• Про Zagoriy Foundation
  • Спецпроєкти
  • Новини благодійності
  • Велика історія
  • Головна
Головна / Велика історія / Кінець «дня бабака»: харків’янин створив ігровий клуб для переселенців у Кременчуці

Кінець «дня бабака»: харків’янин створив ігровий клуб для переселенців у Кременчуці

Фото надані Михайлом Малютенком.

Через війну харків’янин Михайло Малютенко був змушений покинути рідне місто, переїхавши до Кременчука. Аби допомогти іншим вимушеним переселенцям соціалізуватись, хлопець організував зустрічі із настільними іграми.

В одному з кременчуцьких гуртожитків діти та дорослі зібрались разом. Вони розсілися за столами, на яких хаотично розкладені настільні ігри. Кожен уважно слухає інструкції та розглядає фігурки й карточки. Ці люди вимушено переїхали через війну та постійно чекають на можливість повернутися додому. Але у найближчу годину вони будуть зайняті тільки спілкуванням та новим ігровим світом. 

Після заходу одна 60-річна жінка підійде до організатора ігротеки — харків’янина Михайла Малютенка. Він переїхав до Кременчука, рятуючись від війни. Аби зайнятись корисною справою, вирішив влаштовувати настільні ігри для інших переселенців.

 «Я ніколи не грала у настільні ігри. Не знала, що це може бути так цікаво. А можна ще в щось?» — спитає вона хлопця. І Михайло зрадіє запитанню: якщо ця жінка зацікавилась настільними іграми — він не марно проводить ігротеки.

Ілюзіоніст, який був змушений стати переселенцем

Михайло Малютенко

До повномасштабного вторгнення у Михайла Малютенка була робота його мрії — він майже 15 років працював ілюзіоністом: влаштовував шоу на весіллях, вечірках та корпоративах у Харкові та інших містах України.  

«Більшість людей не сприймали мою роботу серйозно. Насправді це тяжка праця, що потребує багатьох років навчання. Цьому не можна навчитися на Ютубі за декілька днів. Завдяки інтернету я мав можливість спілкуватися з відомими ілюзіоністами, купувати їх книжки та відеоматеріали. Деякі люди дуже сильно на мене вплинули, і я дуже їм вдячний за це», — розповідає Михайло.  

Хлопець із дружиною жили у квартирі на Північній Салтівці та часто збирали друзів пограти у настільні ігри. В його колекції було 400 різних ігор, що займали чотири шафи. 

Вранці 24 лютого Михайло, як й інші харків’яни, прокинувся від вибухів. Він зрозумів, що настала нова реальність — у країні почалась повномасштабна війна. 

«Ми якийсь час жили у місті, але поїхали в інший район. А коли росіяни почали з літаків скидати бомби на будівлі,  зрозуміли, що треба їхати далі. Посадили у машину наших мам, трьох котів, закинули якісь речі у валізи та попрямували до родичів у Кременчук», — згадує Михайло.

Район у Харкові, де жив хлопець, найбільше постраждав від російських обстрілів. У будинок Михайла влучили дві ракети й усі квартири з 12-го по 16-й поверх вщент згоріли.

Рецепт: як вирватися з «дня бабака» 

Після життя у мегаполісі Михайлові та його родині довелося звикати до міста з іншим темпом життя, в якому чисельність населення менша, ніж в одному районі Харкова, де вони жили до цього:

«Мені дуже подобається гостинність місцевих людей. Тут усі знають звідкіля ми, намагаються нам якось допомогти. Це трошки дивно для мене і водночас  дуже приємно», — ділиться Михайло.

Після переїзду хлопцю довелось заново шукати себе, адже він втратив своє звичне життя та був змушений звикати до нової реальності. Поки мав гроші — допомагав харківським бригадам ЗСУ та благодійному фонду «Повернись живим». 

«Я зрозумів, що сиджу на місці та нічого не роблю. Кожен день, як «день бабака»: я прокидаюсь, не роблю нічого, чекаю на щось, лягаю спати і наступний день точно такий самий. Та якось почав думати, що я можу зробити такого, що допоможе мені та іншим людям? Який мій вклад у перемогу?», — згадує Михайло. 

Тоді він вирішив зробити у Кременчуці місце, де дорослі могли б відпочити та поспілкуватися. За словами Михайла, у місті проводять багато заходів для дітей, однак варіантів сімейного дозвілля майже не було. 

