• Про Zagoriy Foundation
  • Спецпроєкти
  • Новини благодійності
  • Велика історія
  • Головна
Головна / Велика історія / Шанс заліза. Автомеханік з Луцька безплатно ремонтує машини для ЗСУ

Шанс заліза. Автомеханік з Луцька безплатно ремонтує машини для ЗСУ

Фото: Роман Невестенко-Домбровський

Волинські військові знають, що ліпше за нього понівечений на фронті автомобіль ніхто не полагодить. Коли бійці приганяють із передової багато машин, Валентин працює без вихідних. І буквально дає автомобілям нове життя. 

*

«У кожного є свій обов’язок. Ось хлопці, які мають здоров’я, обороняють державу на передовій. Волонтери — знаходять харчі. Ми вміємо ремонтувати автомобілі. Чому б не допомогти чим можемо?», — власник автомайстерні «Поршень» Валентин Шабунін не вважає, що робить щось особливе. 

«Хлопці з передової приїжджають на ротацію — залишають мені машину. Поки вони відпочивають із ріднею, я ремонтую автомобіль. Потім забирають авто та повертаються ним на передову», — розповідає Валентин Шабунін. 

Грошей із українських захисників ніколи не бере. Йому головне, аби машина справно їздила і могла під обстрілами врятувати солдату життя. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Валентин відправив на фронт уже близько 20 автомобілів. 

Адаптує автомобілі для воїнів із інвалідністю  

Військові, які після поранення не можуть самостійно пересуватися, також часто звертаються до Валентина Шабуніна. Він адаптовує машини для воїнів з інвалідністю: 

«В одного нашого хлопця права нога погано працює. То я зробив дубль педалі під ліву ногу, яка більш жива і ліпше працює. І все. Все можна зробити і переставити. Хто зовсім не може ногами керувати автомобілем, тому робимо в машині ручне керування —людина їздить. Щоправда, керує не ногами, а тільки руками». 

 «Була депресія. Але потім сів і поїхав…» 

Валентин добре розуміє, наскільки важливо молодим хлопцям, які після поранень не можуть ходити,  продовжувати жити повноцінно. Колись йому теж довелося пережити травму, яка назавжди все змінила. 

Валентин пригадує: він із автомобілями — з дитинства. Коли мав 7-8 років, батько вперше посадив його за кермо, навчив їздити. Уже в 18, отримавши права, хлопець законно почав водити машину. Завжди любив швидкість, й це обернулось аварією. Одного разу їхав за кермом, не вписався в поворот — машина вилетіла на узбіччя. Зламав хребет. Це сталося в 2007 році.

«Мені тоді було лише 27. Молодий, повний енергії… Перші кілька років була сильна депресія… Потім побачив, що інші хлопці на візках живуть, працюють. Тоді друг подарував мені зручний автомобіль із ручним керуванням. Коли я сів за кермо, то зрозумів, що знову можу їздити, в мене ніби відкрилося друге дихання. Захотілося жити, робити щось», — каже Валентин. 

Тоді він заснував у Луцьку автомобільний клуб людей із інвалідністю  «Поршень Волині». Потрохи пішли замовлення, до автомайстерні зверталися люди. 

«Ми з колегами почали робити ручні керування, встановлювати їх. Так усе потрохи налагодилося. Я зрозумів, що життя продовжується. Треба жити. Треба дітей. Не варто зупинятися і зациклюватися на інвалідності. Ну то й що, якщо не працюють ноги? Головне, що працює голова і руки, є бажання щось робити, творити… Звісно, якщо постійно сидіти вдома і зациклюватися на тому, що не ходиш, то можна зарости павутиною. Нічого з цього не вийде». 

Та найбільшим і найсильнішим мотиватором для Валентина Шабуніна стала його сім’я. Уже пересуваючись на візку, він познайомився зі своєю дружиною Ольгою. Тепер пара виховує двох донечок Марію та Маргариту. Вони двійнята, мають по 2 з половиною роки. 

Фото з домашнього архіву Валентина Шабуніна

«Найбільше, чого я зараз хочу, — це щоб кожен український захисник повернувся додому живим та зміг обійняти своїх рідних. Інших мрій наразі немає, доки триває війна», — каже Валентин Шабунін. — Просто хочеться, щоб наші діти росли в мирній державі. Щоб не вили сирени і над головами не літали ракети. Щоб не чули вибухів. Перемоги хочеться». 

У своїй автомайстерні Валентин щодня допомагає нашим військовим наближати перемогу. Але через регулярні відключення світла ремонтувати автомобілі стало складніше: 

«У нас є невеликий генератор, та він не надто потужний. Щось приварити в машині чи підняти автомобіль не вийде. Але нічого, якось впоруємося. Коли немає електрики, виконую дрібну роботу. Коли дають світло, то вже не виходжу з автомайстерні. Часто працюю вночі, бо рідше вимикають струм». 

Залізо має шанс 

До його автомайстерні військові привозять вкрай пошкоджені автомобілі. Знають, що якою б понівеченою не була машина, в руках Валентина Шабуніна вона точно поїде. 

«У всякого заліза є шанс, що далі буде їхати, якщо відремонтувати. Ось привезли нам із передової «волинянку» — не було ні коліс, ні вікон. Кілька дірок від куль лишилося. Але ми її полагодили. Авто в справному стані, скоро знову поїде на фронт виконувати завдання», — розповідає Валентин Шабунін. 

Автомобілі, які їдуть на фронт, Валентин Шабунін не просто ремонтує, а робить їх більш маневреними. Для цього збільшує кліренс автомобіля. По-простому: підіймає машину, щоб відстань між дном автомобілем та дорожнім покриттям була більшою. Тоді машина може  їхати по бездоріжжю та більш вправно долає перешкоди, стає придатною для того, щоб швидко вивезти поранених із поля бою. 

Після закінчення війни Валентин Шабунін планує продовжувати розвивати власну справу. Хоче на базі автомобільного клубу відкрити автошколу для людей з інвалідністю. Бо вважає, що кожен, хто не ходить або має проблеми з опорно-руховим апаратом, повинен отримати шанс на повноцінне життя.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть цей фрагмент і натисніть Ctrl + Enter

Схоже