Острівці безпеки. Як працюють точки «Спільно» — простори, де дітям повертають довоєнне життя

Ще до повномасштабного вторгнення ЮНІСЕФ разом із партнерами започаткував в Україні безпечні простори для дітей, де б ті могли гратися, вчитися, спілкуватися з однолітками та отримувати психологічну допомогу. Це дитячі точки «Спільно». З березня 2022 року таких просторів працювало понад 150 — у двадцяти областях країни.

Точки діють у межах програми «Спільно», мета якої — підтримати українські родини та дітей під час війни. Як саме ЮНІСЕФ підтримує українські родини, де шукати точки «Спільно», і як війна впливає на психіку українських дітей, — розповідаємо в матеріалі.

Як і де працюють точки «Спільно»

Перші точки «Спільно» почали відкривати ще у 2019 році у Донецькій та Луганській областях. Так команда ЮНІСЕФ хотіла підтримати місцевих дітей, які живуть на межі з бойовими діями. Однак з 24 лютого 2022 року війна охопила всі регіони України, тож точки «Спільно» стали потрібними скрізь.

Перші місяці вторгнення діти були прикутими до батьків — без можливості ходити до шкіл або садочків, які або зачинилися, або були зруйновані. Це негативно впливало на психологічний стан учнів. Точки «Спільно» своєрідними острівцями безпеки, де діти могли б навчатися, гратися та соціалізуватися. У просторах проводять та надають:

навчальні й розвивальні заходи: заняття з арттерапії, ліпка з пластиліну, малювання руками, танці, руханки та ін.
лекції та тренінги, зокрема з мінної безпеки та сексуальної освіти
індивідуальні набори для навчання
психологічні, медичні консультації для дітей та їхніх батьків / опікунів;
консультації щодо доступу до соціальних послуг.

На кожній точці «Спільно» працюють різні спеціалісти. Психологи та медики допомагають дітям поділитися переживаннями або пропрацювати травму у разі необхідності. Соцпрацівники консультують родини з питань фінансової допомоги, оформлення документів тощо. Також із батьками обговорюють розвиток їхніх дітей.

Нові точки «Спільно» відчиняють щотижня. Їхня кількість відрізняється залежно від регіону. У Києві точок декілька — на Центральному вокзалі, на деяких станціях метро тощо. Наприклад, у Балаклії — одна. Загалом точки відкривають у спеціалізованих наметах або приміщеннях на зразок залізничних станцій або станцій метро, шкіл, центрів прийому вимушених переселенців. Для цього ЮНІСЕФ та партнери співпрацюють із місцевими радами.

До точок приходять різні родини з різними долями. Наприклад, у Дніпрі місцеву точку відвідала родина з Рубіжного — батько Сергій, його дружина, шестирічний син Діма та дворічний Ярослав. Родина втратила все майно, півтора місяця просидівши в холодному підвалі. У Рубіжному старший син, Дмитро, постійно плакав, коли чув гучні вибухи. У такому стані він приїхав до точки «Спільно», де навчився розслаблятися та натрохи забувати про те, що відбувається.

Або інша історія — 4-річного Назара з Харкова. Хлопчика поранили осколки вікна під час обстрілів. Він пройшов лікування, однак психологічний стан Назара змінився. Хлопець замкнувся, почав всього боятися — навіть ходити у туалет. Психологи на точці «Спільно» допомагають Назару відновитися. Хлопчик знову самостійно грається та знаходить нових друзів.

Випадки, коли психологи на точках «Спільно» допомагають дітям після важких травм — не поодинокі. Батьки діляться історіями, коли діти бояться їх залишити, або ховаються, почувши будь-який голосний звук. Точки «Спільно» не тільки дають батькам шанс працювати та нормалізовувати життя, а й витягають дітей із психологічної прірви.

«Останні роки для дітей є колосально важкими. Йдеться не тільки про війну, а й про період ковіду. Це три роки без нормального дитинства — спілкування, фізичного навчання у школі та ін. Ми хочемо повернути дітям це відчуття», — кажуть у ЮНІСЕФ.

З березня 2022 року по березень 2023-го точки «Спільно» прийняли понад 775 тисяч людей, з них 480 тисяч дітей. Ціль ЮНІСЕФ — зробити так, щоб точка «Спільно» була у кожному маленькому місті України.

У яких громадах є точки «Спільно» та як їх знайти — за посиланням.

Що ще входить до програми «Спільно»:

Грошова допомога

З початком війни ЮНІСЕФ та Мінсоцполітики виплачує 33 тис. грн незахищеним родинам, які постраждали від війни. Пріоритет надається сім’ям, які виховують трьох і більше дітей, а також сім’ям, які виховують принаймні одну дитину з інвалідністю.

З кінця березня по серпень 2022 року усі родини, які відповідають критеріям фонду, заповнювали заявки на отримання допомоги. Наразі отримання заявок призупинили, однак родини можуть податися на допомогу через місцеві ради. Для цього спершу варто ознайомитися з критеріями відбору за цим посиланням.

