Розповідати чи мовчати — вічна дилема, коли мова заходить про добрі справи та поширення інформації про них. Робити той пост, який розтопить навіть крижане серце? Або ж залишити зворушливу історію при собі? І що каже Біблія?
Ми поговорили з релігієзнавцем, філософом і психологом Євгеном Пілецьким про те, як насправді варто інтерпретувати цитати з Євангелія про добрі справи та чому люди звикли читати їх по-своєму.
В Біблії є вираз: «Так не відає твоя шуйця, що творить правиця», тобто «ліва рука не повинна знати, що робить права». Буцімто про свої добрі справи не варто розповідати. Наскільки це правильне трактування, на вашу думку?
Так, це сказано в Євангелії від Матвія. В цілому, це досить правильне трактування, проте суть трохи інша. Вона полягає в тому, що добра справа має стати звичкою. Щоб це не було якоюсь спецподією. Ця фраза про те, що добра справа має бути просто диханням. Щоб ліва рука навіть не встигла зрозуміти, що робить правиця твоя.
Релігія не забороняє розповідати, просто люди взяли один рядок і прочитали його як хотіли?
Все залежить від контексту, на нього варто звертати увагу. Для суспільства раніше були характерні хвастощі, коли якийсь доброзичливець приносив пуд золота до зони перед входом в храм, де збирали пожертви, і демонстрував: «Я тут відвалив добраче на славу Божу». А навколо у відповідь реагували так: «Оце ти красунчик, оце ти праведник!»
В такому випадку фраза набуває сенсу, адже в цьому ж уривку Біблії сказано: «Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди».
Чи є якась інша аргументація з Біблії, яка вказує на те, що говорити про добрі справи можна?
Така аргументація може бути непрямою. По-перше, Христос не говорить «сховайтеся та не показуйтеся», він говорить «Ідіть, навчіть всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа». Він не велить «сидіть тихо, а благодать Божу залиште собі». Чим це не пропаганда? Навпаки, народом розповідається про чудеса Христові, тому що з точки зору Євангеліє він робить саме їх — зцілює людей, воскрешає Лазаря та дочку Яіра.
Або згадаймо зцілення сліпця біля Силоамської купальні — Христос плюнув на землю, зробив грязь, помазав на очі незрячого і той прозрів. Те ж саме відбулося близ Єрихону. Якби ці щасливчики мовчали і не кричали крізь заборони «Ісус, помилуй мене», можливо, нічого б і не було.
Чому взагалі люди схильні шукати приховані сенси, де їх немає, або придумувати свої?
Ми інтерпретуємо інформацію за допомогою власного аналітичного апарату, на який впливає величезна кількість речей — починаючи від біології та архітектури мозку, закінчуючи культурою, звичками, специфічними фільтрами мислення кожної людини. Хтось може навмисно інтерпретувати щось у потрібному ключі заради власних цілей, але найчастіше це відбувається на підставі уявлень про культуру, світ та етику конкретного часу.
Благодійні фонди переконують, що про добрі справи потрібно говорити голосно. Яка у вас позиція з цього приводу?
Зі сторони психолога і психотерапевта скажу, що все залежить від контексту «навіщо ти про це говориш». Якщо виключно заради самопіару… Хоча, і така позиція часом теж має місце бути. Здоровий егоїзм відрізняється від тієї діяльності, про яку говорять у релігії.
Тобто релігія спонукає робити добрі справи без користі для себе?
Користь для себе є, але вона імпліцитна (прихована, неочевидна – ред).
Річ у тім, що релігія — це не тільки про мораль, етику відносин, регулювання взаємодії в соціуми тощо. У релігії завжди є певний сакральний аспект — ти все робиш для чогось вищого.
Про добрі справи в тому ж Євангелії говориться: «Щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно». Тобто, благодійність не залишиться непомітною і стане частиною твого спасіння. Згідно з релігією добрі справи робляться не для того, щоб показати свою крутість, а для того, щоб врятуватися і бути надалі з Богом.
Це пов’язано з кармою?
Карма — релігійний термін східних релігій, наприклад буддизму або сучасного індуїзму. Проте релігійне уявлення так званих дхармічних релігій досить радикально відрізняються від християнства. Ми звикли, звичайно, змішувати все це в якомусь езотеричному котлі, але насправді підходи до релігії принципово різні. Для нас карма — це прикольно, такий собі причинно-наслідковий зв’язок у реальному житті (звідси і всі ці «плюсики в карму»). Це дає профіт до самопочуття та впливає на реінкарнацію. Але, скажімо, для буддистів це кошмар.
Чому ж?
Тому що в буддизмі ти не реінкарнуєшся як особистість, адже буддисти не вірять в існування душі. Там є концепт, який називається анатмавада (не-душа).
Буддизм у цілому говорить про відсутність душі. І в цілому для цієї релігії наше існування і все навколо — страждання. Страждання те, що дійсно ним є: наприклад, біль, скорбота, зло. Страждання також є і в радості, тому що вона закінчуються.
Карма в розумінні буддистів продовжує колообіг страждань далі. Тобто це вкрай непозитивне поняття. Єдиний вихід — позбутися цього кола, тобто закінчити свою карму, зупинити її. Для того, щоб це зробити, люди займаються медитацією, стримують почуття, думки та себе — і прагнуть таким чином досягти нірвани. Вона не є ані буттям, ані небуттям. Нічого сказати про неї неможливо, будь-яке слово про нірвану — це брехня.
Чи є якийсь аналог карми в християнстві?
Божа кара, боже потурання. Суть в тому, що карма — це безособовий закон, закономірність. З нею не можна домовитися, у неї не можна попросити вибачення або сказати «дай мені ще трохи часу/ зроби поблажку». Її не можна купити, неможливо обдурити.
А ось з Богом все інакше, тому що він може проявити милосердя. Щодо цього є притча з Євангелія про працівників 11-ї години.
Господар виноградника наймає до себе людей на роботу, щоб ті збирали врожай. Приходять працівники першої години, найраніші — вони трудяться цілий день. Потім приходять працівники другої години, працюючи в результаті трохи менше. За ними третьої, четвертої, п’ятої… І ось приходять працівники останньої, 11-ї години, і, не сильно напружуючись, відпрацьовують свої 60 хвилин. Під кінець дня відбувається розрахунок і господар виноградника дає всім однакову оплату, незалежно від кількості відпрацьованих годин. Працівники першої години обурюються: «Ми тут цілий день впахували, то чому інші отримують стільки ж грошей?». На що господар відповідає: «Друже, чи не про таку ціну ми домовлялися? То ти заздриш тому, що я добрий і хочу заплатити всім однаково?».
Де в цій притчі справедливість? Немає її. Тому що милосердя — це не справедливість. Прощення — це також не справедливість. Пробачити може тільки особистість. Бог — це особистість, з якою можна спілкуватися, а з кармою поговорити неможливо.
БОГ — ЦЕ ОСОБИСТІСТЬ, З ЯКОЮ МОЖНА СПІЛКУВАТИСЯ, А З КАРМОЮ ПОГОВОРИТИ НЕМОЖЛИВО.
Загалом, як Бог велить — потрібно добро робити та розповідати про нього?
Добро робити потрібно, а ось розповідати чи ні — варто дивитися за обставинами. Якщо це прославляє тебе та твою гординю, то грішно. А якщо це на славу Божу або іншим людям у приклад чи на користь, тоді можна.
А як визначити цю тонку грань?
Тут вже є розуміння, адже з точки зору релігії Господь дарував совість, глас божий в людині. Ось як совість тобі каже, так чинити і потрібно.
А сам ти вірянин?
Майже, я агностик.
