«П’ятий Харків» — спільний проєкт Харківського літературного музею та музиканта і літератора Сергія Жадана. У його межах проводяться культурні та просвітницькі заходи за участю митців, науковців, літераторів.
Назвою проєкту слід завдячувати харківському лінгвісту, літературознавцю, філологу та письменнику Юрію Шевельову. Саме він у 1948 році опублікував статтю під назвою «Повість про Харків», де описав чотири етапи розвитку міста, починаючи з ХVІІ століття і закінчуючи кінцем 40-х років ХХ століття.
П’ятий Харків — місто мрії
Так, перший Харків для Шевельова — це місто слобід, хуторів та ремісників. Другий — провінційне купецьке місто, в якому панує «безвихідно-сіра російська імперія». А ось третій Харків був принципово іншим.
Це було місто культурного відродження, літературної дискусії, українського урбанізму та «здибленої і м’ятежної України». Зоряний час для яскравих інтелектуалів та непересічних митців, які, на жаль, стануть частиною Розстріляного відродження, бо з таким Харковом Москва миритися не хотіла.
Після хвилі репресій 30-х років з’явився четвертий Харків. Він цілком влаштовував кремлівську владу, яка хотіла тримати Україну в «стані і на рівні сірої провінційності». Четвертий Харків був містом «старої молоді», «обивателів-слимаків», які думають одне, а говорять інше. Містом, де панують обережність, забріханість, цинізм, егоїзм. Де людина відчуває, що вже немає щастя, народу, батьківщини. Це той Харків, який застав Шевельов.
А де ж тоді п’ятий Харків? Його ще не було. П’ятий Харків — це місто мрії самого Юрія Шевельова. Цей Харків мав би бути прекрасним, величним та суверенним. Він би вважався осередком української ідеї, духовною столицею країни. У цьому місті міг би втілитися ідеал незалежної України. Ідея п’ятого Харкова неймовірно надихала Шевельова — і не тільки його.
«”П’ятий Харків” — це проєкт, який народився кілька років тому, — каже директорка Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук. — Після 2014 року ми думали, яким буде майбутній Харків. Ми дуже хотіли змін, щоб Харків переосмислив і перевисловив себе.
Сергій Жадан запропонував назву «П’ятий Харків» — можемо йти за Юрієм Шевельовим, осмислювати його концепцію чотирьох Харковів і переходити на п’ятий. Ми почали проводити зустрічі з письменниками, інтелектуальні дискусії. Потім слід було переформатувати, перезапустити проєкт, але цього не сталось. Через два місяці після повномасштабного наступу Росії ми видихнули й зрозуміли, що культуру не можна ставити на паузу. Потрібно продовжувати говорити, пропонувати художні вислови та мистецькі твори».
Так, торік 23 вересня в місті відбувся літературний фестиваль «П’ятий Харків». У ньому була як публіцистична частина, так і мистецька: публічні дискусії, лекції, концерти, вистави та поетичні читання. За словами директорки, організатори спочатку не знали, як проходитимуть ці всі заходи. Але були впевнені, що харків’яни, спраглі до культурного життя, неодмінно відвідають фестиваль. Сам «П’ятий Харків тривав до 25 вересня. Як згадує Тетяна Пилипчук, три дні промайнули як один.
Можливість відчути нормальне життя
Найбільш важливою, вважає Тетяна, була сама атмосфера:
«Було відчуття, що ми разом, що можемо здійснити те, чого хочемо. Людяність, дружба та любов зашкалювали. Це відбувалося відразу після нашого успішного просування та очищення Харкова та області від орків. «П’ятий Харків» — це завжди про майбутнє, про нездійсненне, про нашу мрію, про наш Харків, про те, чого ми прагнемо. Метафора Юрія Шевельова добре лягла на назву нашого фестивалю».
Як розповіла менеджерка Харківського літературного музею Тетяна Голубова, тепер у Харкові не так багато культурних подій — особливо якщо порівнювати з довоєнним часом. Але після 24 лютого фестиваль став одним із найперших масштабних заходів міста.
«Люди прийшли попри те, що на вулицях темно, що будь-якої миті можуть вимкнути світло, — каже Тетяна Голубова. — Це важливо, бо відчуваєш умовно нормальне життя, приналежність до спільноти. Це дає сили боротися далі, залишатися тут і розуміти: це наша територія. Такими культурними подіями ми ніби маркуємо свій простір».
Важливий фестиваль і для самих учасників, бо дає можливість висловитися, поспілкуватися зі своєю аудиторією і дізнатися, чим вона живе. Після літературного фестивалю проект згортати не стали: різноманітні концерти, читання, лекції та творчі зустрічі проводяться і по сьогодні.
Яким буде Харків, варто думати вже сьогодні
Фронтмен гурту «Папа Карло» та учасник фестивалю Василь Рябко згадував, що деякі гості сприймали візит до Харкова з острахом — особливо, якщо їхні міста не зазнавали таких жорстких та частих обстрілів. Звісно, реальна ситуація в місті змогла дещо розвіяти ці страхи.
Сам же музикат переконаний, що «П’ятий Харків» — чудова ініціатива, що не тільки дає можливість насолодитися культурними заходами, а й популяризує ідею Шевельова про прекрасне та суверенне місто мрії.
«Взагалі культура — безперервний процес, — зауважує Василь Рябко. Під час війни вона одна, під час мирного життя — інша. У «П’ятому Харкові» є ідеї українського Харкова, це вкрай важливо».
«Місто близько до кордону, воно занурене у війну, — розповідає Тетяна Пилипчук. — Фестиваль став маніфестом, що Харків незламний, що попри всі обстріли та небезпеку місто живе й думає про майбутнє після перемоги. Війна поділила наше життя до та після. Харків буде іншим, а яким саме — варто думати вже сьогодні».
