У парному бізнесі часто трапляється так, що одна людина стає лідером проєкту та отримує всю увагу від публіки, а інша перебуває в тіні. У сім’ї Борисових все працює інакше. Як Олена, так і Дмитро є рівноцінними учасниками спільної підприємницької діяльності.
Про запоруку успішних стосунків, бізнес-ролі та любов до себе ми й поговорили з Оленою Борисовою, CEO Gastrofamily. Не оминули питань соціальної відповідальності, зокрема, стереотипу про те, що добро не може звучати голосно.
Олено, розкажіть про ваші головні правила управління мережею з кількістю закладів 80+. Як вдається все контролювати?
Якщо ти вмієш керувати двома закладами, то вмієш керувати й тисячею, адже в основі лежать універсальні принципи якісного менеджменту. Наведу кілька правил, які мені допомагають.
По-перше, я завжди шукаю людей зі спільними цінностями. Йдеться і про команду, і про партнерів. Я певна, що win-win — це єдиний принцип, на якому можна збудувати сучасний бізнес. Якщо з усіма навколо ви будуєте відносини, засновані на повазі, довірі та виконанні домовленостей, це вивільняє дуже багато енергії. Відбувається синергія, яку я вважаю головним рушієм бізнесу.
По-друге, я ставлю досяжні цілі та щоразу потроху підіймаю планку. Це ніби дуже просто: зафіксувати ціль, проговорити шляхи її досягнення, визначити відповідальних та перевірити результат. Але це треба робити систематично та регулярно. Тоді будь-який бізнес, в якому чи 5 людей, чи, як у мене, понад 5 тисяч, буде працювати ефективно.
Я певна, що win-win — це єдиний принцип, на якому можна збудувати сучасний бізнес.
По-третє, я завжди розробляю три сценарії розвитку подій і спокійно ставлюся до будь-яких викликів. Якщо все, що відбувається, сприймати виключно як досвід, можна зберегти купу сил, аби йти далі. Два роки пандемії — це щоденне випробування для ресторанного бізнесу. Це тисячі складних рішень. Це постійний тренінг навичок радикального прийняття дійсності. І цей етап пройшли тільки ті бізнеси, власники яких знайшли в собі достатньо внутрішньої енергії, аби стати опорою для своєї команди, наскільки б важно це не було.
Ви ведете бізнес разом з Дмитром. Як розподіляються ваші ролі у Gastrofamily?
Він — творець ресторанних концепцій, бренд-шеф, стратег та ідейний натхненник. Я — СЕО компанії. Тобто я відповідаю за те, аби ці стратегії були втілені в життя та залишались ефективними. Якщо просто, то я перетворюю на дійсність «картинки», які виникають в голові у Діми. Ми живемо та працюємо в синергії, і в цьому наша суперсила.
На вашу думку, у чому секрет успішних стосунків? Зокрема, з діловими партнерами.
У тому ж принципі win-win. Тобто успішні стосунки — це ті, в яких ти усвідомлюєш власні інтереси, проговорюєш їх і водночас розумієш та дбаєш про інтереси партнера. І ви разом вмієте взаємодіяти так, аби вигравали всі. Це – ключовий принцип, на якому я будую відносини з усіма навколо. З нього витікають такі важливі речі, як повага, довіра та вміння знаходити найкраще рішення у будь-якій ситуації.
Спочатку він мене запросив на посаду генерального директора компанії як експерта в галузі, а вже потім ми закохалися одне в одного. Я не помічниця, ми рівні партнери.
Ви часто наголошуєте, що ви — жінка-система. Що це означає?
Це означає, що я живу за планом та за розкладом. У мене є план власного життя на рік, місяць та на день. Навіть більше: є кілька сценаріїв розвитку подій. Я не знаю, як по-іншому можна ефективно організувати життя, коли у тебе 5 дітей та кілька бізнесів.
Хтось думає, що життя за системою — це обмеження власної свободи. Для мене ж це зовсім інше: це і є фундамент моєї свободи та повноцінного гармонічного життя. Адже я планую і час для турботи про себе, і час, аби побути вдвох з чоловіком, час для роботи та час для родини. Якщо заздалегідь все планувати, у 24 години можна вмістити дуже багато всього, і при цьому не відчувати вигорання та втоми.
