У 2014 році подружжя Русана Шарлай та Богдан Гридін вимушено стали переселенцями – з рідної Авдіївки переїхали до Києва. Коли почалося повномасштабне вторгнення, подружжя вирішило допомагати іншим. У них не було жодного досвіду у благодійній сфері. Русана – маркетологиня, яка залишилась без роботи. Богдан – програміст.
Попри це Русана без вагань витратили заощадження на допомогу людям старшого віку, які не виїхали з Києва. Після деокупації Київської області вони об’їздили навколишні містечка та села, згодом розгорнули цілі гуманітарні місії до східу України. Це стало початком їх благодійної роботи.
Зараз Русана та Богдан мають команду з 126 волонтерів, які допомогли роздати 100 тонн допомоги, провести 51 гуманітарну місію до міст на сході України, відновити 11 будинків у Макарові. В їх благодійному фонді «Волонтерська спілка “Поруч”» вимушені переселенці створили потужну підтримку для інших переселенців.
Розповідаємо, як розвивалася ініціатива.
Трансформація мрії про машину
Перші місяці повномасштабного вторгнення Русана та її чоловік Богдан спали по 3-4 години. Подружжя їздило Києвом у пошуках життєво необхідних ліків, відстоювало черги за свіжим хлібом та продуктами. Усе це вони розвозили людям старшого віку, які залишились вдома. Витрачали власні гроші, які відкладали на машину. Потім кошти на цю справу почали переказувати знайомі та інші небайдужі.
«Спочатку ми допомагали сусіднім бабусям та дідусям. Потім спрацювало “сарафанне радіо” й інші люди почали нам дзвонити та просити щось. Ми почали публікувати про усі потреби у соціальних мережах. Так органічно наша ініціатива розширювалась – хтось переказував нам гроші, хтось йшов волонтерити разом з нами», – розповідає Русана.
Серед інших була 90-річна пані з Оболоні. Вона «не хотіла турбувати дітей», тому залишилась вдома. Поряд з її будинком обстріляли торговельний центр. Жінка бачила це з вікна. Розповідала Русані, що не боялась, бо через глухоту «не чує й половини з тих ракет».
Також подружжя допомогло чоловіку-чорнобильцю, який ледве ходив. Підтримати його попросила сусідка, бо через якийсь конфлікт діти й онуки з ним не спілкуються.
Коли Київську область деокупували, Русана з чоловіком поїхали з гуманітарною допомогою в сусідні міста. Такі подорожі стали одним із проєктів благодійного фонду «Волонтерська спілка “Поруч”», що у травні зареєструвала Русана.
Місії Київщиною та сходом України
Перша гуманітарна місія Русани та та її чоловіка була у Макарів Київської області. Як тільки вони почули про звільнення міста, на наступний день поїхали туди.
«Не було зв’язку, жодних контактів, ми просто їхали дивитись дорогу. Брали з собою продукти: хліб, молоко, воду, крупи, вершкове масло, консерви, засоби гігієни, медикаменти. Зупинялися вулицями, кричали: “Люди, тут хтось є?”. До нас виходили, деякі плакали, бо важко пережили окупацію», – згадує Русана
Одна з жінок була з 96-річною мамою, яка пам’ятає дві війни – Другу світову та початок цієї. Зі слів старої, раніше їй було не так страшно, бо «не було такої зброї, артилерії, не було так гучно». В якийсь момент жінки дзвонили рідним та прощались з ними, не знали чи переживуть обстріли міста.
У Макарів волонтери їздили чотири рази. Пізніше допомагали з відновленням 11 будинків – вставляли вікна, двері, латали дах.
Їздили й в села Липівки, Калинівки, Андріївка, були у селищах під Чорнобилем – у Димері та Іванкові. Але побачили, що там їх допомога не особливо потрібна.
«Ти приїжджаєш до цього маленького села, до цих бабусь. Вони на тебе дивляться і кажуть: “Доню, а тобі яєць дати? А молока налити?” У нашому селі люди ніколи не будуть голодними. Там у кожного є господарство та великий запас консервації», – розповідає Русана.
Згодом відкрили дорогу на проїзд до Донецької області. Русана з чоловіком зрозуміли, що можуть відвезти й туди допомогу. Так почався новий етап волонтерства.
«Буває, що приходить запит і ми їдемо у конкретні місця. Наприклад, з ОСББ з Селидового звернулись – вони зібрали 50 людей, яким потрібна допомога. Нам дали список і ми максимально по ньому наповнили машину», – розповідає Русана.
«З кожною маленькою допомогою робиться велика справа. Люди донатять, допомагають. Вчора ми десь о 20:00 відкрили збір на пальне для подорожі до Торецька. І вже через кілька годин він був майже закритий. Бракувало 2 600 гривень. Я опублікувала допис з вдячністю та вказала, що не вистачає ще стільки-то. Буквально через три хвилини якась людина закинула 3 000 гривень на картку та закрила збір».
За рік волонтери здійснили були у Бахмуті, Слов’янську, Лимані, Ямполі, Костянтинівці, Краматорську, Дружківці, Селидове, Покровську, Мирнограді, Авдіївці та інших містечках Донеччини. За потреби, вони домовляються з місцевими військовими, щоб ті їх провели по безпечному маршруту.
