«Медіа Великих Історій» продовжує розповідати, як креативні українці використовують талант заради благодійності.
Олександр Грехов, ілюстратор
Кейс: постери для Україна без Сміття, UAnimals, Різні: Рівні
«Робити добро» — це як наркотик, та ще й такий доступний, жахливо!
Моїм першим клієнтом у кар’єрі, коли я малював не для себе, а для когось, був притулок для бездомних тварин «Сіріус» в 2017 році. На той час у мене була тільки серія «тварини єдинороги», тому в такому ж стилі зробив картинки для притулку. Татуювання на пухнастих позначали їхні захоплення або професію.
Перша персональна виставка ілюстрацій також була благодійною — збирали гроші для фонду «Таблеточки», — і якось відтоді склалося, що 20-30% свого робочого часу я присвячую подібним проєктам.
За останні роки була спільна робота з десятками різних організацій — люблю перестрибувати з теми на тему та пробувати себе в чомусь новому: з тварин (UAnimals) на екологію («Україна без Сміття»), з ще одних тварин («Кото-Ярмарок») на допомогу людям («Повернись живим») тощо.
За кожним проєктом стоять люди, які намагаються щось зробити, саме це мене максимально мотивує та підживлює.
Ми живемо в класичній притчі про жабу у глечику зі сметаною. До моменту виконання місії більшості благодійних ініціатив, коли вони зможуть сказати «Більше в наших послугах нема потреби», ще далеко.
Інколи може здаватися, що все безглуздо. Не буду брехати, і мені так іноді здається. Але для себе я поки вибрав рух.
Юлія Гусєва, PR-стратегиня
Коли я взяла песика з вулиці, то пройшла через особисті стереотипи. Після цього я зрозуміла, що хочу поділитися цим досвідом з іншими. Все почалося з інстаграму тепер уже мого пса — Гермеса, де він писав короткі поради, а згодом народилися ціла книга «Практичні поради з людинознавства». Гермес виступає як блогер та письменник, який раніше жив на вулиці, але одного разу вирішив, що час бути серйознішим, і завів собі сім’ю. Тепер він вчить котів та собак, як жити з людьми.
Разом з Ніною Кульчевич, моєю колегою та подругою, ми перетворили ідею на справжній освітній проєкт. Його мета — змінити ставлення людей до ситуацій, які трапляються в будинку з їхніми улюбленцями, а також допомогти подивитися на світ очима чотириногих.
Кошти з продажу книги допоможуть створити на території притулку Сіріус простір для тимчасового перебування тварин і посприяти, щоб вони якомога швидше знайшли свій дім. Багато небайдужих людей працюють над цим проєктом і допомагають у його реалізації. Так формується любляче та проактивне ком’юніті.
Я б дуже хотіла, щоб більше людей зробили добрі справи для себе звичкою, привчали до цього дітей, показували приклад друзям. Є безліч способів — наприклад, у притулках для тварин завжди є робота руками. Або ж можна витратити свій час і організувати збір харчів, ліків тощо.
Інформаційна допомога також є вкрай важливою та не займе у вас багато часу. Якщо ви, наприклад, фотограф, ви можете приїхати та зробити гарні знімки тварин, які шукають домівку.
Не думайте що хтось інший допоможе, візьміть відповідальність на себе.
Тетяна Власова, pr-директорка Одеського міжнародного кінофестивалю
Кейс: онлайн-марафон «Слова щоб дихати» на кисневі апарати фонду «СВОЇ»
Я знаю про фонд «Свої» дуже давно й мені здається, що це один із найпотужніших фондів України, який зайняв свою нішу — допомогу паліативним хворим. Ідея марафону «Слова, щоб дихати» з’явилася у мене якось пізно ввечері, коли я прочитала черговий пост фонду. Він настільки емоційно мене вразив, що я зрозуміла — потрібно щось робити крім грошових переказів, розповсюдження інформації та репостів. Сама я пишу вірші, а також у мене є проєкт «Інші вірші». Я зрозуміла, що можу поєднати те, що я люблю, і допомогу іншим. За ніч я вже продумала концепцію проєкту й склала список гостей, буквально на наступний ранок написала представникам фонду зі своєю ідеєю. Так ми запустили марафон, який тривав близько двох місяців і 30 ефірів.