Чи зустрічалися ви з упередженнями щодо того, що саме жінка є CEO великого гастробізнесу?
Тривалий час я просто не зважала на це. Я почала працювати у 18 років. Моє перше місце роботи — касир в лікеро-горілчаному відділі в магазині. Тож я з дуже молодих років вмію спілкуватися з абсолютно різними людьми та вмію постояти за себе. Я завжди знала, яку кар’єру хочу збудувати та йшла до цього. Коли мені було трохи за 20, я вже керувала мережею закладів. Якщо і були скляні скелі, я їх пробивала головою. Певно, давалося взнаки закладене під час навчання у спортивній школі вміння відстоювати власні інтереси та досягати цілей.
Особисто в мене немає історій про дискримінацію, хоча як явище, вона, звісно, є.
У моєму житті вона проявляється радше в дрібницях. Наприклад, коли журналісти питають у Дмитра «А що, вам справді допомагає дружина у бізнесі?», хоча до того він вже говорив, що я СЕО компанії. І що спочатку він мене запросив на посаду генерального директора компанії як експерта в галузі, а вже потім ми закохалися одне в одного. Я не помічниця, ми рівні партнери.
Все, що говорять або думають люди, применшуючи когось через стать, більше говорить про них самих. У мене є імунітет до думок тих людей, з якими ми не збігаємося у цінностях.
Минулого року ви вп’яте стали мамою. Як вдається поєднувати великий бізнес та велику родину?
Система, делегування та прописані правила для всіх. Нам з дітьми допомагають дві людини: няня та тьютор. При цьому і я, і Дмитро максимально включені в життя дітей, їхні щоденні графіки тощо. Аби поєднувати материнство та бізнес в житті, треба вміти їх розділяти в голові у себе. На роботі я думаю про роботу. Звісно, якщо не йдеться про якісь екстрені випадки. Вдома з дітьми я намагаюся не брати до рук телефон. Я обов’язково знаходжу час, аби поспілкуватися та провести час з кожною дитиною наодинці.
В одному з дописів ви зазначили контроверсійну, на перший погляд, думку, — що ви завжди обираєте себе. Як це відображається на бізнесі та родині?
Чудово. Навіть більше: це і є запорукою гармонійних відносин у сім’ї та успішного бізнесу.
Я обираю себе — це означає, що я дбаю про себе та люблю себе, тобто маю ресурс, яким можу ділитися з іншими. У нас в сімейних правилах так і записано: кожен з нас на перше місце ставить себе, але ми робимо все для щастя одне одного.
Коли я говорю, що я обираю себе, це не означає, що я не встану посеред ночі до дитини, яка плаче. Але ще це означає, що я подбаю про себе, аби була няня, яка допоможе зменшити моє навантаження.
Цей принцип полягає у тому, що я не розчиняюся ані в бізнесі, ані в родини. Я не зводжу себе до якоїсь функції — мами, жінки, керівника. Натомість усвідомлюю, що в мене є власні потреби й бажання. Я мушу турбуватися про себе хоча б тому, що я не можу собі дозволити зірватися та вигоріти. Аби дбати про інших, про сім’ю та про команду, треба мати достатньо внутрішнього ресурсу. В моєму випадку запорука цього — здоровий сон, щоденний спорт, якісна їжа та час для себе.
Що наразі ви вважаєте своїм головним досягненням?
Те, що за будь-яких зовнішніх обставин я почуваю себе щасливою людиною.
Тепер поговоримо про благодійність. Чи може сучасний бізнес існувати без соціальної ініціативи?
Існувати — так. Розвиватися та бути справді успішним — ні. Наступають нові часи: все менш значущими стають суто матеріальні ресурси. Головною цінністю є вміння об’єднувати навколо людей. В нашому випадку йдеться і про команду, і про гостей.
Бренд — це не форма логотипу і не фірмові кольори. Це ті цінності, які він транслює. Якщо раніше соціальна відповідальність була чимось «понад», бонусом до звичайної діяльності бізнесу, то зараз саме вона закладає фундамент, на якому бізнес будується. Соціальна відповідальність — це не одна або дві разові акції, це цінності, які впливають на всі бізнес-процеси.
