Головна / Велика історія / Історії жінок, які народили під час війни

Історії жінок, які народили під час війни

Фото: Depositphotos 

Від моменту широкомасштабного російського вторгнення, за даними мін’юсту, в Україні народилося більше 11 тисяч немовлят. Чимало із них з’явилися на світ у бомбосховищах і підвалах лікарень, під обстрілами та ракетними ударами, нерідко без допомоги медиків. На щастя, частині жінок все ж вдалося виїхати у безпечні місця, щоб там народити дітей. 

Зібрали історії чотирьох жінок із Києва, Броварів, Житомира і Чернігова, які були змушені покинути свої домівки і народити на заході Україні. 

«Коли бачиш, як падають мертві голуби з неба, то думаєш зовсім про інше»

Наталія родом із Черкаської області. Останні півтора роки жила в Києві, потім у Броварах. Навчалася у Польщі. Після повернення додому працювала у сфері техпідтримки, пов’язаної з польською мовою. Коли дізналася, що вагітна, звільнилася, щоб займатися домашніми справами.  

12 березня вночі у Наталії з’явилася на світ донька. «Термін був 20 березня, розповідає жінка, і я дуже сподівалася, що народжу вже коли переможемо, щоб дитина не застала цю ситуацію».  Але сталося інакше.

На фото: Наталія (фото: Анастасія Роман)

До Чернівців вирішили їхати, бо подумали, що так буде найбезпечніше.  «Тут близько кордон із Румунією, додає породілля, а Румунія — це вже НАТО і сподіваємося, що сюди нічого не долетить. В місті ситуація доволі спокійна, а коли ти була там і бачила, як падають мертві голуби з неба, у всіх паніка і по Києву чути запах горілого, то думаєш зовсім про інше»

«Їхали протягом двох днів і не знали, куди»

До початку широкомасштабного російського вторгнення Тетяна з Чернігова працювала інструкторкою з фізкультури в дитячому садочку.

Жінка пригадує, що вони їхали протягом двох днів і не знали куди. «Просто шукали, де буде спокійно, щоб можна було зупинитися і народити», додає Тетяна. 

На фото: Тетяна (фото: Анастасія Роман)

«Росіяни не можуть пройти в місто землею, — говорить породілля, тож скидають ракети з повітря. Щодня дзвониш батькам і переживаєш. Точно знаю, що в нас обстріляли дві лікарні та районний пологовий будинок. Ситуація дуже напружена. Якщо вдень обстріли замовкають, то вночі — навпаки. Стріляють по будинках, інститутах, лікарнях».

Точно знаю, що в нас обстріляли дві лікарні та районний пологовий будинок.

Квартиру друзів Тетяни, які поїхали з двома дітьми, в центрі Чернігова розбомбили. Будинок батьків теж. На щастя, вони не постраждали, але залишилися без житла. Тож в Чернігів повертатися не збираються, адже їх там нічого не тримає. 

Тетяна впевнена, що виїхати було хорошим рішенням. «Народити в підвалі — це одне, але в нас ні світла, ні тепла взагалі не було», додає жінка. 

Попри все їй дуже хочеться додому, бо там залишилися батьки. «Напевно молодим людям легше попрощатися з домом», міркує Тетяна.  

На фото: Тетяна (зліва), Лілія Шутяк, журналістка (справа). Фото: Анастасія Роман

«Вдома то є вдома»

«Колись у дитинстві  бабусі та дідусі розповідали про війну, ми їх слухали, а насправді думали, щоб ті пошвидше закінчили розповідати. Тепер ми відчули, як воно».

Альона родом із Кам’янця-Подільського, але вже 10 років мешкає в столиці та працює менеджеркою з продажу будівельних матеріалів. Жінка до останнього не вірила у можливе широкомасштабне російське вторгнення, хоча побоювання, звісно, були ще з 16 лютого, коли заговорили про новий етап війни. 

