Сьогодні Україна звучить скрізь. Ми продовжуємо записувати історії іноземців, які підтримують нашу країну. Цього разу в передмісті Штутгарта зустрілись з Резо Джорбенадзе, лікарем-кардіологом грузинського походження, який музичними виступами вирішив зібрати кошти для допомоги Україні.
Які ваші відчуття щодо того, що відбувається в Україні сьогодні?
Щиро вважаю: те що відбувається в Україні, дуже важливо для всього цивілізованого світу, тому що це час або перемогти Європі, або всім бути поглинутими війною. Бо, на мою думку, Росія небезпечна для світу загалом. Особливо для Грузії, Молдови.
Звідки ви родом і як опинились в Німеччині?
Я сам з Грузії, з Тбілісі. Там закінчив школу і вступив до медичного університету. Після отримання освіти переїхав до Німеччини і останні 18 років живу тут.
Я не знаю, як це відбувається в Україні, але в Грузії в родині завжди уже близькі стосунки. Для Грузії в цілому і для моєї родини в тому числі це була нормальна ситуація, коли підлітком я не був повністю незалежним у своїх виборах. Моя мама і бабуся — дуже емоційні жінки. Вони хвилювались, що щось станеться зі мною чи братом. І щоб не казали мій батько чи дідусь, вони дуже хотіли, аби я поїхав жити закордон, щоб побачив можливості професійного розвитку в Америці чи Європі.
Послухавши поради, спочатку я збирався їхати до Америки, але згодом вперше відвідав Берлін. Це була міжнародна конференція для студентів-медиків. І хоч більшість презентацій та лекцій були англійською, деякі роботи були німецькою, і вони мене зацікавили. А ще мені дуже сподобалось місто, країна, мова, і захотілось її вчити. Тож вже за 10 днів я вирішив переїхати сюди.
Я кардіолог. Декілька років, коли тільки приїхав в Німеччину, проходив практику, і у 2006 році почав працювати.
Як сталося, що лікар збирає кошти для України музичними концертами?
Музика займає дуже вагому роль в моєму житті. Це, так би мовити, компенсація творчої частини мене. Моє професійне життя це медицина, тому що я займаюсь цим по 12 годин на добу, часто вночі, на вихідних. Але інший бік життя, який дає мені енергію — це фортепіано.
Моя бабуся була музиканткою, викладала фортепіано, коли мені було років дев’ять, дала мені перший урок. Дитиною я мало практикувався, і бабуся була певнена, що музиканта з мене не вийде. Проте потім відбулась певна метамарфоза (я тоді вже почав вивчати медицину в університеті). Я пішов на концерт класичної музики, почув щось, що розширило моє світосприйняття. Знову прийшов до бабусі і сказав, що хочу брати уроки. Вона була дуже щаслива, але, коли я просив допомоги у вивченні тієї чи іншої частини твору, казала: “Ні, це занадто складно для тебе”.
Вона померла у 2009 році. Я тоді приїхав до Тбілісі і дав концерт на її честь.
Після того провів ще три або чотири концерти.
Як ви прийняли рішення підтримати Україну саме через благодійний концерт?
Не зміг стояти осторонь. Вирішив, що просто виходити на демонстрації недостатньо, тож почав готуватись до концерту в Штутгарті. Відразу вирішив, що ціни за квиток не буде, лише добровольні внески. Провів три концерти, куди допускались всі охочі. Мені здалось, що так буде демократично. Дружина підтримала це, хоча ми обидва розуміли, що підготовка концерту забере багато сил. Але мотовація була велика — дуже хотів допомогти.
Концертами вдалось зібрати шість тисяч євро. Кошти ми вирішили передати Львівській Дитячій лікарні “Охматдит”.
Наразі всі сили я віддаю медицині, але звичайно уважно слідкую за подіями, які відбуваються в Україні. Продовжую підтримувати вас, де тільки можу, і не маю сумнівів у вашій перемозі. А ще сказав рідним, що якщо Росія потягне руки до Грузії, то залишу все і поїду на Батьківщину.
Що родина в Грузії каже про війну в Україні?
Їм боляче на це дивитись, тому що вони чудово пам’ятають, що відбувалось у Грузії в серпні 2008 року. Звичайно, це не те саме, що зараз відбувається в Україні. Проте один регіон для нас окупований: Осетія. Тож їхні думки і молитви, так само як і мої, з вами. Якщо в Штутгарті відбуваються демонстрації на підтримку України і я в цей час не працюю, то збираю родину і їду туди.
