Опинитися на дні, втратити довіру рідних — але знайти в собі сили просити про допомогу й врешті отримати її. Пройти через залежність непросто, але є ті, кому це вдалося. І не просто пройти, а й повернутися до нормального життя.
Розповідаємо історії Олександра та Олега, що пройшли реабілітацію від нарко- та алкозалежності та почали працювати у соціальній майстерні WOODLUCK. Також поговорили з керівниками майстерні Андрієм та Тарасом Левицькими про те, як будувати бізнес із соціальною серцевиною і чому важливо підтримувати реабілітантів.
Україна та Нідерланди: соціальний бізнес
Не тільки робота, а й розуміння, підтримка й довіра — саме так працює соціальне підприємництво від двох братів зі Львова, що вирішити дати шанс реабілітантам почати нове життя. Працівники кажуть те саме: тут їх зрозуміли і побачили у них не тільки колишніх залежних, а й людей — гідних роботи й довіри.
Андрій Левицький, засновник соціальної майстерні WOODLUCK, розповів про шлях до цього бізнесу. Крім меблевої компанії, Андрій ще й співзасновник таборів БУР («Будуємо Україну разом»). У його межах кілька років працював з волонтерами на Донеччині та Луганщині.
Навчаючись у Львівській бізнес-школі, Андрій подав ідею коворкінгу, де люди могли б робити щось руками: іграшки, полички. Але така бізнес-модель виявилася не дуже надійною. Тож Андрій вигадав нову — меблеву майстерню з соціальною місією. До підприємства приєднався і його брат Тарас Левицький.
Майстерня почала роботу у 2016 році. Спочатку взяли на роботу випускників інтернатів — хлопців-сиріт. Але вони попрацювали недовго і поїхали за кордон. Андрій розповідає, що вирішив знайти наступних працівників через соцмережі — написав у фейсбуці, що шукає столяра. На оголошення відгукнувся Олександр, який якраз закінчив реабілітацію від нарко- та алкозалежності.
Так соціальна місія майстерні трансформувалася — вирішили допомагати тим, хто вилікувався від залежності. Андрій каже, що поговорили з керівництвом реабілітаційного центру і почали набирати працівників звідти.
Тарас, співзасновник майстерні, розповідає, що ще до роботи тут працював із соціально незахищеними студентами, коли був головою профбюро в своєму університеті. Тож із радістю приєднався до брата.
Брати розповідають, що після двох років роботи у майстерні, у 2018-му поїхали у навчальну поїздку до Нідерландів зі своїми працівниками.
«Наш хороший друг — активний громадський діяч у Нідерландах, знає багато соціальних бізнесів. Тож ми відвідали з десяток таких місць: майстерню з ремонту велосипедів, мануфактуру свічок, бібліотеку, меблевий бізнес, соціальне кафе», — розповідає Андрій.
Тарас додає:
«Ми відвідали одне кафе, де працювали люди з інвалідністю, і коли нам несли каву працівники з ДЦП (дитячий церебральний параліч — ред.), мене вразило, що вони можуть працювати, відчувати себе корисними, а не просто жити на соціальні виплати. Я зрозумів, що не зможу більше працювати у бізнесі без соціальної складової».
Лофт, корпусні меблі, працівники
Тарас розповідає, що зараз у майстерні є чотири напрямки діяльності: корпусні меблі для дому та офісу, металообробка, деревообробка і порізка деталей на фрезерному станку.
Починала майстерня з виготовлення меблів у стилі лофт — це дерево, поєднане з металом. Цим займалися три роки, потім додалися ще корпусні меблі, каже Тарас:
«Почали робити шафи, кухні, комоди. Загалом виготовляємо меблі для дому, офісу, ресторанів, поки не робимо лише м’які частини. Власної лінійки продуктів не маємо, працюємо за індивідуальними замовленнями. До нас часто приходять з картинкою, а дизайнер-конструктор створює технічне завдання для виробництва».
Зараз у команді 18 людей, семеро з них — реабілітанти, колишні нарко- чи алкозалежні, люди з інвалідністю.
Тарас каже, що частина клієнтів навіть не знає, що майстерня — соціальна і допомагає колишнім залежним. Андрій додає, що багато кому найважливіше, аби їм вчасно доставили меблі й зробили все якісно. Але у майстерні пояснюють свою місію і публікують звіти про діяльність, де розповідають і про соціальну складову.