Перерахуйте головні благодійні ініціативи Gastrofamily за місяць/пів року.
Дуже багато років системно надаємо допомогу військовому шпиталю через волонтерку Наталію Юсупову, проєкту Red Brunch від Яніни Соколової, Марту Левченко та її фонд «Я — майбутнє», щомісяця робимо донейти організації «В дитячих долонях». Регулярно робимо спільні активації: в ресторанах «Барсук» був місяць добрих сирників, де частина грошей з продажу йшла на допомогу ВБО «Даун синдром». Також ми влаштовувати бургерну вечірку для дітей в ОХМАТДИТ. І навіть 14 лютого парам, які приходили в Biopharma разом здавати кров, дарували сертифікат на романтичну вечерю в ресторані. Прикладів дуже багато, це далеко не все.
Яким організаціям наразі допомагаєте? Як обираєте, з ким співпрацювати?
Обираємо для співпраці ті організації, які можуть чітко сформулювати запит та пояснити, як саме будуть використовувати допомогу. Більшість громадських активістів та керівників фондів я знаю особисто.
Ви, зокрема, забезпечуєте їжею військовий госпіталь, військових на передовій та малозабезпечених дідусів та бабусь, якими опікується БФ «Життєлюб». Якщо говорити у відсотках, наскільки ваша нематеріальна допомога переважає над фінансовою?
Оптимальний варіант співпраці для нас — ділитися тим, чим ми можемо ділитися. Вилучити гроші з маломаржинального бізнесу важче, ніж приготувати сто гарячих обідів або подарувати 500 сертифікатів та вечерю. Тому 80% — це продуктова допомога, 20% — це спільні акції, коли ми разом із якимось фондом залучаємо гроші. Приклад — акція з «добрими сирниками».
Багато фондів, що ви підтримуєте, займаються допомогою саме дітям. Юне покоління — основний вектор вашої благодійності? Чому?
Я не можу сказати, що ми обрали цей вектор свідомо. У нас в «портфелі допомоги» є різні ініціативи, в тому числі ті, які, навпаки, допомагають літнім людям — «Життєлюб», Starenki. Просто так співпало, що я — багатодітна мати, а відтак в моєму оточенні багато людей, які опікуються дитячими фондами, і я хочу їх підтримати.
Чому вам важко говорити про благодійність? З тієї ж причини раніше ви не розповідали про соціальні проєкти Gastrofamily?
Думаю, це все через стереотип про те, що «добро має бути тихим». Навіть зараз, коли ми потроху почали писати про різні ініціативи в соціальних мережах, отримуємо подібні коментарі. Ніби якщо ти розповідаєш про якийсь вчинок, це автоматично означає, що твої наміри були нещирими. Але людей, які підтримують, більше.
Я думаю, що ми будемо вести більш системну комунікацію щодо соціальної відповідальності нашого бізнесу та наших з Дмитром приватних ініціатив. Хоча б тому, що щодня до нас приходять в гості 25 тисяч людей, а десятки тисяч людей підписані на сторінки брендів у соціальних мережах. Якщо ми зможемо їх використати як майданчик для трансляції наших цінностей та популяризації благодійних фондів, всім від цього буде лише краще.
В одному зі своїх дописів ви пригадали, що звикли до благодійності з дитинства. Як наразі відбувається у вашій родині?
У дитинстві батьки відкладали 10% свого доходу для допомоги. Не завжди йшлося про якісь фонди, бо тоді їх просто не було. Це могла бути просто адресна допомога за запитом. Мене виховували своїм прикладом: ніхто не примушував брати участь, але й не приховували це від мене.
У нашій сім’ї подібна ситуація: ми навчаємо дітей власним прикладом. Коли вони трохи дорослішають, ми пояснюємо їм, як можна заробити кишенькові гроші. Також показуємо, як їх можна витратити: на миттєву примху, відкласти й купити щось більш значне, поділитися частиною з тим, хто того потребує.
«Благодійність без надриву» — це ідеальна формула соціальної відповідальності?
Для мене – так. Тому що вона свідчить, що людина, яка щось віддає, робить це не з примусу, почуття провини або «для галочки», але тому що справді хоче цього. Це дія — від любові, а любов — це ключова цінність для мене.
