Як започаткувати власну справу під час війни. Історія ексжурналістки Алли Павлюченко
Перша кава на новому місці
23 лютого Алла Павлюченко, журналістка-розслідувачка, повернулася додому до Києва після важкої поїздки до Мелітополя. Відзняла понад сто гігабайтів інформації про депутатів-мажоритарників, серед яких були висуванці з Мелітополя. 24 лютого Алла мала забирати зовнішній носій для зберігання файлів — її комп’ютер не витримував навантаження. Однак почалася війна, робота зупинилася.
Перші тижні з початку повномасштабного вторгнення Алла та її хлопець Вадим перебували вдома у Києві. Порадившись із родичами, пара вирішила: потрібно виїжджати зі столиці, поки є можливість. Так родина із восьми людей опинилася у Рахові.
Там прожили місяць. Алла пригадує, як протягом цього часу кожного з членів родини по черзі «накривало». Сестра її хлопця до війни опікувалася двома стоматологічними клініками, сам хлопець був занурений в агробізнес, Алла — в журналістику. Сім’я звикла перебувати у русі. Враз його не стало.
А потім усе змінив переїзд до села Микуличин Івано-Франківської області. Родичі мали з’їжджати з квартири у Рахові й шукали вільні місця на заході Україні. Знайшли у Микуличині, однак знову сидіти й чекати кращих часів, як у Рахові, родина вже не змогла. Одного дня родичів осяяло: а чом би не спробувати запустити у селі власний бізнес?
Спочатку планували відчинити автентичний український ресторан, однак швидко від ідеї відмовилися — занадто дорого. Тоді вибір припав на кав’ярню, оскільки хлопець Алли мав досвід баристи, а в селі якраз пустували невеликі приміщення. Та й не було хорошої пропозиції.
Команда орендувала одне з порожніх приміщень і почала робити ремонт власними руками. Алла відмивала вікна та фарбувала стіни, Вадим збирав барні стійки з дощок. Кав’ярня відчинилася вже за 10 днів — й одразу почала збирати клієнтів. «Бізнес стартонув без проблем. Ми були дуже раді», — каже дівчина.
Однак раптово Вадима викликали до Києва по основній роботі. Пара мусила їхати. Алла запевняє: одразу знала, що не шукатиме нового працевлаштування, а спробує запустити бізнес ще й у столиці.
«У нас вийшло одного разу, на заході. Чому б було не спробувати відкрити ще одну кав’ярню у Києві?», — каже дівчина.
Цього разу кав’ярню запускали тільки вдвох. Приміщення орендували у центрі Києва, дорогою з Золотих Воріт на Хрещатик. Усередині вже був базовий ремонт. Раніше в його стінах була ще й пекарня, тому Алла вирішила, що також відновить виробництво солодощів.
1 червня дівчина зварила свою першу каву в центрі Києва, у кав’ярні Kava Krasava — саме таку назву отримав кавовий бізнес сім’ї. Каже, що буквально ночувала на роботі, адже паралельно з приготуванням напоїв закривала багато організаційних питань.
Так за три місяці Алла з журналістки перетворилася на підприємицю, яка забезпечує роботою не тільки себе, а й інших людей, які втратили дохід.
Але про це згодом.
Щоб хотілося повертатися
Я йшла до кав’ярні від метро «Золоті Ворота». Скрізь стояли стійки з кавою, жінки продавали букети польових квітів. Де-не-де виднілися приміщення з написом «Оренда», але відчуття покинутості міста не виникало. Київ продовжує жити далі.
Кав’ярня Алли розташувалася в історичній будівлі, оповитій плющем. Біля входу — літній майданчик, поруч — магазин. І жодної нав’язливої реклами.
На вході — холодильник із тістечками, макарунами та зефіром. За барною стійкою стоїть привітний хлопець з довгою бородою та волоссям. Це Коля, колишній оператор ТБ. У кав’ярні він тільки місяць — опановує навички баристи.
«Перші місяці я жив зі збережень й більше переймався питанням безпеки своєї родини, — розповідає Коля, готуючи мені бабмл-каву з апельсином. — Я народився у Сіверодонецьку, на початку війни там перебувала моя мама. Тож моїм завданням було вивезти її до Києва й відправити дружину до Північної Європи.
Однак гроші почали закінчуватися, а роботи для операторів не було».
Так Коля опинився на шляху пошуку роботи. Хотів влаштуватися кур’єром, потім — у кол-центр. Хорошого вибору натоді не було, тому хлопець розраховував на будь-що, де можна було б почати працювати без досвіду роботи. А потім з’явилася Алла.
«З Аллою я був знайомий з часів телеканалу, ми працювали разом два роки. Пригадую, як вона зателефонувала й сказала, що відкрила власну кав’ярню і потребує допомоги, оскільки сама “зашивається”. Алла запропонувала мені готувати бургери й допомагати з поточними питаннями. А потім я плавно перейшов на каву», — розповідає Коля.
Хлопець зізнається: він досі вчиться бути баристою. Якщо технологію напоїв на зразок лате або капучино Коля вивчив швидко, то зі складнішими позиціями виникали проблеми.
«То забував, скільки молока додати, то взагалі не знав, що входить до рецепта напою. Алла навіть стікери мені поробила, з відповідними пропорціями. Досі час від часу до них заглядаю», — посміхається колишній оператор.
Сама Алла пояснює, що була готова взяти людину «з нуля» — аби тільки була відповідальною. Коля виявився саме таким. Ще й можливість допомогти людині, яка також залишилася без роботи 24 лютого, стала неабиякою мотивацією.
Зараз Алла роздумує, аби дати роботу ще одній людині — жінці, яка вміє випікати та тимчасово живе у тому ж будинку, де розташована кав’ярня. Вона втекла від війни — з Краматорська до Києва.
Поки ми розмовляли, до кав’ярні зайшло п’ятеро відвідувачів. Троє з них — це постійні клієнти. Один із них, Андрій, розповів, що обрав кав’ярню з трьох причин: по-перше, асортимент напоїв, по-друге, невисокі ціни за хорошу якість, і смак. «Я вже не перше “тарюся” тут десертами. Неймовірно смачно», — каже чоловік.
«Так, ми новачки у справі, — підхоплює його слова Алла. — Вивчаємо ринок, уподобання людей. Та це наша перевага, адже ми відкриті до діалогу та конструктивної критики. Навіть якщо зараз у нас чогось немає, я працюватиму, щоб це скоро з’явилося. Моя мета — щоб у кав’ярні кожен міг знайти те, що йому до душі.
Не хочу, щоб це була прохідна локація. Мрію створити затишну місцину, до якої хотітимуть повертатися».
Не відсиджуватися
То ж відкрити свою справу зараз — це більше авантюра чи реалістичний план? Алла переконує, що друге. Багато власників закладів виїхали за кордон, тому якісних місць не вистачає. До того ж, війна рано чи пізно завершиться, і киянам знову буде потрібна рутина у вигляді горнятка кави дорогою на роботу.
Та й просто сидіти без роботи для дівчини — не варіант.
«Кожен має щось робити залежно від своїх вмінь та навичок, — підсумовує Алла. — Якщо їх немає, значить, треба вчитися. Ми не маємо права відсиджуватися, коли наші воїни на передовій».
Інстаграм кав’ярні: https://www.instagram.com/kava_krasava/
