Всі знають, хто написав великий «Кобзар». Але хто зробив так, щоби книга побачила світ? Цю та інші великі історії меценатства шукайте у стислому, але захоплюючому переказі життя родини Симиренків.
Cини підприємця Федора Симиренко Платон і Василь — класичні фігури в історії українського меценатства. Одні з найбільших українських підприємців 19 століття, вони були спонсорами для національного руху: починаючи з фінансування видання «Кобзаря» у 1860 році до підтримки наступних двох поколінь письменників і науковців.
Проте, цікавими є не лише меценатські здобутки Симиренків, а й їхня особиста історія. Симиренки — це класичний приклад «американської мрії», реалізованої на українських землях 19 століття. Патріарх родини і батько Платона та Василя, Федір Степанович, виріс кріпаком, але завдяки поєднанню підприємницької жилки, важкої праці і вигідного шлюбу він за кілька десятиліть став мультимільйонером.
Після смерті Федора Симиренка та його старшого сина Платона сімейні статки почали танути, але молодший син Симиренко Василь зміг вдруге подолати обставини і піднявся з банкрутства до мільйонних статків.
Від кріпацтва до бізнесу
Сім’я Симиренків мала козацьке походження, але у кінці 18 століття батько Федора Степан Симиренко потрапив у кріпацтво разом із дітьми. Вийти з неволі їм вдалося завдяки тому, що Федір з братом своєї дружини Степаном Яхненком накопичили кошти: орендували кілька млинів, збільшили статок і близько 1815 року викупили родину Симиренків з кріпацтва. Федір продовжував займатися бізнесом спільно із сім’єю Яхненків — своїми шуринами Степаном, Кіндратом і Терентієм.
Поступово їхній бізнес досяг такого рівня, що Федір Симиренко не лише придбав свободу, а й став членом гільдії купців та крупним підприємцем, а згодом відправив синів Василя і Платона на навчання у Францію. За деякими даними, у Федора було вісім дітей, які дожили до дорослого віку — однак лише Василь та Платон увійшли в історію як успішні підприємці та меценати.До 40-х років справи у Яхненків та Симиренків йшли настільки гарно, що вони побудували унікальний для України та Російської імперії паровий цукровий завод, машинобудівний завод і цілу інфраструктуру навколо них: від житлових кварталів для робітників до бібліотеки та театру. Продукція заводів Яхненків-Симиренків продавалася по всій Російській імперії і була конкурентною на європейському ринку.
Старший син Платон: патрон Тараса Шевченка
Старший син Федора Платон Симиренко був одним із ключових менеджерів сімейної цукрової імперії. Але найбільше історії він запам’ятався роллю мецената у житті Тараса Шевченка. У 1860 році, незадовго до смерті поета, Платон Симиренко профінансував вихід одного із нечисельних прижиттєвих видань Кобзаря.
Цікаво, але Симиренко не давав згоди, щоб його згадували як фундатора видання, і розсердився на Шевченка, коли це зробили без його дозволу. Причина, ймовірно, була не стільки у скромності мецената, скільки у бажанні дистанціюватися від політики. Як він і передбачав, підтримка “опозиційного” поета, який щойно повернувся з десятирічного заслання, негативно відбилася на бізнесі.
Молодший син Василь: щедрий аскет
У 1860-их роках на справу Симиренків вплинув ряд сумних факторів, історичних та родинних, — від польського повстання 1863 року, яке похитнуло бізнес-модель, до смерті засновників фірми — спочатку Кіндрата Яхненка, а потім Федора Симиренка. У цей же період в 42 роки помер Платон Симиренко. На наступні 50 років його роль у підтримці української справи перейшла до молодшого брата Василя.
До кінця 1860-х — початку 1870-х років оригінальне підприємство Яхненків і Симиренка-старшого практично збанкрутувало, тому молодому Василю довелося повністю відмовитися від сімейної спадщини і розбудовувати бізнес майже з нуля.
Комбінація підприємницького хисту, важкої праці і вдалого шлюбу — і за кілька років Симиренко купив першу цукроварню. Через кілька десятиліть його статки оцінювалися у 10 мільйонів рублів — це кілька сотень мільйонів доларів на сучасні гроші.
Економити на собі — але не на культурі
Життєва історія залишила відбиток на способі життя Симиренка. Меценат і громадський діяч Євген Чикаленко у спогадах описав цікавий факт про Василя Симиренка. Якось він зайшов до цукрозаводчика в гості і побачив, що частина його кімнати заставлена порожніми пачками від сірників. На здивований запит: “Навіщо це?” Симиренко пояснив, що міняє їх на повні. Проте, ексцентричні звички і гіперболізовано аскетичний спосіб життя не робили Симиренка аналогом діккенсівського Скруджа. Навпаки — він жертвував помітну частину прибутку на українську справу, а після смерті заповів на потреби українства весь статок.
Гроші — в літературу
Василь Симиренко фінансував вихід українських періодичних видань на кшталт «Київської старини»: за спогадами Чикаленка, кожного року Симиренко заходив у редакцію, щоб дізнатися, які у неї є дефіцити, і покрити їх.
Симиренко активно долучався до розвитку української літератури і книговидання. Наприклад, підтримував грошима діяльність українських літераторів і науковців: Михайла Грушевського, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського. За сприяння Василя Симиренка було опубліковано багато важливих для українства книжок — починаючи від кількох видань Кобзаря і завершуючи історичними й правовими виданнями, як-то «Права, за якими судиться малоросійський народ».
Симиренко підтримував роботу українських наукових і культурних установ — наприклад, у 1912 році Наукове товариство імені Шевченка змогло купити новий будинок у Львові за гроші Симиренка, а десятиліттям раніше він долучився до фінансування Академічного дому у Львові, який за ініціативою Михайла Грушевського було побудовано для української студентської молоді.
Для мецената було важливо, що про Україну не знають за кордоном — тому Симиренко жертвував гроші українським інтелектуалам на кшталт Романа Сембратовича і Володимира Кушніра на видання матеріалів про Україну європейськими мовами.
Фундація української справи для Василя Симиренка і його старшого брата Платона була якщо не місією всього життя, то принаймні важливою справою, яку вони робили не для гарної репутації і не заради бізнес-інтересів, а із глибокої внутрішньої мотивації. Як казав Василь Симиренко:
«Якби для України не були потрібні гроші, я б стільки не працював».
Кампанія про українське меценатство «Хто за цим стоїть?» створена Zagoriy Foundation у партнерстві з bit.ua. Матеріал на партнерському ресурсі розміщений за посиланням.
