Продовжуємо задавати незручні питання героям: читачам, зіркам, агентам змін та працівникам третього сектору.
Іванка Коваль — юристка в справах банкрутства. Волонтерить в «Агентах крові», раніше роздавала їжу в «Життєлюбі», а в фонді «Таблеточки» більшою мірою допомагала на івентах (зараз підтримує фонд внесками).
На початку свого доброчинного шляху була волонтером у будинку для літніх людей з вродженими вадами розвитку, й вважає, що це її найскладніша місія. За словами Іванки, одинока старість — це страшно, а в будинку для літніх ще й дуже гостро відчувається, наскільки люди бувають самотніми.
Тобі правда не хочеться грошей за волонтерську роботу?
Ні, абсолютно. На благодійність я досі даю гроші, але волонтерство для мене — спосіб заплатити по-іншому, своїм часом, напевно. Є приємний бонус: завдяки волонтерству ти ніби ставиш собі задачу й стаєш більш дисциплінованим.
Для мене це виявилося набагато складніше, ніж допомагати грошима, але в результаті затягнуло. Відбувається необхідний обмін. Я навіть розумію, що якщо стане питання, платити мені гроші чи ні за роботу, яка на сьогодні волонтерська, я відмовлюся від такої перспективи, адже від цього не кайфону.
Чи отримуєш ти якусь вигоду/профіт від волонтерства?
В першу чергу, внутрішнє задоволення. Це як поставити галочку навпроти «Я трохи кращий, ніж був 15 хвилин назад». Плюс, комунікація з людьми — це обмін енергіями. Коли ти бачиш, як проєкт змінюється і росте, як те, що ти робиш, працює — буквально фізично відчуваєш тепло. Це прикольно, адже ти стаєш частиною чогось великого.
Для мене волонтерство — це скоріш егоїзм, а не альтруїзм, тому що я отримую багато задоволення саме для себе. Таким чином я підвищую свою важливість у власних же очах. Я можу нікому не казати про свою діяльність, бо мені це визнання зі сторони не потрібне, я навіть його інколи соромлюся. А от перед собою мене бере гордість.
Що у цій сфері найбільше дратує?
Інколи — хаотичність задач, але це, напевно, питання до самої себе, тому що я їх вчасно не відбираю і не кажу ні, навіть коли варто. Також дратує, коли є завдання для команди, а ти об’єктивно розумієш, що це зайве. І виходить така дурна робота. Останнім часом комунікація з великою кількістю людей — проте вона мене не дратує, а скоріш виснажує. Мені хочеться її уникнути.
Іноді волонтерством хочуть прикрити задачі, для виконання яких потрібні професіонали. Грубо кажучи, зекономити. Мені здається, що в цій сфері дуже важливо обирати, що тобі подобається робити як волонтеру, а що — ні. В якому новому амплуа ти можеш себе спробувати, а на що ніколи не погодишся. І це нормально — прямо говорити про це.
Не хочеться іноді сказати: «Я ж роблю це безкоштовно!»
Ніколи, тому що це мій свідомий вибір. До того ж ця фраза — маніпуляція. Навпаки, люди беруть задачі, які вони хочуть брати — погоджуються або ні. Це справа совісті.
Чи може зла людина бути волонтером?
Думаю, так, тому що поняття «зла людина» — філософське. Зла людина для мене і для тебе — це різні люди. Наприклад, дуже категоричні особи часто виглядають для мене як злі, але вони прикольні та важливі в чомусь іншому.
Можу навести інший приклад. Я за юридичні права тварин, але я проти, коли людей обливають фарбою, закутуючи у хутро, тому що для мене це агресивне насадження позиції. Звичайно я розумію дієвість таких дій. Однак я за лагідну тактику. Тому коли людина робить все це на публіку, то вона зла у моїх очах, але однозначний факт залишається — вона може бути волонтером і робити добрі справи. Навіть в благодійності є люди, які мені зовсім не імпонують, або з якогось ракурсу виглядають злими. Проте я можу захоплюватися тим, що вони роблять в масштабному плані.