Щовечора о 21:00 я виходила у прямий ефір у Фейсбуці з гостем: це були відомі українські поети, музиканти, ведучі, громадські діячі, кінематографісти, актори тощо. Приємно, що практично всі відгукнулися, а якщо й відмовлялися, то з якихось об’єктивних причин, а натомість пропонували іншу допомогу. Тому у нас часто були ефіри, а під кінець проєкту — й взагалі майже щовечора.
Протягом години гості читали вірші — свої улюблені або власні. Ми багато спілкувалися, підписники ставили свої запитання та донатили кошти. Після кожного ефіру ми підраховували суму й загалом за ці наші 30 ефірів зібрали близько 300 000 грн. І це тільки те, що могли простежити.
Я відчуваю, що роблю дуже мало і мені від цього прикро. Але коли кожен почне робити щось для інших, стане трохи легше жити в нашому бентежному світі. Ми не знаємо, що буде завтра з кожним із нас, але допомагати можемо вже сьогодні.
Вікторія Темнова, фотографиня
Кейс: зйомки літніх людей для Життєлюба
Три роки тому мені запропонували зробити зйомку для Bird in Flight, під час якої я вперше зіткнулася з моделями 50+. Я сильно хвилювалася, але у підсумку все було круто, а моделі просто закохали мене в себе. Коли знімки вийшли, мені написали з фонду Життєлюб і розповіли про ідею благодійного проєкту. Вони хотіли знімати літніх людей, знаходити для них новий сенс життя та розкривати в них таланти. Мені ідея сподобалася, я погодилася, і ось ми разом плідно співпрацюємо вже три роки.
Спочатку я робила все сама, а коли масштаби почали розростатися — стала запрошувати стилістів, візажистів, асистентів тощо. Всі учасники процесу працюють абсолютно на благодійних засадах і це прекрасно, тому що вся зйомка наповнена великим світлом. Це свято.
Щоб допомогти, ти можеш робити щось звичайне для себе. Я фотографую постійно, це рутина для мене, — але щось незвичайне для інших учасників. Мої моделі, можливо, взагалі ніколи не мали професійної фотосесії, не змінювали образ, не бачили себе з іншої сторони. Для них ця зйомка — ціла подія, свято. Мене це змушує жити, живить і надає сил.
Знайти людей, які готові бути присутніми та допомагати, складніше, ніж тих, які можуть пожертвувати гроші. Тому я вважаю, що для кожного є свій формат благодійності. Краще маленька допомога, ніж велике співчуття. Краще зробити нехай навіть дрібницю, але хоч якось звернути увагу на проблему.
Допомагати — це не добре, це нормально.
Анна Зелінська, прес-аташе гурту «Океан Ельзи»
Кейс: Аукціон побачень для Врятувати Діму
Про Діму Свічинського я дізналась з фейсбуку — побачила в знайомого пост і не змогла пройти повз. Тоді я ще нічого не знала про СМА (спинна м’язова атрофія), мене просто вразила сама історія, сума та строки — 3 місячний малюк, 2.3 млн доларів, 3 місяці на збір. Я не могла перестати про це думати. Було очевидно, що таку величезну суму можна зібрати, тільки залучивши якомога більше людей. І якщо вже я про це знаю, то маю щось робити теж.
Ідея Аукціону Побачень з’явилася швидко. Я чула про такий формат — благодійний аукціон зустрічей, де лотами виступають вміння, енергія, навички, знання та професійний досвід. Я склала список з потенційних лотів: рестораторів, музикантів, піарників, фотографів, спортсменів, кінопродюсерів, навіть є тату-майстер.
У мене надзвичайно круті й талановиті друзі! Написала їм — в 99% випадків я, навіть не закінчивши говорити, чула «Так! Давай це зробимо!». Це дуже надихало та надавало впевненості. Тепер #АукціонПобаченьдляДіми вже живе своїм життям — в мережі з’являється все більше дописів з цим тегом. І це означає, що зі своєю функцією він справляється — об’єднує цікавих небайдужих людей для допомоги малюку.
Проте розпочавши цю активність для Діми, я випадково взнала ще про одну дівчинку — 5-місячну Алісу Шевчик з Кривого Рогу. Тепер намагаюсь допомогти їй також.
Останнім часом я багато чую фразу «всім не допоможеш», але я вірю у зворотне. Допомагайте не «всім» — допомагайте конкретно. Дімі, Алісі, комусь ще. Але не стійте осторонь. Такий ланцюг взаємодопомоги — це легко і природно.
Пам’єтаєте, як у Гемінґвея? «Немає людини, що була б як острів, сам по собі, кожна людина є частиною материка, частиною суші».
