• Про Zagoriy Foundation
  • Спецпроєкти
  • Новини благодійності
  • Велика історія
  • Головна
Головна / Велика історія / Ми разом: як вдови загиблих героїв допомагають іншим

Ми разом: як вдови загиблих героїв допомагають іншим

Фото надані героїнею матеріалу. Титульне фото: Pexels

Люди, що втратили рідних на війні, по-різному справляються з горем. Хтось замикається у собі, а хтось потребує бути у спільноті, щоб не залишатися наодинці з болем. Сила — в об’єднанні. Пережити втрату можна через допомогу іншим, через співчуття і добрі справи.

Поговорили з Оксаною Боркун, вдовою загиблого героя, співзасновницею благодійного фонду «Маємо жити» про пам’ять і підтримку, про спільноту жінок, що втратили своїх коханих, і про те, як можна множити добро заради тих, кого любимо.  

«Найкращий Вова України» і «Кобзар» 

Володимир Гунько служив у 58-ій бригаді, наприкінці липня 2022 року він загинув під Бахмутом. Друзі називали Володимира —  «Найкращий Вова України». Його дружина Оксана Боркун згадує, що він був надзвичайно доброю людиною з великим серцем, патріотом. Ще у 2014 році Володимир пішов добровольцем на фронт, зовсім не вагаючись. Пройшов Іловайськ, Широкине, 4 місяці був у полоні так званої ДНР. Завжди сміявся і навіть після полону намагався жити одним днем, щоб отримувати задоволення від життя.

Володимир Гунько

Пара багато мандрувала, досліджувала Україну. Вони з Оксаною народилися в один день — 23 квітня. Каже, ніколи не сварилися і розуміли одне одного з півслова. Планів на життя було чимало: спільний бізнес, купівля квартири. Володимир родом із Вінницької області, а Оксана з Харківської. Познайомилися у Києві й жили разом у Ірпені.

«Це втрата не тільки моя і батьків — це втрата держави, суспільства. Навіть втрата майбутнього, адже люди, які йдуть воювати, формували, створювали. Це не споживачі, це люди, які завжди віддавали. І зараз, коли їх тисячами не стає, на нас лягає відповідальність за формування цього майбутнього», — говорить Оксана.

Коли чоловіка не стало, Оксана переїхала з Ірпеня до Ужгорода. Місто обрала не випадково: саме туди чоловік відвіз її 24 лютого, перед тим, як пішов на службу. Оксана прожила в Ужгороді пів року і тепер знову повернулася. 

Жінка ділиться щемкою історією про «Кобзар», який передали їй із речами чоловіка. Каже, на 40 день після смерті розгорнула сторінку навмання і отримала справжнє послання від Вови — вірш про чорнявого кароокого козака, що чекав на побачення з коханою Оксаною перед походом на війну. 

«Як козак чорнявий
під вербою, над водою
Обнявшись, сумує;

А Оксана, як голубка,
Воркує, цілує;

То заплаче, то зомліє,
Головоньку схилить:
“Серце моє, доле моя!
Соколе мій милий!
Мій!..” — аж верби нагинались». 

Оксана вірить, що цим віршем чоловік передав їй те, чого не встиг сказати за життя — «Гнівиш бога, моє серце: кращої немає, ні на небі, ні за небом; ні за синім морем нема кращої за тебе!» 

Продовжити чоловікову справу

Раніше Оксана працювала HR-директором міжнародного холдингу. А тепер допомагає сім’ям загиблих героїв пережити втрату. Берегти історію свого чоловіка та інших героїв, ширити пам’ять про них — це тепер одне із завдань жінки.

У серпні 2022 року Оксану запросили у спільноту дружин полеглих героїв. Її створила Тетяна Ваценко-Бондарева, що теж втратила чоловіка на війні. У серпні у чаті було 15 дівчат — щодня вони переписувалися, ділилися своїми відчуттями, плакали разом і горювали. Коли дівчат у групі стало 25, Оксана вирішила підтримати кожну сім’ю.

Спочатку створила чат з чоловіковими друзями. Каже, у Вови дуже багато приятелів і вони активно відгукувалися на прохання Оксани — першими донатили на допомогу сім’ям, поширювали дописи. 