Альона відразу подзвонила батькам, які живуть у Чернівцях, але вони на той час навіть не знали про вибухи. «Колись у дитинстві  бабусі та дідусі розповідали про війну, пригадує породілля, ми їх слухали, а насправді думали, щоб ті пошвидше закінчили розповідати. Тепер ми відчули, як воно».

Жінка пригадує: залишатися було страшно, їхати теж. Особливо в її стані на 37-му тижні вагітності, адже на тлі стресу дитина може народитися раніше. Дорога зайняла 16 годин. «Коли ми їхали вдень, ділиться Альона, було світло, люди йшли на контакт, спілкувалися. А як тільки стемніло, стали дуже агресивні. Звичайно, у всіх був стрес. Я пам’ятаю 6 колон машин. Ми їхали зустрічною смугою, у мене 10 разів у дорозі були перейми». В Житомирі їх зустрів брат Альони і їхали вже разом. «Нам ще  пощастило, запевняє жінка, бо пересувалися дуже швидко: де було можливо — зрізали, і нас підрізали, фури перекривали дорогу. Словом, повний хаос». 

«Все було непогано, поки біля нашого дому вночі не збили літак»

Тетяна поїхала з Житомира на 39-му тижні вагітності й через тиждень народила доньку Даринку. За професією жінка менеджерка зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві. Має ще двох синів 12-ти і 9-ти років. 

Жінка розповідає, що передусім було страшно через те, що їхні сини все це чують і бачать, тому вони з чоловіком намагалися не возити в ті місця, де було небезпечно, хоча самі їздили, адже потрібно було до пологового будинку, здавати аналізи тощо. 

Мама і тато Тетяни залишилися в Житомирі. Розповідає, що вони кожну годину ховаються у бомбосховищі, але їхати звідти не хочуть. «Коли живеш 60 років на одному місці, як їх не проси не погоджуються», додає породілля. 

Тетяна, як й інші жінки, вірять, що після перемоги поїдуть додому. «Хочу якнайшвидше повернутися до свого життя, — додає вона, того, яке планували, а не того, яке зараз. Де б ти не був, як би гостинно люди не приймали, все одно це не твоя домівка».   

Що робити вагітним, які приїхали до Чернівців?

Наразі на обліку в одному з медичних закладів на Буковині перебуває 180 жінок-переселенок.

На фото: Любов Годнюк (фото з особистого архіву)

За словами Любові Годнюк, у жінок, які приїхали з «гарячих» точок і бачили всі жахіття війни (особливо це стосується мешканок Київської області, Чернігова, Харкова) лікарі відзначають напружений психоемоційний стан і загальну тривогу. Щоб допомогти їх подолати, тут працюють психологи-волонтери. 

До підопічних ставляться, як до членів родини. Уже 27 мам-вимушених переселенок народили тут 28 дітей (17 хлопчиків, 11 дівчаток і двійнятка). «Є жінки, які приїжджають із усім готовим, додає Любов Годнюк, а є такі, що вийшли на роботу із сумочкою і повернутися додому вже не змогли. Вони в чужому місті, нікого не знають. Є забезпечені жінки, які готові самі допомагати. Коли вагітні просидять разом по 5 годин в бомбосховищі, то дуже здружуються. Зі свого боку, ми забезпечуємо необхідним — памперсами, дитячими сумішами, одягом, пляшечками для годування. Все, що привозять благодійники, віддаємо жінкам».

«Не так давно люди з села Перебиківці згуртувалися і привезли нам кілька тонн картоплі, капусти, моркви, а також тушкованку, вареники і печиво, додає Любов Годнюк. Жінки, які зараз на заробітках в Італії, передали малюкам і вагітним допомогу з села Клішківці. Таких добрих людей дуже багато»

Щоб забезпечити майбутніх мам усім необхідним, центру постійно потрібні памперси, дитячий одяг, пеленки, а також дитячі візочки.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть цей фрагмент і натисніть Ctrl + Enter

Схоже