• Про Zagoriy Foundation
  • Спецпроєкти
  • Новини благодійності
  • Велика історія
  • Головна
Головна / Велика історія / Нація меморобів. Українські стендап-коміки про гумор та благодійність під час війни

Нація меморобів. Українські стендап-коміки про гумор та благодійність під час війни

Ілюстрації: Єлизавета Михайлусь

Чому гумор важливий під час бойових дій? Як жартуючи збирати мільйони гривень на ЗСУ? Розповідають стендап-коміки та комікеса «Підпільного Стендапу» Антон Стенюк, Василь Байдак й Аня Кочегура.  

Жарти на мільйон  

Антон Стенюк

Гумор є одним із захисних механізмів психіки. Не дивно, що саме у війну його проявів так багато. Користь гумору — в тому, що він допомагає боротися зі страхом. Це саме те, що потрібно зараз. До того ж, гумор є частиною інформаційної війни. Росіяни дуже в ній програють, зокрема в аспекті жартів.

У перші дні війни люди думали про те, щоб вижити. Проте потім відбулася адаптація і стало зрозуміло, що треба вчитися жити з війною. Жарти тут допомогли.

У «Підпільного стендапу» (одного з клубів українських стендап-коміків — авт.) є благодійні стріми «Такі новини», де майже щовечора коміки збираються онлайн та обговорюють новини. Їх теж запустили не одразу, хоча й досить рано — коли Київська область ще була в окупації. 

Виступати було неможливо, тож знайшовся такий формат, де б ми могли підняти дух людей та, як не дивно, самореалізуватися. Водночас на стрімах ми збираємо кошти на ЗСУ та гуманітарні потреби. Часом запрошуємо гостей та робимо спільні благодійні збори. Найбільше коштів нам вдалося зібрати під час стріму з Сергієм Стерненком — майже 163 тисячі гривень, та під час марафону з різними гостями — 234 тисячі. Загалом за ці місяці вдалося зібрати понад 3 мільйони гривень. 

Так, хтось може вважати, що гумор у часи війни — недоречний. Але таких людей мало. Питання радше в тому, про що та як жартує комік.

Не хочеться жартувати про війну бідним інструментарієм. Якщо вже берешся сміятися з такої серйозної теми, роби це якісно. 

Пізніше ми організували благодійні виступи зі збором коштів на ЗСУ. Вони називалися «Стендапи в бункері», оскільки проводилися у підвальному приміщенні закладу «Підвал культури» в Києві. Щоб прийти на виступ, треба було скинути донат на армію. Звіти щодо зібраних коштів публікувалися у соцмережах «Підпільного».

Люди не були наляканими або занадто стривоженими, попри те, що ці виступи проводилися під час активних бойових дій поруч із Києвом. Вони хотіли сміятися, хотіли прийти й послухати, як коміки висміюють русню. 

Війна вплинула на український гумор. Цікавість до стендапу зросла, як і до всього українського загалом. Однак не всі ще відмовилися від російського контенту, тож… робота триває. 

Сміятися в обличчя небезпеці

Аня Кочегура

Війна дала поштовх українській комедії, і на це є кілька причин. Перша — гумор допомагає пережити травматичні події. Ми всі перебуваємо у стресі. Інколи відволіктися на 15 хвилин і посміхнутися — це те, що допомагає працювати далі. Гумор дає можливість справлятись і комікам, і глядачам. Певним чином це захисний механізм. 

По-друге, сміятися в обличчя небезпеці загалом дуже притаманно українцям. З козаків і до сьогодні це — наш оптимізм, незламна складова українського народу. Коли можеш над чимось посміятися, воно вже не таке страшне. Це добре, бо страх не допомагає у війні, а тільки породжує паніку. 

По-третє, багато українців відмовилися від російського контенту і звернули увагу на український. Тоді вони відкрили місцевих коміків. Допомогли й виступи у Києві, коли не було жодних інших заходів, адже до цього люди були закриті по сховищах і відчували себе ізольовано та самотньо. 

Гумор також допомагає в інформаційній війні. Візьмімо до прикладу інтернет-спільноту NAFO, які активні, зокрема, у Твіттері. Це люди, які мемами й приколами спростовують фейки та російську пропаганду. Або інший приклад, коли українці як нація меморобів за пару годин закидали Ілона Маска приколами, які вказують, де він не правий. Тобто поширення правдивої інформації одночасне з висміюванням фейків, що, на мою думку, є дуже потужним. 

У своїй творчості я теж жартую з російської пропаганди — наприклад, з історій про секретний ноутбук НАТО, затримку «українських шпигунів» з дисками гри Sims 3, або статтю про те, що «українських солдатів накачують сироваткою, що робить їх машинами вбивства». Не думаю, що саме це розвінчує міфи, бо не знаю, хто взагалі здатен повірити у всі ці вигадки російської пропаганди. Радше це показує, що вся їхня брехня недолуга й сміховинна. 

В інформаційній війні важливо показати, що ми не боїмося ворога і навіть не поважаємо його. Це деморалізує противника. 