Фури «теплої допомоги»
Приблизно у квітні 2022 року до Києва почали приїжджати вимушені переселенці. Русана з волонтерами стали допомагати їм. Здебільшого робили ролики про родини та їх потреби, збирали посилки від небайдужих. Хтось ділився рушником, хтось надіслав чашки – усе було потрібно. Русана згадує, що спочатку закордонні донори не хотіли фінансувати закупівлю меблів чи засобів гігієни.
«Якось я намагалась пояснити американцям що нам потрібні гроші на пральний порошок для людей з Донецької області. Такі запити їх дуже дивували, бо він же “коштує копійки”. А у багатодітної родини із доходом у 15 тисяч гривень може просто не бути цих грошей. Їм треба в Києві орендувати житло, купувати продукти та якийсь одяг», – розповідає Русана.
Новий етап діяльності волонтерської спілки «Поруч» розпочався у вересні, коли почалась співпраця з Управлінням Верховного комісара в справах біженців Організації Об’єднаних Націй.
Організація передавала через партнерську організацію КримSOS фури по 20 тонн з матрацами, подушками, ковдрами, білизною, гігієнічними наборами та іншими потрібними речами – всього по 500 штук. Русана з волонтерами між собою назвали цю програму «тепла допомога».
«Дуже несподівано перша фура з купою речей опинилась під вікнами нашого штабу. Ми орендуємо три маленькі кімнати по 20 квадратів, усе просто б не влізло. За 15 хвилин ми обдзвонили всіх, кого знали, знайшли склад, що нам дали безоплатно на два тижні. За цей час мали придумати як роздавати допомогу. Уявіть, ми раніше видавали сім’ям по три рушники, а тут мали роздати п’ять сотень», – розповідає Русана.
Спершу волонтери у соціальних мережах опублікували анкету та зареєстрували усіх охочих. Далі – склали списки людей. На самому складі вони розділили речі: в одну купу ковдри, в іншу – постіль і так далі. На видачу запрошували на конкретний час, по 50 людей щогодини. За три дні 20 тонн речей було роздано.
«Потім ми це модернізували. Богдан створив систему з базою даних, під’єднав її до Telegram-боту», – розповідає Русана.
Тепер людина реєструється у Telegram-боті і одразу отримує індивідуальний код. Потім приходить у призначений час на склад, називає прізвище, його знаходять у списку і направляють на видачу. Автоматично код людини з переліком потрібних їй речей відправляється волонтерам, що видають допомогу.
«Ми змогли видавати речі й під час локдауну, коли не було світла та зв’язку. Наша чудова програма не працювала, і зібралась черга у 500 людей. Але впорались – від руки писали усі списки », – розповідає Русана.
За пів року волонтери спілки «Поруч» видали 100 тонн гуманітарної допомоги 25 000 родинам вимушених переселенців. Їх організація стала першим прямим регіональним партнером УВКБ ООН, що працює менш як три роки.
Крім гуманітарної допомоги для вимушених переселенців волонтери організували 17 гуртків. Для малечі та дорослих проводять творчі заняття, зустрічі з психологом, підготовки до школи, навчають співу, читанню, малюванню, вивчають англійську мову та займаються йогою.
Переселенці для переселенців
Сьогодні у команді «Волонтерська спілка “Поруч”» 126 волонтерів. Русана займається усією документацією, юридичною частиною, організаційними моментами, взаємодії зі ЗМІ та іншими організаціями. Богдан – логістикою, сайтом та соціальними мережами.
«У нас є волонтери-куратори, які відповідають за проєкти. Якби їх не було, то ми 100% із цим усім не впорались. Вони усі з’явились поступово, дуже органічно. Та головне, що ми усі працюємо безоплатно. Тому є свобода вибору: якщо не хочеш – не приходиш сьогодні, чи не береш на себе те, що не хочеш робити», – розповідає Русана.
У команді є киянка Лера, вона займається видачею «теплої допомоги» від УВКБ ООН – від складання списків людей до реєстрації на видачі. Є Діма, вимушений переселенець з Бахмуту Донецької області. Цей хлопець відповідає за роботу складу: знаходить людей для розвантаження фур і наводить лад у купі речей в приміщенні.
Штабом організації опікується волонтерка Катя – двічі вимушена переселенка з Донецька та Харкова. Питаннями дитячих гуртків займається Наташа. Інший волонтер Дмитро переїхав з Донецької області, у Києві має свій меблевий бізнес – допомагає із відновленням будинків у Макарові.
«У нас вийшло дуже ком’юніті, де ми збираємось разом за інтересами, кожен один одного підтримує. Ми можемо прийти до штабу просто посидіти, посміятися, пограти, а можемо посидіти вигадати якийсь суперпроєкт, який допоможе нам далі. Це мотивує». , – розповідає Русана.
У майбутньому вона мріє побудувати власний волонтерський дитячий центр, щоб там можна було зробити будь-який ремонт та не боятись зіпсувати стіни під час занять з малечею. Бо, очевидно, повернення дітям дитинства – одна з головних суспільних задач на майбутнє.
