Бути добродієм можна тільки у випадку, коли у тебе купа вільного часу або грошей. Цей міф все ще повен сил, але ми спробуємо його послабити. Наша журналістка протягом місяця робила добрі справи з метою витратити на них мінімум часу та коштів — і ось, що з цього вийшло.
ПЛАН
Буває у вас таке, що ви настільки заряджені та сповнені ентузіазму, що хочеться ділитися енергією зі світом і робити його кращим? Добрі справи, благодійність, волонтерство — все це ніби має бути невіднятною частиною життя кожного. Проте згодом, коли ви починаєте думати, куди ж подіти цей ентузіазм, полум’я всередині ніби згасає. «Що я можу зробити? А що, коли моя участь буде зовсім маленькою та непомітною? У мене немає достатньо грошей, щоб комусь допомогти» — всі ці голоси сумніву можуть досить переконливо відмовляти від добрих справ.
Через відсутність культури благодійності, купу зайвих думок і брак ідей ми часто забуваємо про те, що навіть маленькі кроки — це вже початок шляху. Тож я вирішила влаштувати собі експеримент. План був такий: протягом місяця робити добрі справи, які не потребують багато зусиль і пожертв.
Того ж вечора чек із «Сільпо» передбачив: «Вірте у себе і все вийде». Що ж — таке не можна ігнорувати.
ПЕРШИЙ ТИЖДЕНЬ
Cтати донором
Я, сповнена ентузіазму, вирішила з самого початку не стримувати себе й здати кров як донор. В наші прогресивні часи робити це досить просто — можна просто написати, наприклад, проєкту Агенти крові. Мене запросили в чат, де надали всю необхідну інформацію, розповіли про протипоказання та оточили турботою. Тож в середу о 8 ранку я вже була в Охматдиті та очікувала своєї черги. Оскільки я вже не вперше здавала кров, то взагалі не переймалася — це досить швидко, не боляче та навіть корисно. Єдине, що мене турбувало — завжди низький як для донора гемоглобін. У мене прямо на місці взяли кров з пальця на аналіз, тож п’ять хвилин я подумки зривала пелюстки з ромашки: «Попустять, не пропустять, пропустять, не пропустять…».
Вже в кабінеті лікарка подивилася на мене загадково і сказала: «Ну що, відкриваємо ігристе? А, стій, тобі не можна… Тобі ж зараз кров здавати!». Святкували всім відділенням. І не важливо, що в процесі я почала втрачати свідомість — мене швидко привели до тями.
Відчуття, що своєю кров’ю я врятувала комусь життя (а ще й безкоштовно здала тест на ВІЛ і гепатити) — переважало все. Я забрала свій значок з компонентом крові, які Агенти дарують успішним донорам, і поїхала додому.
Я молодець. У цей день мені належало відпочивати.
Поділитися їжею
В процесі експерименту мозок постійно думав: «А що ще можна зробити?». Тому коли я готувала вечерю, найочевидніше, що прийшло в голову — зробити декілька порцій не тільки для себе. Меню було невибагливе: гречана каша, відварене куряче філе та солоні огірки. Як у бабусі в дитинстві. Ну і хлібчик, куди ж без нього. Я все спакувала: одну порцію в багаторазовий лоток, дві — в одноразові контейнери, які вже помила та відклала до відсортованого пластику. І попрямувала на пошуки.
Шукати довго не довелося — я живу біля метро Льва Толстого, а там, в переході, багато безпритульних. Які, до речі, були дуже вдячні за те вечерю, хоч і подивилися з певною недовірою. Насправді, було трохи моторошно та ніяково до них підходити, адже в мене був не дуже приємний особистий досвід спілкування з безпритульними. Тому довелося домовлятися з собою, щоб це зробити. Люди можуть непередбачувано себе повести та взагалі відмовитися від допомоги — я знала про це і була готова.
Зробити послугу
Одного ранку я прокинулася з ідеєю, яку давно хотіла втілити в життя, але чомусь весь час забувала або знаходила більш пріоритетні справи. Для цього мені знадобилися всього дві речі — лист А4 та маркер. Я написала: «Мене звуть Тетяна, я живу в 46 квартирі. Два рази на тиждень я ходжу у магазин за продуктами — якщо хтось з вас, любі сусіди, не може цього зробити з якихось причин, залюбки вам допоможу. Мій номер ___».
Це оголошення я залишила на спеціальній дошці біля ліфта, очікуючи, що зараз повалять запити і в результаті я помру десь по дорозі під вагою пакунків з їжею для всіх жителів дому. Проте три дні ніхто не дзвонив, аж поки до мене не звернулася старенька з третього поверху. Вона сказала, що хтось скинув моє оголошення у чат будинку в вайбері, і так про нього дізналися ті, хто дійсно сидить вдома, а отже, не може побачити дошку біля ліфту. «Хм, логічно, цього я не врахувала». Тож сусідка попросила сходити за неї в магазин і потім ще довго дякувала.
Під кінець тижня захотілося якогось менш активного формату добра, тому я прибігла до лентюховатого, але теж важливого завдання — розповісти про свої добрі справи в соцмережах. Для посту обрала тему донорства. Розписала, чому це важливо та куди можна звернутися. Для когось це вихваляння на кшталт «дивіться всі, яка я класна!», а хтось зрозуміє — так можна надихнути інших на вчинки.