Перша ігротека у Кременчуці

Михайло витратив майже місяць на організацію першої ігротеки: треба було знайти приміщення та хоча б декілька ігор. Адже на той час він мав лише чотири настільні гри, які дивом захопив із Харкова. Щоб розширити колекцію, звернувся до українських видавців. Вони знали Михайла, адже він робив огляди їхніх ігор у своєму Іnstagram, тому допомогли поповнити ігровий запас.

Проводити настільні ігротеки Михайла погодились у «Молодіжному парламенті Кременчука». Це — ком’юніті центр, де організовують тематичні заходи для дітей. Там і допомогли зібрати перших 20 учасників, аби пограти.

«Після того, як я провів першу ігротеку у червні, я зрозумів, що хочу продовжувати цим займатись. Хочу розвивати ініціативу це крутий майданчик для соціалізації людей. Хочу, щоб вони кожного разу дізнались про щось нове. Могли посміхатись один одному, коли роблять якісь ігрові капості», — розповідає Михайло Малютенко.

За чотири місяці хлопець разом з командою провів 19 заходів. Йому допомагає дружина та ще одна дівчина-волонтерка, яка колись прийшла на першу ігротеку Михайла. 

Найменше людей приходило в погану погоду – до 10. А якось зібралися 30 охочих і для всіх не вистачило місць. Приходять пограти переважно вимушені переселенці з Харківської та Херсонської областей, також часто приїжджають із сусідніх Горішніх Плавнів, Світловодська та Полтави. Тут сформувався свій «ігровий осередок» із прихильників настільних ігор. 

«Євро-ігри» для дітей та дорослих 

Кожна ігротека для учасників починається з вибору гри — їх анонсують в Telegram-каналі «Настільна Ігротека Кременчук». Михайло пропонує тільки «євро-ігри» — вони не конфліктні. Часто до кінця туру ніхто не розуміє, хто саме виграє, усе може змінитися в процесі. Та найголовніше —ніхто не вибуває з гри. 

«Ігри європейського типу є для кого завгодно:  з 4 років і до нескінченності. В них можна грати і вдвох і великою компанією», — каже хлопець.

Після вибору гри Михайло розповідає учасникам правила: він вміє швидко та зрозуміло пояснити інструкції на десятки сторінок. Далі люди починають грати, а Михайло слідкує за ними деякий час, щоб вони робили все правильно.  

Дуже прості настільні ігри, так звані філери, займають 10-15 хвилин. Більшість класичних ігор сімейного плану можна грати від 30 до 60 хвилин. Але існують складніші ігри для поціновувачів — на декілька годин або навіть днів. Вони дозволяють моделювати певні конфлікти, військові ситуації чи вивчати всесвіт.

«Настільні ігри дуже стигматизовані. Люди думають, що це дитяча забавка, але це зовсім не так. Проте більшість старих відомих ігор, типу “Монополії”, не дуже сучасні. В них хтось вибуває та відчуває себе лузером. Якби сталася магія і у кожному домі, де є «Монополія», наприклад, і вона би перетворилася на гру про колонізаторів The Settlers of Catan, світ змінився би на краще», — розповідає Михайло. 

Несподівана підтримка 

Окрім українських видавців, Михайла підтримала німецька фундація настільних ігор Spiel Des Jahres. Ця організація є амбасадором якісних європейських ігор. З 1978-го року вони щороку проводять престижну всесвітню премію на найкращу настільну гру. Михайло був фанатом Spiel Des Jahres та намагався купувати ігри з номінацій, щоб створити колекцію з щорічних номінантів та лауреатів.

«Я написав листа і розповів свою історію, що хочу проводити ігротеки для людей, які теж постраждали від російської агресії. Несподівано мені відповіли та ще й надіслали купу настільних ігор. А ще про мене написали у найважливішому в світі журналі про настільні ігри, а уривок з мого листа зачитали на цьогорічній премії», — розповідає Михайло.   

Також допомагають місцеві меценати. Наприклад, один чоловік купив гру та передав її «тому хлопцеві з Харкова».

«Буду вважати реальним досягненням, якщо відкрию для 100- 200 родин переселенців світ настільних ігор. Коли ці сім’ї повернуться до себе додому, куплять собі декілька ігор — це буде найкраще, що я міг зробити для цих людей», — каже Михайло, — Бо саме у грі батьки можуть спілкуватись зі своїми дітьми, по-новому відкривати їх для себе. Настільна гра зближує людей та змінює їх внутрішній світ на краще».

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть цей фрагмент і натисніть Ctrl + Enter

Схоже