет навпіл — отримають додаткову фінансову підтримку. Що ви думаєте про такий підхід?
Це круто, тому що це підтримка для родини та визнання факту, що виховання дитини — не виключно мамин обов’язок, а всієї сім’ї. Так і має бути, проте я б не сказав, що Україна відстає. Навпаки, ми дуже прогресивні — ми отримали новий закон «Про рівні можливості чоловіків та жінок». З’явилася можливість 14 днів оплачуваної відпустки для чоловіків, що є далеко не в кожній країні, і зробити це тепер можуть навіть бабусі та дідусі.
Що ви можете порадити чоловікам, які сумніваються, чи йти у декрет?
Ви не маєте опікуватися думкою інших людей, піддаватися стереотипам або стандартам. Ви маєте проживати своє життя так, як ви бажаєте. Але так жити потрібно ще навчитися, тому що поряд є родичі, які будуть давати купу порад. Тут варто вислуховувати, але діяти на свій розсуд. Наші родичі поставилися чудово до мого декрету, ми на бабусь і дідусів можемо навіть іноді залишити Тимофія. Проте робити це, як я нещодавно зрозумів, варто обережно.
Ми якось залишили сина на бабусю з дідусем на тиждень — не вийшло взяти з собою у подорож, — і наче все прекрасно, але дитина змінюється. Ти за сім дні повертаєшся, а вона вже інша. Я навчив Тимофія тримати пляшечку, щоб не робити це самому 20 хвилин в сонному стані о 3 годині ночі. І тут я приїжджаю і розумію, що щось не так. Тимофій не тримає, а кидає пляшечку і плаче в дусі «підходь і бери її». Ця поїздка мені коштувала того, що я досі не можу наново навчити сина цього прийому, хоч він вже і доросліший. Тому у кожного свій статут, варто керуватися своїм.
