Благодійна організація Adopt Don’t Stop — це подружжя Богдана та Антоніни, які вже кілька років офіційно, завзято та, головне, системно борються з проблемою безпритульних тварин в місті.
Ми розпитали Богдана, як комплексний підхід допомагає вирішити ситуацію, та чому в Adopt Don’t Stop лімітована кількість підопічних.
Розкажіть, як і навіщо ви створили організацію?
До того, як створити Adopt Don’t Stop, ми з дружиною Антоніною років 10 займалися допомогою тваринам на волонтерських засадах. Коли ми бачили безпритульну собаку, то проймалися співчуттям, підбирали її, лікували, а потім робили все, аби знайти їй нову сім’ю. Це відбувалось через інші організації або групи у соцмережах. Та згодом ми зрозуміли, що нам не подобається, як все це працює. Що групи неефективні, а тексти, які там пишуть, часто маніпулятивні.
Коли ми стали самі організовувати зйомки для тварин та писати пости, прийшла ідея створити власну сторінку. З цього і почали — придумали назву, Тоня створила логотип…
У якийсь момент ми усвідомили, що людей на сторінці стає все більше, у нас з’явилися волонтери (копірайтери та фотографи), і стало очевидно, що прийшов час виводити все на новий рівень.
На початку 2019 року ми оформили документи, заснували благодійну організацію й визначили для себе вектори діяльності: стерилізація, PR адопції тварин і просвіта (написання статей, корисних матеріалів тощо). Наші люди, як виявилося, не володіють повнотою інформації про тварин, тому ми вирішили, що потрібно розвивати ще й цей напрямок.
В чому секрет ефективності вашої роботи?
На фоні інших груп ми не публікуємо жесть. Люди не хочуть бачити страждань, вони від них втомлюються — їх можна зрозуміти, якщо уявити, що вони підписані на 10 сторінок, де на кожній — жахливі фото або зламані лапки великим планом. Це не означає, що про це не треба говорити, але одночасно не варто на цьому спекулювати.
Якщо ви хочете знайти сім’ю собаці, не треба закликати до почуття жалості. Зараз ми так ніколи не робимо, а колись нас не влаштовувало, що ми публікуємо повідомлення про тварин на площадках, які на цьому спекулюють. Ми хотіли зробити все цікаво і щиро.
Наприклад, я можу зробити фото нашого Малиша, на якому він не виглядає як нещасна тварина. Його нова сім’я обере його не з жалості, а через його привабливий вигляд.
Скільки під вашою опікою тварин?
Цифра може мінятися від 10 до 25. Все залежить від сезону або від складності ситуації. В основному ми зараз займаємося важкими випадками, які вимагають значного фінансового вливання й великої кількості уваги. Ми не ставимо собі задачу стати тисячниками, тому що це неефективно. Ми не віримо у великі притулки.
Збираємося відкривати реабілітаційний центр (наразі там триває ремонт) і робимо його в форматі адопції та освітнього простору для людей, тому що більшість все ще не розуміє своїх тварин.
Цей простір буде невеликим — ми зможемо розмістити там 40 котів і 10 собак, але в нас буде додаткове місце, де можна провести час з тваринами.
В чому перевага таких невеликих просторів?
Ми можемо надати набагато якісніший догляд. Коли в тебе під наглядом 1000 тварин або 60 тварин — це колосальна різниця. В останньому випадку потрібно менше персоналу, кожного дня можна бачити тих самих улюбленців і відстежувати, як змінюються їхні поведінка та самопочуття. Це дуже важливо робити, вони ж не скажуть «мені болить» — треба бачити, чи щось змінилося. Коли під наглядом 1000 тварин, це нереалістично. Навіть якщо буде купа волонтерів або робітників, неможливо контролювати все.
Можна зробити менше, але краще, ніж взяти курс на кількість і жертвувати добробутом окремо взятої тварини. Є місця, куди ти приїжджаєш, а виходиш вже іншою людиною, яка тільки що пережила травматичний досвід. Тому краще розбиватися на групи. Якщо буде 10 груп по 60 підопічних, то 600 тварин отримають якісну та дружню допомогу, догляд, PR і нормальні умови.
