Міста та села Харківщини постійно потерпають від російських обстрілів. Окупанти руйнують не тільки школи, дитсадки та будинки, а й унікальні архітектурні пам’ятки. Тобто частину нашої історії та культури, яка не повинна бути втраченою.
Небайдужі харків’яни стали на захист своїх пам’яток. Так, їм не під силу скасувати ворожу атаку. Але після кожного прильоту такі добровольці з камерами та смартфонами йдуть фіксувати руйнування. Отримані світлини матимуть неабияку цінність. Головна з них — доказ для судів.
Попереду — складна робота
Для архітекторки та реставраторки Катерини Кублицької охорона культурних пам’яток — справа не нова. У межах ініціативної групи Save Kharkiv вона моніторила об’єкти, яким загрожувало руйнування. Але після 24 лютого Катерина, як патріотка міста, одразу стала на захист його архітектурної спадщини. Війна вимагає правильного підходу: необхідно якнайшвидше дістатися до зруйнованої пам’ятки та зафіксувати якомога більше деталей. Адже може статися таке, що важливі фрагменти викинуть комунальники як непотріб. А вчасна фіксація дасть можливість максимально точно відновити всі елементи будівлі.
«Передусім це поклик душі, — розповідає Катерина Кублицька. — І великий біль за нашу спадщину. Будівлю економічного факультету університету на Мироносицькій дуже серйозно пошкодили. І спочатку, поки я ще не могла її дослідити, подивитися на неї без емоцій, в мене виникали фатальні думки. Та тепер, після декількох виходів на ці об’єкти, можу собі уявити, як їх відновлювати та які технології слід застосовувати».
Найбільшою втратою архітекторка вважає знищення прибуткового будинку на вулиці Свободи, 8. За її словами, серед інших пам’яток він постраждав найбільше. Снаряд потрапив майже в серце будівлі. Є будинки, які не стали пам’ятками, проте їх знищення їй болить особисто. Катерина згадала будівлю по Сумській, 53. Там були одні з найкрасивіших дверей в стилі модерн. Ракета влучила туди, величезне полотно буквально розірвало.
«Загалом не можна казати, що будівлі відновити неможливо, — наголосила Катерина Кублицька. — Після Другої світової Європа лежала в руїнах, проте будівлі відновлювали. Знаємо приклади, коли повністю знищені споруди отримували нове життя — з автентичних матеріалів, з оригінальним декором та скульптурами. Будь-яку пам’ятку можливо відновити. Але збереження спадщини та її відновлення — це питання національного масштабу. Тобто наскільки влада і суспільство розуміє, що таке спадщина і чому це важливо».
Ідеться про об’єкти, побудовані нашими предками, веде далі Катерина. Вони вклали чимало фізичних та інтелектуальних зусиль, тому сучасники мають зберегти ці пам’ятки та передати вже своїм нащадкам. Наприклад, Катерина згадувала будівлю на Мироносицькій, 1. Цей будинок справляв враження на зарубіжних фахівців. Зокрема, їх дивувало те, що опорна структура будівлі — це монолітний залізобетонний каркас. Будинок зведений ще на початку минулого століття — Харків не був посереднім провінційним містом, де нічого не вміли.
«Попереду — складна робота щонайменше на десятиліття, — мовить Катерина Кублицька. — Довго, бо пам’ятки не належать до критичної інфраструктури, їх відновлюватимуть не в першу чергу. Але ці об’єкти потрібно стабілізувати вже зараз, щоб потім витрачати менше грошей. Ми повинні розуміти: це тривалий і до того ж недешевий процес».
Буде суд, буде кара
Одного ранку харків’янка Наталія Зубар прокинулася від того, що в сусідній супермаркет, за 120 метрів від її помешкання, прилетіли крилаті ракети. Наталія — голова правління Інформаційного центру «Майдан Моніторинг». Наступного дня вона пішла до архітектурного училища. Побачила розбиті вікна, двері. Дістала фотоапарат і стала знімати.
«У мені прокинувся журналіст, — згадує. — Треба цю шкоду зафіксувати. Безумовно, життя людей — найвища цінність. Але водночас нищать будинки, школи, дитсадки, електропідстанції. Так руйнується пам’ять, робота та зусилля багатьох людей. Тому дуже важливо все це фіксувати».
На сьогодні важко оцінити всі збитки, які росіяни завдали нашим пам’яткам. Незрозуміло, що тепер діється на окупованих територіях. Скласти хоча б якусь картинку можна зі свідчень очевидців. По всій Харківській області було знищено багато локальних будинків культури, а також бібліотек — у тих же школах, скажімо. А там могли зберігатися цінні видання: наприклад, написані від руки роботи краєзнавців. За словами Наталії, нині дуже мало оцінена та проговорена шкода, завдана таким шкільним колекціям.
Те ж саме можна сказати про шкільні музеї, які подекуди збирають самі учні. Їх експонати не мають жодного офіційного статусу, хоча можуть похизуватися історичною цінністю. Наприклад, Пархомівський художній музей свого часу виріс із такого шкільного музею. На думку експертки, найбільше постраждали саме малі колекції.
Особисто у Наталії найгірші спогади — від удару по музею Сковороди. Це сталося в ніч на 7 травня, коли російська ракета прилетіла в село Сковородинівка.
Панський будинок, де колись гостював український філософ, вигорів зсередини. Шокована співробітниця музею розповіла Наталії, що частину експонатів вдалося вчасно вивезти. Але решта просто згоріла. Та і символічна шкода — вкрай велика.
Тоді з Наталією були працівники швейцарського телебачення. Їх найбільше вразив пам’ятник Сковороді, який залишився неушкодженим. Вони ходили навколо нього і ніяк не могли зрозуміти: як таке могло статися? По роботі Наталія чимало спілкується з іноземцями. Вона не раз зауважувала, що на знищення пам’яток вони реагують найбільш гостро.
«Європа дуже страждала від світових війн, були розбомблені цілі міста: Варшава, Гамбург, Лейпциг, Дрезден, — каже Наталія Зубар. — І пам’ять про ці знищення у них сильно резонує. Європейці зростають в атмосфері поваги до культури».
Фіксація проходить у рамках досудового слідства. Фото та відео згодом стануть частиною доказової бази, на підставі якої суд виноситиме рішення. Наталія переконана: українські суди засудять виконавців тих злочинів. А також сподівається, що зібрані матеріали знадобляться для міжнародного судового процесу.
«Нещодавно була в Польщі, де спілкувалася з сенатором Кшиштофом Квятковскі, який очолює законодавчу комісію, — розповідає Наталія Зубар. — Він відповідальний за розробку законодавства по створенню міжнародного трибуналу. Це має бути угода між Польщею, Україною та, можливо, ще й іншими країнами. Я говорила, що в угоді має бути передбачений протокол передачі фото- і відео-свідчень. Вірю, що буде суд і буде кара. Заради цього працюю».
На жаль, війна триває. Росіяни продовжують руйнувати міста та нищити їх історичну спадщину. Подібні фото — це не просто свідчення страшних подій. Рано чи пізно вони мають зіграти свою роль. Завдяки їм відновлюватимуть старі будинки. А ще — за цими знімками одного дня судитимуть злочинців, які нищили споруди.
