Чеська організація «Post Bellum» (Paměť národa) понад 20 років збирає свідчення людей, які пережили визначні події ХХ-ХХІ сторіччя для одного з найбільших онлайн-архівів усної історії. Наразі він містить понад 14 тисяч свідків у базі даних, понад 7 тисяч опублікованих записів та більше 15 тисяч зареєстрованих дослідників, які користуються усною історією як первинним джерелом.
Напередодні повномасштабного вторгнення «Post Bellum» разом із фондом «Повернись живим» організували благодійний збір на підтримку України. Він став третім за величиною збором коштів у всій Чехії.
Невдовзі потому учасники організації також запустили виробництво амуніції для ЗСУ й протягом певного часу щодня відправляли тисячу створених та випробуваних плитоносок та металевих плит. Загалом їх було більше 12 тисяч.
Як документалісти стали волонтерами, чому чехи допомагають нам наблизити перемогу та як підтримувати інтерес до України в міжнародної спільноти — спілкуємося з представником організації «Post Bellum» Мартіном Оцкнехтом.
Організація, що допомагає армії, та записує свідків російської окупації
Троє молодих журналістів заснували «Post Bellum» (Paměť národa) у 2001 році. Основна мета — записати свідчення ветеранів Другої світової війни та людей, які постраждали в комуністичному ГУЛАГу.
«Усе починалося в маленькому офісі, — пригадує представник організації Мартін Оцкнехт, — а зараз це одна з найбільших ГО в Чехії. У нас 85 штатних працівників і 350 людей, що долучаються до проєктів. «Post Bellum» має відділення у восьми чеських містах та чотири музеї. Щороку ми записуємо більше тисячі свідчень з усього світу. Серед них, зокрема, й із таких країн як Руанда, Куба, Білорусь».
Онлайн-архів усної історії «Post Bellum» — другий за величиною в світі (перший — Меморіальний музей Голокосту (США). Організація має представництва в Словаччині, а з 2020-го року — й в Україні.
«Пост Беллум–Україна» почала роботу два роки тому. Основна мета — задокументувати українські свідчення очевидців ключових подій ХХ та ХХІ сторіччя, розповісти наші історії боротьби з тоталітарними режимами. Наразі цих історій уже більше 70. Але все змінилося після повномасштабної війни. Мартін говорить:
«Тепер наші активності в Україні можна поділити на два напрямки. Перший — це допомога армії. Другий — запис свідків російської окупації. Це наше основне завдання як документалістів. У листопаді поїдемо до Києва та навколишніх міст, щоб поспілкуватися з людьми».
Наразі «Пост Беллум–Україна» провів дводенне онлайн-навчання для понад 50 українських збирачів історій. Тема першого проєкту — «Як ми боремося: історії українського спротиву», мета — записувати розповіді українців та українок, які виборювали людську гідність та дотримання прав людини впродовж всієї другої половини ХХ століття. Зараз до цього додадуться й свідчення тих, хто бореться на війні.
У перші роки діяльність чехів обмежувалася Львовом. Сьогодні ж хочуть налагодити мережу збирачів по всій Україні. Організація вже має партнерів в Одесі, Харкові, Ужгороді та Києві.
Коли просто записувати історії — недостатньо
Із 24 лютого «Post Bellum» зібрала більше 400 млн крон. Донати надійшли від 28 тисяч людей.
«На ці кошти ми купили 5 тисяч шоломів і 15 тисяч бронежилетів, — говорить Мартін. — У березні та квітні саме цю військову амуніцію було важко дістати. Тому ми організували власну фабрику, найняли 28 волонтерів і згодом — 15 вимушених переселенок із України, які працювали над пошиттям броників. Ми мали можливість доставляти на передову тисячу бронежилетів на тиждень».
Також «Post Bellum» співпрацює з аеророзвідкою, для її потреб зібрали кошти на 130 дронів. Крім того, представники ГО доставили на передову берці та ліки на суму 70 млн гривень. За їхній внесок у допомогу українцям організація отримала нагороду від генерал-полковника, командувача Сухопутних військ Збройних сил України Олександра Сирського.
Мартін зізнається: із документалістів вони перетворилися на волонтерів тому, що їм теж було страшно через війну й незнання найближчого майбутнього:
«Ось уже 20 років ми записуємо свідків. Слухаючи ці історії, розуміємо, що іноді не достатньо просто записувати, треба щось зробити».
Тож вони почали допомагати ще до повномасштабного російського вторгнення, зокрема, зібрали й надіслали близько мільйона гривень на дрони для ЗСУ. З початком нового етапу війни, вже 26 лютого, організація відправила в Україну першу вантажівку з військовою амуніцією, купленою на донати від чехів.