Гаряча лінія «Спільно»

У квітні 2022 року ЮНІСЕФ запустив гарячу лінію «Спільно». Спеціалісти лінії консультують родини, які потребували гуманітарної допомоги, і направляли їх до необхідних установ.

Медична допомога

ЮНІСЕФ підтримує медичні заклади: постачає необхідне обладнання, автомобілі швидкої допомоги, медичні набори, набори для новонароджених тощо. Також фонд забезпечує вакцинацію дітей і їхніх опікунів.

З липня 2022 року запрацювала гаряча лінія МОЗ та ЮНІСЕФ із питань вакцинації, грудного вигодовування та харчування дітей до трьох років — «Спільно до здоров’я». Фахівці та фахівчині лінії вже надали десяткам тисяч людей доказову інформацію про щеплення дітей і дорослих та про оптимальне харчування маленьких дітей.

Номер гарячої лінії 0 800 351 896

Відновлення освітнього процесу

Фонд допомагає відновлювати школи та реконструює підвали освітніх закладів під укриття. Тисяча шкіл вже отримали допомогу, до вересня 2023 року планується відновити та обладнати ще понад 84 школи та дитячі садочки.

Також фонд допомагає забезпечити освітній процес: оснащує вчителів із постраждалих регіонів ноутбуками, забезпечує онлайн-навчання дітей-переселенців та тих, хто повертається до очного навчання. Фонд розробляє освітні пам’ятки — зокрема, про мінну безпеку та правила безпечної поведінки.

Навчання вчителів та соцпрацівників

У межах програми ЮНІСЕФ співпрацює зі вчителями та соцпрацівниками: підтримує їх технічно та психологічно, проводить тренінги з викладання в умовах війни та ін.

Мобільні команди

Команда фонду організовує виїзди в регіони, де немає точок «Спільно». На місці четверо фахівців: психолог, соцпрацівник, юрист та медик, — допомагають родинам та консультують їх із нагальних питань.

Як війна позначиться на психологічному стані дітей

Війна — очевидний стрес для кожного, хто став її учасником або свідком. Однак саме стосовно дітей існує думка про незворотність її впливу на ціле покоління.

Психологи кажуть, що драматизувати не варто. Війна впливає на дітей, проте людська психіка адаптивна, отже, звикає до тих реалій, у яких перебуває. Дитяча психіка — поготів.

«Сьогодні часто говорять про ПТСР. Однак статистика каже, що посттравматичний розлад матимуть 20-30% людей, які пережили травматичну подію або стали свідками безпосередніх воєнних дій. Твердження про втрачене покоління перебільшене», — каже Віта Колниболончук, психологиня, яка працює на дитячих точках «Спільно».

Спеціалістка уточнює: все залежить від регіону та досвіду, який пережила дитина. Діти, зокрема в прифронтових регіонах, можуть відчувати більшу тривогу, занепокоєння, страх. Однак навіть ті діти, які отримали травму, йдуть на покращення, якщо з ними працювати: розмовляти, пояснювати, заспокоювати, підтримувати та вчасно допомагати.

«До мене зверталися батьки дітей з травматичними думками та спогадами, панічними атаками, нервовими тіками, затинаннями, тривожністю та снами, які непокоять. Пам’ятаю розповідь дівчини з окупованої території про те, як вона припинила наносити макіяж, бо асоціювала свій вигляд з заграваннями до неї росіян на блокпостах. За правильної й злагодженої взаємодії батьків з відповідними спеціалістами та роботи з дитиною її психологічний стан поліпшується», — додає Віта.

З якими запитами найчастіше приходять до точок «Спільно»? За рік війни вони змінилися. Якщо навесні-влітку були запити фізіологічного характеру — на кшталт панічних атак, — то зараз йдеться про соціально-побутові проблеми. У більшості випадків діти страждають не від самої війни, а від відсутності повноцінного спілкування. Цьому сприяли знищені або зачинені школи, гуртки, онлайн навчання. Віта пригадує, як діти казали, що не хочуть їхати за кордон, сумують за садочком, школою, домівкою, домашніми улюбленцями, рідними та друзями, які залишилися.

Але найголовніше, на думку психологині, — це моральний стан самих батьків. Адже, щоб батьки могли підтримати дітей та допомогти їм пережити непрості часи, вони мають бути в ресурсі. Важливо бути в контакті з дітьми, турбуватися про них, наскільки це можливо. Необхідно бути послідовними та логічними у своїх діях, говорити з дітьми й запитувати про їхні емоції, відчуття, думки, обіймати, цілувати, гладити, та взаємодіяти у вигляді гри.

Віта сама спершу надає консультації батькам, а вже потім починає працювати з дітьми. Все тому, що дитина всотує в себе те, в чому вона перебуває.