Ти казав, що у вашому реабілітаційному центрі буде ще й освітня платформа. Як це може допомогти у випадку з безпритульними тваринами?
Люди будуть розуміти, з чим вони стикаються. Взяти собаку з вулиці — це тільки частина справи, її треба ще доглянути, нагодувати, вилікувати, стерилізувати тощо.
Коли ти береш у сім’ю тварину, все не обмежується тим, що тобі добре. Наприклад, варто знати, як зробити так, щоб собака у квартирі багатоповерхівки не гавкала та не створювала незручності сусідам. Тому що в результаті такої комунікації ти кричиш на собаку, а вона не розуміє, що ти від неї хочеш.
Радує хоча б те, що в Україні нарешті відходить на задній план поширена в радянському просторі каральна методика виховання — з усіма цими «сидіти», «лежати», «поряд» командним грізним голосом. З собакою треба вміти домовлятись та працювати інакше.
Один із напрямків вашої роботи — стерилізація. Чому вона так важлива?
Cтерилізація вкрай важлива для здоров’я тварини, яка не розмножується. От для чого собака повинна кожну весну страждати? Гормони тягнуть її погуляти, а господар обмежує. В результаті тварини виють, конфліктують, мітять — це все побічні фактори того, що тварина не стерилізована. Є міф, що від цього вони стають товстішими, але це трапляється, якщо ти їх неправильно годуєш, стерилізація тут не при чому. Крім того, це прямий вплив на ситуацію з безпритульними тваринами.
В нас є програма стерилізації, куди ми приймаємо котів і собак, доглядаємо їх, переконуємося, що зі швами все гаразд, і випускаємо назад.
Декілька разів нам вже писали люди, що за допомогою нашої програми стерилізації у них у дворі перестали з’являтися кошенята. А до того з’являлися жахливі знімки тваринок з цього самого подвір’я — як котики хворіють, вмирають, втрачають очі тощо.
Благодійна колаборація — що ви про це думаєте? Адже у вашого проєкту вони є.
Так, ми запартнерилися з ветеринарною клінікою на Академмістечку — на їхній базі ми тримаємо тварин, там же лікарі допомагають з реабілітацією та лікуванням. Можна було б це все організувати в квартирі теоретично, але за тваринами треба наглядати, їх треба лікувати, а програму стерилізації там не запустиш точно. Знову ж таки, я особисто не люблю створювати людям дискомфорт і зробив все, щоб мої собаки в квартирі не гавкали.
Тому ми вирішили, що запартнеритися з клінікою — найкращий варіант. До того ж, у нас тварини у надто складному стані, щоб справлятися з цим без професійної допомоги. Краще запартнеритися з лікарями, а самому зосередитися на своїй зоні відповідальності. Зараз ми готуємось до нового етапу в житті нашого фонду. Його реалізацією стане наш Центр допомоги та реабілітації безпритульним тваринам. В ньому ми облаштуємо більш комфортні умови для тих тварин, які доживають віку у нас, і розширимо спектр діяльності.
Чим більше таких колаборацій, тим краще. Наприклад, нам щомісяця допомагає магазин Pethouse: надсилає найнеобхідніше (корма, наповнювачі, ветпрепарати на сумму 10 тисяч гривен). Ця допомога закриває частину потреб тварин, за що їм щира вдячність.
Чому важливо будувати систему навколо благодійного проєкту?
Тому що щось одне не розв’язує питання. До того, як ми створили фонд і запустили програму стерилізації, ми шукали домівки вуличним котам і собакам. І це нескінченне замкнуте коло. Двох пристроїв, а троє вже з’явилися на вулиці. Пристроїв трьох, а ще четверо вже гуляють і просять їсти у чиємусь подвір’ї.
В будь-якій галузі, поки ти не розв’язуєш проблему системно, нічого не змінюється. Ти витрачаєш ресурси, залучаєш людей і виконуєш дії, які в результаті не мають сенсу. Стерилізації та адопції також недостатньо, якщо люди не зрозуміють, що треба стерилізувати навіть свою домашню тварину. Щоб вона не втекла, злякавшись салютів, та не привела небажане потомство. Не кажучи вже про стерилізацію та інші важливі речі, часто доводиться людям доводити ще й елементарні — наприклад, що треба водити собаку на повідку.