«Для нас це природно, — каже Мартін. — Є час бути документалістами, а є — допомагати».
На цей вибір вплинули два фактори. Перший стосується того, що перед новим етапом війни в Чехії вже мешкали сотні тисяч українців, які приїхали туди на заробітки. Вони були органічною частиною чеського суспільства. Другий, за словами Мартіна, пов’язаний із тим, що в 1968 році Чехословаччину окупував СРСР, тож вони пережили власний травматичний досвід.
«90% чеського суспільства підтримує Україну, — говорить документаліст. — Є певні винятки, але здебільшого це старі комуністи. 25 лютого ми мали величезну демонстрацію на підтримку України, прийшло 25 тисяч людей».
Наразі в Чехії діє чимало ініціатив, що допомагають українцям. Наприклад, People in Need. Ця організація працює на сході України ще з 2014 року. Вона зібрала вже більше мільярда крон. Активним волонтерством займається й Посольство України в Чеській Республіці. Їм можна задонатити гроші на зброю для ЗСУ.
«Ми — третя за масштабом організація, — говорить Мартін, — що допомагає Україні. Спеціалізуємось на закупівлі військової амуніції для захисту (бронежилети, шоломи, аптечки). Постійно співпрацюємо з посольством, розподіляємо роботу й хто що купує. Звичайно, є інші, менші ініціативи, і дуже багато волонтерів».
Зараз у Чехії живе близько 400 тисяч біженців із України, більшість із яких — жінки та діти. З них — 80 тисяч мешкають в будинках чехів. У Мартіна вдома також протягом трьох місяців жила сім’я із Бородянки.
Для підтримки біженців «Post Bellum» (Paměť národa) відкрила адаптаційні центри, де сім’ї (в першу чергу підлітки) можуть отримати психологічну підтримку, соціально адаптуватися та поступово вивчати чеську мову.
«Солідарність чеського народу з українським величезна, — каже волонтер. — У березні та квітні ми збирали по 20 мільйонів гривень за день, сьогодні — 100 тисяч. Ми вдячні за це, адже на таку суму можемо закупити 10 бронежилетів».
Мартін розповідає, що зараз чехам трохи страшно, якою буде ситуація восени — газ, бензин, зростання цін, інфляція:
«Ми хвилюємось, що люди звинувачуватимуть українців у настанні кризи. Тому вирішили організувати проєкт, щоб працювати з громадською думкою. Разом із колегами збираємо автівки з Бучі й готуємо на осінь виставку в чеських містах. Тут можна буде почути історії тих, хто загинув у цих машинах. Мета проєкту — показати, що в Україні йде війна, а проблеми з газом неактуальні порівняно з тим, що вмирають люди».
«Post Bellum» також зберігає розповіді, якими чехи діляться, коли перераховують кошти на допомогу Україні. Наразі мають 28 тисяч донорів та, відповідно, історій.
«Так, двоє стареньких людей з малого чеського села написали, що не мають багато грошей, але добре пам’ятають 1968-й рік, тому підтримують українців у їхній боротьбі проти агресора. Моя улюблена історія від молодого студента, який розповів, що збирав гроші, щоб ходити з друзями у бари по п’ятницях, але вирішив відкласти це на після перемоги».
«Важливо демонструвати, що зібрані гроші дійсно допомагають жителям України»
Мартін переконаний: щоб підтримувати інтерес до України серед міжнародної спільноти, можна робити дві речі:
«Перше — нагадувати, що в країні триває війна. Адже після семи місяців цілком логічно, що люди втомлюються. І якщо так станеться, то конфлікт заморозиться. Як ми бачили, наприклад, в Нагірному Карабасі. Це завдання для міжнародних громадських організацій та простих українців — нагадувати, що люди досі вмирають, потрібно цьому запобігти й допомогти їм, надіслати зброю тощо».
Це одна з причин, чому восени «Post Bellum» влаштовує виставку автівок, привезених із Бучі.
«Чеський уряд готує кампанію, щоб пояснити, що за всі проблеми відповідальний путін,— говорить Мартін. — Передусім важливо розповідати, що йде війна й на Україну напав агресор. По-друге, варто руйнувати стереотипи. Україна в Чехії та західних країнах часто асоціюється з корупцією. Тож деякі люди можуть боятися, що якщо вони надсилають гроші в Україну, то ті десь зникають, їх крадуть олігархи тощо. Тому важливо демонструвати: ці гроші дійсно допомагають жителям України».