ДРУГИЙ ТИЖДЕНЬ
Запал вже трохи згасав, але у вівторок від Охматдиту, де я здавала кров, прийшло sms: «Тетяно! Сьогодні ваша кров врятувала життя! Дякуємо і чекаємо на вас знову!».
Заради таких повідомлень з самого ранку варто прокидатися. Це надало сил продовжувати.
Цей тиждень став тижнем сортування речей. Я уважно та скептично подивилася на все, що є в шафі, та значну частину цього добра відклала у сторону. Були речі, які я перестала носити, які не вдягнула жодного разу, з яких схудла. Деякі з них попри це мали цінність в моїх очах, тому було вирішено — онлайн-розпродаж!
Як платформу обрала Інстаграм-сторіз. Все просто: фото речі, розмір, ціна. Таким чином за один вечір у мене купили майже все.
Така дія має багато корисних аспектів. Тут і екологічна складова, адже нічого не викидаєш, і людям поповнюєш гардероб за безцінок, ще й гроші собі заробляєш. Невеликі, але на ті ж добрі справи підуть.
Ті речі, що залишилися, я спакувала і написала на пакеті «одяг». Пакунок залишила біля сміттєвих баків. Не знаю, чи вийшло щось з цього, але на наступний день його вже не було (сміття ще не вивезли). Якось після подібної акції я бачила недалеко від дому безпритульну у своїй толстовці. Відчуття дивні, але більше хороші.
Не думаю, що це варто виносити як окрему добру справу, але цей вчинок не менш вагомий. Ми не дуже добре спілкуємося з мамою — просто так сталося, — зазвичай я розмовляю с татом, а він передає далі надважливу інформацію. Але мама мене любить і це взаємно, для неї цінно, коли я дзвоню саме їй. І попри те, що нам важко розмовляти й іноді складається враження, що ми живемо в різних світах, я це роблю. Вислуховую поради, інколи дратуюся, але стримую себе. Тому що це моя мама. Дзвоніть батькам, для них це важливо.
ТРЕТІЙ ТИЖДЕНЬ
Кава та прибирання власної планети
Коли на початку тижня я брала каву з собою, то згадала про круту європейську традицію — підвішувати страви та напої. Фактично ти заздалегідь оплачуєш замовлення людини, яка прийде після тебе. Тож я обрала найпопулярніший лате, заплатила за нього та сказала: «А можете, будь ласка, не робити його зараз, а приготувати для наступного клієнта безкоштовно?». Як не дивно, бариста відразу зрозумів, що я маю на увазі, посміхнувся мені та подарував цукерку. О, і для себе профіт є.
Попри те, що під час локдауну, на який припав експеримент, не працювала станція сортування «Україна без сміття», я продовжувала мити, розділяти та складати сміття в окремі кошики. Багато місця всі ці скарби не займають, неприємного запаху не мають, тому можуть почекати відкриття станції. А от планета чекати не може, її треба всіма силами рятувати її тут і зараз.
Одного вечора я поверталася додому й в черговий раз звернула увагу на те, що на поверсі не дуже прибрано. Скривилася, подумала «ну невже не можна поводитися по-людськи» та осіклася. Я ж можу це виправити! Озброїлась мітлою, шваброю та миючими засобами — і за півтори години змусила поверх блищати. Якщо ви думали, що сусіди, як в самих зворушливих фільмах, зі швабрами напереваги кинулися мені допомагати, то такого не сталося. Ну що ж, зате я пишаюся собою.
І по традиції, на кінець тижня я залишила менш активний формат доброчинності. Відкрила sms-повідомлення, написала «Привіт! Сьогодні такий чудовий і сонячний день, бажаю тобі прекрасно його провести та ментально обіймаю» — і обрала у телефонній книзі 50 щасливчиків. Майже одразу мені почали сипатися відповіді з такими ж теплими побажаннями.
Подвійна користь — я підняла настій отримувачам, а вони натомість насипали приємностей мені. Добрі справи — це круто.
ЧЕТВЕРТИЙ ТИЖДЕНЬ АБО «ЩОСЬ ПІШЛО НЕ ТАК»
З самого початку останнього тижня експерименту я не знаходила собі місця та напружено намагалася вигадати ідеї для наступних добрих справ. Здається, ще трохи — і я би побігла на вулицю у пошуках старенької, яку можна перевести через дорогу, або дитини, яку треба врятувати з-під коліс машини.
Нічого не вигадавши на перший день, на другий я прокинулася з відчуттям провини. Щоб якось виправдати себе, закинула 200 грн на рахунок фонду «Таблеточки» та змогла трохи видихнути. Складалося враження, ніби добрі справи перестали приносити задоволення.
На наступний день я пожалілася на це подрузі й вона розповіла мені про вислів «завдати добро». Це коли людина продовжує насильно допомагати, навіть якщо ніхто цього не потребує. Таке може статися через безліч причин: відчуття провини, бажання здаватися кращим, нав’язливі суспільні ідеї тощо. Варто вміти вчасно зупинитися та розуміти межу, коли твоїх власних ресурсів не вистачає для того, щоб ними ділитися.
ВИСНОВОК
У грошовому еквіваленті я витратила на добрі справи 450 грн. Це їжа для безпритульних, оплата за sms-повідомлення, підвішена кава, пожертва у фонд. При цьому на проданих речах я заробила 800, тому фактично ще й опинилася у плюсі.
У часовому еквіваленті витратила на все приблизно 10 з половиною годин за місяць. Але те, що я набула натомість, безцінне.