Андрій розповідає, що коли є вакантне місце на виробництві, в першу чергу шукають працівника в реабілітаційному центрі. Якщо там знаходиться людина, що підходить, то працевлаштовують. Як ні — розміщують вакансію на сайтах з пошуку роботи. Деякі процеси у майстерні потребують відповідної освіти, але є й такі, що можуть бути освоєні у процесі. У майстерні є спеціальна менторська програма для працівників.
«Той, що працює у компанії довше і мав проблеми з алкоголем чи наркотиками, стає ментором для людини, яка прийшла на роботу після реабілітаційного центру. Ментор пояснює процеси, проговорює тригерні та поведінкові моменти. Часто буває таке, що людина під час вживання була експресивною, активною і це не дуже швидко минає. Тож, щоб працівники могли їхати до клієнтів, наприклад, вони попередньо розмовляють зі своїм ментором. Також хлопці раз на місяць консультуються з психологом від реабілітаційного центру», — пояснює Андрій.
Тарас розповідає про плани майстерні: хочуть взяти на роботу ще двох реабілітантів. Планують створювати додаткові напрямки: наприклад, виготовлення м’яких меблів. А також розмірковують про створення дизайн-студії, бо клієнти часто не мають готового проєкту і звертатися до фахівців все одно потрібно.
Їжаки та ліжка
Коли почалася повномасштабна війна, двоє працівників майстерні — Микола та Роман — пішли на фронт. А продажі компанії у березні-квітні, звісно, впали.
Проте робота у майстерні тривала — адже WOODLUCK спільно з Українською освітньою платформою почали виготовляти меблі для вимушено переміщених осіб. Майже кожна школа у Львові у перші тижні приймала людей — тож допомагали з ліжками, лавками, тумбами.
«Нам вдень могли телефонувати дві-три школи, яким треба по 50 ліжок. До червня зробили близько 3 тисяч ліжок. Приходили волонтери і допомагали збирати їх», — пригадує Андрій.
Крім ліжок робили ще протитанкові їжаки. Андрій написав допис у соцмережах і люди відгукнулися.
«У перший день ми мали всього два зварювальні апарати, а прийшло десь 16 людей. Усі сусіди довкола виробництва почали зносити власні болгарки, зварювальні апарати, власники території привезли метал. Три тижні ми з ранку до ночі зварювали їжаки», — каже Андрій.
Готові вироби відвозили до Харкова, Житомира та Луцька. Андрій каже, що переробили близько 10 тонн металу! Зовсім різні люди приходили і працювали — у мороз і холод.
Ще один напрям допомоги війську в майстерні — облаштування евакуаційних авто. Андрій розповідає, що їхній партнер по бізнесу перероблює авто, пікапи, мікроавтобуси, щоб вони могли проїхати у важкодоступних місцях і не прострілювалися. Тож наварюють металеві пластини та переобладнують салон. А майстерня вирізає з фанери різні деталі необхідні для обшивки та ноші, каже Андрій. Цим WOODLUCK займається і досі.
Восени майстерні вдалося вийти на довоєнні продажі, каже Тарас. У середньому за місяць можуть повністю умеблювати 10 квартир.
Шлях до тверезості: історії людей, що пройшли реабілітацію
Олександр за освітою — технолог з деревообробки, народився і жив у Червонограді Львівської області. Каже, в часи своєї молодості вживав наркотики. У його компанії це робили всі, він тоді не бачив іншого шляху.
У 2015 році Олександр пішов на фронт добровольцем, служив у 128 окремій гірсько-піхотній бригаді. Війна проблем з наркотиками не розв’язала, а тільки додала нових.
«Я дійшов до того, що від мене відвернулися батьки, я втратив сім’ю, розлучився. Не було роботи, а була повна недовіра — від знайомих, друзів. Я тоді приїхав з війни, вийшов до річки прогулятися і просто зрозумів, що залишився сам і не маю кому навіть проговорити проблеми. Алкоголь та наркотики тільки погіршують життя, це веде тільки в один кінець — деградація і смерть», — ділиться чоловік.
Тож Олександр вирішив змінити життя. Про реабілітаційні центри не знав нічого, прийшов до мами і попросив про допомогу. Жінка погодилася і через знайомих знайшла центр реабілітації у Львові.
