Острозька академія та Острозька Біблія — лише маленька частина того, чим «некороновані королі» з роду Острозьких запам’яталися історії.
Перефразовуючи дослідника Василя Ульяновського, образ князів-меценатів і просвітителів міцно закріпився за Острозькими за життя та зберігся на століття вперед, навіть у радянські часи. Тож ким вони були і чим заслужили цей імідж?
Рід Острозьких: некороновані королі
У 15-16 столітті князі вважалися найвищим прошарком українського суспільства. Острозькі ж були найвпливовіші з найвищих. Походили вони, ймовірно, від Рюриковичів або Гедиміновичів (другий варіант більш імовірний для сучасних дослідників, наприклад, Наталі Яковенко). Рід Острозьких був великий та розгалужений, однак найбільш відомими стали двоє представників, а саме князь Костянтин та його молодший син Василь-Костянтин.
Костянтин Острозький запам’ятався історії як видатний полководець. Він зробив успішну військову кар’єру у кампаніях проти татар і Московського царства; тривалий час обіймав пост Великого гетьмана Литовського. За літописом, Костянтин Острозький командував військами в понад 60 битвах і виграв більшість з них.
Молодший син князя Костянтина — Василь-Костянтин — народився приблизно в 1526 році, за кілька років до смерти батька. Його старший брат рано помер, тому Василь-Костянтин більш ніж півстоліття очолював рід. Тривалий час він був київським воєводою та відповідав за захист південно-східних кордонів від татарських набігів.
А ще князь був серйозним кандидатом на королівський престол Речі Посполитої. Корону він так і не отримав, але все одно набув слави «некоронованого короля Руси». У монументальній біографії Василя-Костянтина Острозького дослідник Василь Ульяновський розповідає: серед сучасників князь мав славу «волинського Креза» (Крез – античний цар Лідії, легендарний завдяки казковому багатству).
За деякими даними, Василь-Костянтин Острозький мав у володіннях 100 міст і 1300 сіл.
Релігія та знання
Протягом 16 століття Острозькі були найпотужнішими покровителями та захисниками руської культури на території Великого князівства Литовського, а згодом Речі Посполитої. Православ’я на українських землях тоді занепадало, а шляхта активно переходила в західний обряд. Тому Острозькі — найвпливовіші православні князі — де-факто стали головними захисниками релігії.
Підтримка православ’я асоціюється передусім з князем Костянтином. Він був великим жертводавцем храмів і монастирів, наприклад, заснував монастир Святої Трійці в Острозі та кілька інших, побудував дві церкви у Вільно, регулярно давав кошти на Києво-Печерський монастир, де згодом був похований. Князь опікувався церквами на території власних володінь і намагався розвивати культурне життя при них. За часів Костянтина в Острозі була заснована додаткова єпископська катедра. Скоріше за все, він безпосередньо брав у цьому участь.
Мотивація Костянтина Острозького підтримувати православ’я ґрунтувалася на глибокій релігійності і не обмежувалася мирськими інтересами, як-то прагненням престижу і слави. Один із його сучасників писав: князь був такий побожний, що «русини вважали його за святого». Разом з тим він толерантно ставився до інших вірувань. Наприклад, дозволив татарам, які проживали у його володіннях, побудувати мечеті.
Костянтин Острозький часто грав роль світського лідера боротьби за православ’я. Наприклад, 1511 року виклопотав у Великого князя литовського Сигізмунда особливий привілей про недоторканність церковних прав.
Друк, навчання та «волинські Атени»
Князь Василь-Костянтин продовжував традицію батька: жертвував великі суми на православ’я і був патроном церков. За його часів Острог, який тепер називають волинськими Атенами, фактично став центром духовности. Утім, найбільше меценат запам’ятався підтримкою інтелектуально-культурного руху, який сформувався навколо Острога.
Приблизно 1576 року Василь-Костянтин заснував Острозьку академію. Вона створювалася як слов’яно-греко-латинська школа у традиції тримовних навчальних закладів — у 16 столітті в Європі це було дуже модно. До пожертви на заснування долучилася племінниця Василя-Костянтина Гальшка Острозька.
Заклад мав на меті навчання молоді та формування гуртка вчених для богословських досліджень, зокрема для підготовки слов’янського видання Біблії. Школа стала революцією у розвитку православної освіти, але загалом задумувалася радше як приватний колегіум. Значно важливішими для розвитку освіти були науковий гурток та друкарня, розташовані поряд. Саме ця друкарня зробила Острог другим після Львова центром книговидання в історії України. 1581 року там створили найважливіший проєкт Василя-Костянтина — Острозьку Біблію. Це перше повне видання Святого Письма церковнослов’янською мовою.
Гурток при академії та друкарня підготували два десятки інших книжок, серед яких праці полемічної літератури Герасима Смотрицького, Петра Скарги та інших помітних діячів.
Найбільший розвиток інтелектуального гуртка Острога припав на останні два десятиліття життя Василя-Костянтина Острозького — це злам 16-17 століть. Князь планував передати роль ключового захисника православної віри синові Олександру, але той несподівано пішов із життя. Втрата підкосила Василя-Костянтина — на початку 1604 року його розбив параліч, і за кілька років він покинув світ.
Після смерти старого князя нащадки окатоличилися, а православне інтелектуальне коло поступово занепало через втрату меценатської підтримки. Острозька академія була закрита 1636 року і символічно відновлена лише зі здобуттям незалежности України.
Кампанія про українське меценатство «Хто за цим стоїть?» створена Zagoriy Foundation у партнерстві з bit.ua. Матеріал на партнерському ресурсі розміщений за посиланням.