Гумором також можна збирати гроші на потреби армії. У «Підпільному», до якого я теж належу, проходять стріми на Ютубі, завдяки яким ми можемо допомогти окремим бригадам закривати нагальні потреби. Також 20% від всіх концертів «Підпільного» йде на допомогу ЗСУ. Клуб провів вже декілька концертів у «Жовтневому» (сольники Антона Тимошенко, Насті Зухвалої й Свята Загайкевича), із яких 100% прибутку передали на потреби ЗСУ. Ми просимо людей про донати (наприклад, на стрімах), але за це пропонуємо їм те, що вміємо, — жарти. 

Особисто я регулярно доначу у великі фонди та на маленькі запити. Це, наприклад, фонд «Повернись Живим» і Фонд Притули. На інші відгукуюся скоріше ситуативно. Також намагаюся регулярно перераховувати гроші  «Госпітальєрам». Думаю, це вже звичка всіх українців: прокинувся, задонатив, можна і пити каву.

Без гумору нам усім було б важче. Це однозначно вплинуло б на моральний дух. З перших днів вторгнення я публікую меми та приколи в сторіз для того, щоб трохи підтримати людей. Отримую відгуки, що це їм допомагає. Та й загалом підвищений інтерес до гумору і кількість приколів, що українці роблять з кожної події, показують, що гумор тепер необхідний всім. Це своєрідний промінь у темряві. 

Гумор без кордонів

Вася Байдак

До повномасштабного вторгнення багато людей дивилися стендап, але переважно — російських та білоруських коміків. Зараз українці свідомо відмовилися від споживання контенту цих країн, зокрема стендапу. Тоді постало питання знайти український відповідник. Наша комедія зростала давно і якраз на цей момент стала потужною, щоб зацікавити людей. Доказ цьому — глядачі продовжують її дивитися. 

Ще одним поштовхом для українського стендапу стала його форма. Комедія — це найпростіший формат, який може існувати на сцені та збирати глядачів.

Я б сказав, що коміки є щурами шоубізнесу, бо виживають за будь-яких умов. Все, що нам треба для виступу, — підвал та люди.

Гумор знімає тривогу. Коміки говорять з людьми про теми, які турбують усіх, тому це допомагає сприймати їх легше. Однак також завдяки гумору вдається збирати кошти на допомогу Україні. Наприклад, у мене та коміка Антона Тимошенка було вже по два благодійні виступи у «Жовтневому». Кожен із них зібрав пів мільйона гривень.

Чому завдяки гумору вдається збирати стільки грошей? Гадаю, річ у сприйнятті інформації. Нещодавно я брав участь в англомовному стендапі для іноземців. Ми хотіли донести їм інформацію про українські реалії, щоб активніше донатили на допомогу Україні. Я розповідав про обстріли, ракетні удари, правила двох стін. Коли така інформація подається у легкій формі, вона пробиває твій внутрішній захист, блок, який виставляєш проти того, що важко сприймати.

Водночас завдяки гумору інформація ще більш шокує. Тож коли іноземці виходили з виступу, вони зізнавалися, що тепер краще розуміють, як живуть українці. Щодо донатів, то за один вечір нам вдалося зібрати понад тисячу євро, що теж непогано.

Моя благодійна діяльність також розпочалася зі стендапу. Перші кошти я та моя дружина Ліза отримали з продажів мерчу, що залишився від стендапу «1928 глядачів», який вийшов ще у 2020 році. Це були кепки, світшоти, різні прикольні зображення. Ми вирішили передати всі зібрані кошти на ЗСУ. Однак мерч настільки розійшовся, що у нас залишилися гроші й на інші потреби. Ми купили апарат для ВАК-терапії у лікарню Козелецького району Чернігівської області, а також допомогли вінничанину з гуманітарною допомогою, яку той віз у Маріуполь. Це було тоді, коли Росія ще не знищила місто. 

Пізніше до нас звернулися з проханням назбирати грошей на ще один ВАК-апарат. Потім розпочалися благодійні стріми «Підпільного стендапу», виступи та ін. Так ми і втягнулися у благодійність. 

Сьогодні масштаби допомоги прогресують. Наприклад, це інтерв’ю я роблю з поїзда на Варшаву, де даватиму благодійний концерт. До цього було три благодійних виступи у Берліні. 100% зі зборів також йдуть на ЗСУ. 

У жовтні я опублікував відеопісню із закликом робити донати. Це був збір 500 тисяч на портативний антидрон KVS ANTIDRON G-6 для 81 аеромобільної бригади ЗСУ. Ролик завірусився, тож необхідну суму вдалося зібрати за 2,5 години. Однак люди не хотіли зупинятися: мені навіть довелося просити їх це зробити. Завдяки цьому, окрім «антидронової рушниці», ми купили ще й автівку, термоси та інші речі для фронту. Ці гроші досі є, вони йдуть на допомогу з іншими зборами.

Не можу сказати, що креативний підхід вирішує, як багато збереш. Але він точно на це впливає, оскільки так твій заклик швидше поширюється. Відповідно, більше людей його бачать і більше донатять. Як приклад можна пригадати коміка Марка Куцевалова, який пішки йшов з Одещини на Говерлу, щоб зібрати на три «швидкі». 

Однак на те, скільки ти збереш, впливають й інші фактори: від зарплати людей до масштабних зборів інших волонтерів, як-от Притули. Проте рано чи пізно всі збори закриваються. Часом для цього просто треба більше часу.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть цей фрагмент і натисніть Ctrl + Enter

Схоже