За 9 місяців, після курсу реабілітації, на Олександра чекала ще ресоціалізація — повернення у суспільство. Так почалася його робота у соціальній майстерні. У групі у фейсбуці побачив оголошення про роботу від Андрія, прийшов і все розповів про себе усе:
«Коли я шукав роботу і розказував працедавцю про те, що в мене була залежність і я пройшов реабілітацію, всі казали: добре, ми вам перетелефонуємо. Було важко, а брехати я не хотів, хотів бути відкритим і шукав розуміння. І знайшов. Андрій не дивився на мене як на людину залежну, з проблемами, а як на працівника, на спеціаліста», — каже Олександр.
Вперше пропрацював у WOODLUCK 4 роки, потім поїхав волонтерити з БУРом, а торік повернуся до роботи у майстерні. Досвід у чоловіка був, він і раніше працював столяром, виготовляв корпусні меблі. Зараз Олександр займається меблями з ДСП (деревостружкова плита), збирає кухні, шафи-купе, гардероби тощо.
Олександр був наставником для хлопців, що тільки вийшли з реабілітаційного центру. Ділився досвідом, своїми почуттями та емоціями.
Тож із 2017 року Олександр живе тверезо, у нього нова сім’я — одружився, має тепер двоє дітей, а також доньку від першого шлюбу. Працює і допомагає таким же чоловікам пройти шлях подолання залежності.
«У першу чергу мені допомогла довіра, бо залежні люди втрачають довіру рідних, суспільства, бо самі такий спосіб життя ведуть — постійно брешуть, маніпулюють. А коли починаєш жити тверезо, змінюєш свої пріоритети, ставиш цілі й живеш по-новому», — каже Олександр.
Олег — колега Олександра. Він приїхав з Одеси до Львова лікувати свою залежність, а потім — почав працювати у соціальній майстерні.
У 13 років Олег втратив маму, жив з бабусею, у 18 — батька. Все це і стало чинником, що спонукав до вживання наркотиків, каже чоловік:
«Мої батьки теж були залежні, все життя я бачив саме такі приклади виходу зі стресових ситуацій і пішов цим шляхом сам. З 18 до 30 років вживав важкі наркотики, алкоголь — усе, чим тільки можна було змінювати свідомість».
Близькі дали йому зрозуміти, що чоловік на повному дні. Розуміння, що далі шляху немає, штовхає на зміни, каже Олег. Тож друг, який сам проходив реабілітацію, ще один друг дитинства і сестра підтримали чоловіка й допомогли. Реабілітація тривала 9 місяців.
Олег розповідає про етапи реабілітації:
- перший: залежний спочатку має відійти фізично, щоб звикнути жити без наркотиків чи алкоголю і переключитися;
- другий: початкова робота з психологом, робота в групах, виконання психологічних завдань;
- третій: глибока робота з психологом, пропрацювання травм, комплексів, вияснення причин вживання, прийняття того, що сталося;
- четвертий: ресоціалізація, адже під час реабілітації людина своєрідно відгороджується від суспільства, а вийшовши у світ, вчиться відповідальності й взаємодії.
У WOODLUCK Олег працює вже 3 роки. Каже, зараз теж займається напрямком ДСП-меблів, як і Олександр, але перепробував різні заняття і знайшов те, що до душі.
Олег вважає, що у майстерні важлива не тільки робота, а й ставлення людей — це повага, довіра, більш глибокі розмови неробочого характеру. Олег часто розмовляє з Андрієм і Тарасом, отримує підтримку і розуміння.
«Після реабілітації я трошки був емоційно нестабільний, мав ярлик залежного — і мене саме так сприймали інші. А у WOODLUCK мене прийняли, довірилися і досі довіряють, досі ми спілкуємося більше ніж роботодавець та працівник. Фішка нашої майстерні така — це не просто прийшов, попрацював і пішов, є ще додаткова психологічна опція», — каже Олег.
Пізніше він і сам став ментором для тих чоловіків, що як і він, пройшли через залежність.
«Три місяці навчаємо новеньких. Але більше звертаємо увагу не на роботу, а на ставлення до неї, сприйняття. Коли людина виходить з реабілітації, вона розгублена, не може визначитися, що робити. Це як випускати рибку з акваріуму в море — тільки інстинкти десь спрацьовують, але не треба допускати до такого, — каже Олег. —Таке менторство — це служіння залежним, коли своїми добрими справами і розумінням тверезості ділишся з такими ж залежними людьми».