«Коли втрачаєш близьку людину, найперше, що допомагає вигрібати, — завершити якісь справи, які разом планували, чи щось підтримати, щоб продовжувало жити після того, як його не стало», — ділиться Оксана.

Щороку на День святого Миколая Володимир дарував подарунки діткам полеглих побратимів разом з кількома волонтерами. Тож Оксана захотіла продовжити справу чоловіка. Каже, не одразу думала про масштабне волонтерство, хотіла допомогти 25 сім’ям з їхньої спільноти. Проте вийшло інакше — коли жінка опублікувала у своїх соцмережах відео в пам’ять про чоловіка, воно набрало 2 мільйони переглядів. 

Багато людей почало стежити за Оксаною, тож вона розповіла про спільноту дружин «Ми разом», до якої можна приєднуватися і про те, що хоче їх підтримати коштами. Каже, грошей назбирала тоді більше, ніж було дітей. Так усе почалося. Вийшло порадувати 300 дітей і 222 мами — дарували подарунки і на День святого Миколая, і на Новий рік, і на Різдво.

Спільнота все росла — тепер у ній близько тисячі вдів. Допомогу пропонували і з-за кордону: з Норвегії, Німеччини, Іспанії. Люди надсилали посилки з гуманітарною допомогою.

ЗМІ писали історії героїв і брали інтерв’ю. Оксана каже, що знайшли юристів для консультацій усередині спільноти та психологів, які проводять відновлювальні тренінги та лекції. Психологині, що працюють з жінками, теж втратили рідних на війні, Оксана вважає, що до таких спеціалістів довіра вища, бо вони можуть зрозуміти стан кожної вдови. 

Спілкування у чатах — цілодобове, серед дівчат знайшли адміністраторів, що допомагають координувати. У закритій спільноті «Ми разом» тільки кохані загиблих, пізніше виникла потреба створити ще одну групу — для мам і родичів. Так з’явилася спільнота «Родини Героїв-янголів», там уже 700 сімей.

Маємо жити

Робота була постійною, пригадує Оксана. Каже, що вони з Танею робили все вдвох. Квартира вся була заставлена коробками з допомогою. Бачачи такі обсяги, вирішили створювати благодійний фонд, щоб працювати офіційно. Довіра людей теж зростає, якщо гроші збирають на офіційні рахунки, вважає волонтерка.

Назва «Маємо жити» прийшла сама собою, каже Оксана, адже жінки, що втратили, чують фразу, що треба жити далі, частіше за інших. Першою програмою фонду стали подарунки дітям на дні народження:

«Отримуємо дуже багато вдячності. Кожна мама, коли пише відгук, каже — таке відчуття, що це подарунок від тата».

Також встигли зробити всередині спільноти проєкт «Мрія дитини». Є жінки, що не встигли народити дітей від своїх коханих і хочуть порадувати інших малюків. Тож мами розповідають про мрії своїх дітей, а інші вдови допомагають їх втілювати.

Фонд існує заради пам’яті про всіх полеглих героїв і для підтримки їхніх сімей. Допомагають з одягом, взуттям, їжею для малюків, засобами гігієни, підгузками. Оксана каже, масштаби поки невеликі:

Оксана з співзасновницею Тетяною

«Бо ми самі зболені, ми на себе взяли дуже велике навантаження. В перші часи я просто падала в прямому сенсі слова. Усіх учасниць ми додавали в групу вручну. А кожна дівчина — це ціла історія життя, історія горя. І над кожною історією плачеш, як над своєю. Насправді це такий обсяг роботи, який навіть не всі люди у повноцінному ресурсі вивезуть».

У спільноті багато різних жінок — у когось кілька дітей, хтось вагітна. Одна дівчина нещодавно народила дитину, про смерть свого коханого дізналася уже на третьому місяці вагітності. Оксана каже, самій легше пробиратися через терни болю, коли ти комусь допомагаєш.


Якщо ви хочете допомогти сім’ям загиблих героїв, підтримайте БФ «Маємо жити» за посиланням.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть цей фрагмент і натисніть Ctrl + Enter

Схоже