Чи потрібно давати якісь бонуси волонтерам?
Думаю, так, але не можу точно визначити, які саме. Може це тусовка волонтерів зі всього світу, або якісь сумісні зустрічі та заходи, де вони можуть спілкуватися, пити коктейлі та надихатися. Тоді відчувається, що ти працюєш у живій структурі з реальними людьми. Ви на одній хвилі та можете поговорити, посміятися, поділитися болем тощо.
Чи може волонтер «так собі» виконувати свої обов’язки тільки тому, що йому за це не платять?
Волонтерство — це ж не про гроші. Ти сам на це підписуєшся і маєш виконувати свої обов’язки максимально добре, на свої 100%. Звичайно, може здаватися зі сторони, що людина робить щось недостатньо добре або ще якось оцінювати це. Але якщо вона виклалася на всі 100, це головне. Мотивації «зроблю все сяк-так, якщо мені не платять» в мене немає.
Волонтерство — це дуже свідома сфера, в яку приходять люди самостійно. Я думаю, що наше покоління дітей буде туди йти завдяки батькам, якщо їм про це правильно розповідати та готувати.
Може волонтером стати людина з судимістю?
Судимість — це взагалі не кінець життя. Це певні дискомфорт та обмеження. Людям з судимістю набагато важче досягти якихось висот, домогтися цілей і влаштуватися на бажану роботу, ніж людям без неї. До того ж бувають різні статті. Але для мене це не категорія «ні», тому волонтерами вони можуть бути.
А стриптизерка?
Я нормально ставлюся до стриптизерок, порноакторок, секс-працівниць. Не бачу перешкод для робітників цих сфер на волонтерському шляху, хіба що стереотипи.
А безпритульний?
Мабуть, може. Проте у безпритульних не закриті власні соціальні потреби, а витрачати час на волонтерство, а не на розв’язання своїх проблем — складно. Тому я вважаю, що, наприклад, за їжу — може бути волонтером, але волонтерство за «дякую» не для таких людей. Тому що якщо людина голодна, це, м’яко кажучи, демотивує. Як на мене, волонтерство — це коли ти вже позакривав всі базові потреби та думаєш, як самореалізуватися далі.
Якщо людина прямо каже, що мета її волонтерства — самопіар, проте вона добре виконує свою задачу, чи варто дозволяти їй залишатися в проєкті?
Якщо з цього виграють всі, а людина ще й чесна у своїх намірах, то чому б ні. Якщо людина піариться, але тим самим приносить користь для проекту/організації, робить які кампанії, то це взагалі для мене не проблема. Головне, щоб це не була гра в «одні ворота».
Чи можна та чи варто починати платити волонтерам, які вже довго в проєкті?
Волонтерам — ні. Якщо сильно хочеться платити, то треба переводити його на якусь адміністративну посаду й давати неволонтерську роботу, це вже інший статус. Тому що волонтерство — це вибір людини, конкретні проєкти та певний час.
Чи правда волонтером рухає тільки бажання творити добро, або ж можуть бути інші причини?
Здоровий егоїзм. Тому я часто виправляю знайомих, коли вони називають мене альтруїстом. Це не так, я бачила альтруїстів — і це не мій спосіб життя. Вони намагаються покращити світ всією своєю діяльністю, нічого не очікуючи натомість. А я займаюся волонтерством, поки мені це «вигідно», поки підживлюю себе зсередини. Я отримую щось, навіть якщо ніхто не знає. У мене є гостре бажання допомогти, але, якщо добре подумати, я можу собі відповісти, навіщо мені це.
Коли варто йти?
Коли не драйвить і коли не в задоволення. Коли ти чуєш слова внутрішнього голосу «ти мусиш це зробити» — варто домовитися в організації, все чітко делегувати і йти. Можна бути волонтером все життя і міняти різні проєкти, а можна допомагати протягом року й закінчити після цього терміну свою місію. Обидва ці варіанти однаково цінні.