Якось я була в Барселоні і дуже здивувалася тому, що зовсім не зустрічала там безпритульних тварин. Людей — так, тварин — ні.
Так, я бачив, що в Нідерландах також немає безпритульних тварин, а домашні трапляються як породисті, так і ні.
У нас теж кілька років тому мати безпородну собаку було «фу-фу-фу», а зараз це стало навіть круто. Тепер це ексклюзив. Проте ми далекі від просунутих країн. Ми з дружиною були якось в притулку в Амстердамі — він справив на мене неймовірне враження. Там настільки мало безпритульних тварин, що притулок здають як готель для пухнастих.
І ще дуже круто, що у них всі бокси звукоізольовані. Це проблема України, адже у нас в притулках стоять в основному клітки — піднімається шум. Це не тільки дискомфорт для оточення, це ще й стрес для собак та котів.
Чи часто вам кажуть щось на кшталт «тварини — це не так важливо, як онкохворі»? Що ви на це відповідаєте?
Регулярно. Наші копірайтери-волонтери досі хочуть випустити дві збірки. Перша — як називати речі по-іншому, тому що слово «стерилізована» у якийсь момент приїлося й вони почали вигадувати різні альтернативи. Друга — з перлами, які нам пишуть. Ми зазвичай відповідаємо «Дякуємо, що ви написали. Гарного дня». Нащо розводити полеміку з людиною, яка починає діалог зі «Стерилізуйте себе».
У вас на сайті є кнопка «вибрати друга» — наскільки це етично?
Ми спочатку довго думали і заморочувалися, а потім вирішили простіше ставитися до цього.
До речі, вся інформація у вас на сайті та у соцмережах подається легко, з жартами, каламбурами та іронією. Як та чому прийшли до цього?
Ми з Антоніною спочатку намагалися тексти писати самі, але ми вміємо працювати тільки з документацією, мені здається. У нас вони були дуже сухі, а мені взагалі мама твори писала в школі. В якийсь момент у нас з’явилися копірайтери-волонтери і ми зрозуміли, що якщо нас в роботі не обмежують, то чому ми маємо говорити копірайтерам, як їм працювати?
Тому ми сказали «напишіть класно», а вони почали видавати перли. Зараз я можу впевнено сказати, що наші копірайтери — справжні майстри.
Як ви обираєте імена своїм опікуваним?
Більшою мірою, за характерною поведінкою. Дивимось на когось і одразу розуміємо, яке ім’я підійде. У нас була кішка, яка відчиняла клітку «з ноги»: от вона і стала Спартою. Малиш, наприклад, спочатку був такий ніжний і лагідний, а потім виріс в дебелого. Деякі постояльці до нас потрапляють вже названі, як-от Жульєн.
Проте, коли людина забирає тваринку, вона може назвати її як завгодно, тому в паспорт ми спеціально не вписуємо ім’я. Єдине місце, де ми це робимо — чип, тому що всі собаки у нас чиповані, навіть ті, що пройшли програму стерилізації.
Скільки тваринок ви вже віддали у люблячі сім’ї? А скільки стерилізували?
За перші півроку 2019-го стерилізували 456, в наступний 2020 рік — 992, а цього року, думаю, теж до такої цифри доберемося. Це з моменту, коли ми офіційно відкрили програму стерилізації, проте до того ми теж ситуативно цим займалися. Тому ми доберемося сумарно десь до 3000 під кінець 2021-го. Всього за час діяльності фонду ми допомогли знайти постійну домівку понад 700 тваринам. З них майже 100 — це тварини, які потрапили до нас в тяжкому стані, вилікувались і успішно поїхали в нове життя.
Яка специфіка роботи з тваринами?
Це важко, дорого і невдячно. Люди, а особливо старші, не розуміють, для чого ти цим займаєшся. «Можна сім’ю завести, будинок побудувати, а ти ото що робиш?».
Ця невдячність, мені здається, проблема багатьох волонтерів. Яскравий приклад — підпал Центру для онкохворих і матерів, який ще будується. Це повне нерозуміння людей, якась підлість і навіть дикість.
Демотивує?
Вовки виють, караван іде, так?
Більше про культуру волонтерства і благодійні проєкти можна почитати в одному з наших попередніх матеріалів.
