Російські військові скоїли на окупованих територіях багато страшних злочинів, одним із яких є сексуальне насилля. Як і чому так відбувається, та, найголовніше, — що з цим робити.
*
«Наталія жила з чоловіком і чотирирічним сином у приватному будинку біля села Шевченкове Броварського району. 8 березня в село зайшли російські військові. Наступного дня прийшли до Наталі та вбили її собаку. Після цього вбили чоловіка Наталії».
Далі могла б йти сцена насилля, в якій російський військовий гвалтує Наталію. Принаймні, деякі українські медіа не цураються детальних описів таких злочинів. Однак це шкодить тому, щоб потерпілі від сексуального насилля могли надалі адаптуватися через пережите.
Чому потрібно уникати описів сцен насилля, для «Медіа Великих Історій» пояснили співзасновниці фонду «Сильні» Ярина Вишенська та Надія Волченська. Також розповімо, яку саме допомогу надає фонд та як загалом варто чинити, якщо ви або ваші знайомі зазнали сексуального насилля.
Що таке сексуальне насилля
Сексуальне насилля — це поняття, яким окреслюється кілька дій насильницького характеру. Термін часто ототожнюють зі зґвалтуванням. Та фактично сексуальним насиллям є будь-які вчинки людини сексуального характеру щодо іншої людини, якщо та не давала на них згоди або не змогла відмовити через перебування у залежності від насильника. Під зґвалтуванням мають на увазі безпосереднє проникнення у тіло людини або статевий акт без її згоди.
Щодо сексуального насилля під час війни є нюанси. Надія Волченська, клінічна психологиня, психотерапевтка та співзасновниця фонду «Сильні», каже, що до нього відносять «примус до будь-яких сексуальних відносин від людини з очевидною та безумовною владою. Йдеться про використання зброї, володіння доступом до базових ресурсів, контролем за переміщенням над людиною, яка зараз перебуває у протилежній позиції. Таке насилля може бути одноразовим або регулярним. Гвалтівник може шантажувати постраждалу тим, що таким чином вона збереже життя, отримає кращі умови для перебування тощо».
На жаль, сексуальне насилля майже неуникне на війні — попри те, що воно заборонене Женевською конвенцією й вважається тяжким воєнним злочином. Ярина Вишенська, співзасновниця фонду, пояснює це тим, що історія війни — це історія домінації. І деякі люди, отримуючи владу над іншими, вчиняють сексуальне насилля як її прояв.
«Психіка людини під час воєнних дій модифікується. Якщо людина здатна вбивати, чому вона не може зробити ще якийсь злочин? — каже Ярина. — Водночас є фактор пропаганди. Російська пропаганда століттями нав’язувала росіянам думку, що вони вищі за інших. За такого підходу російський солдат вбачає свою місію у покаранні «нижчих» українців. Сексуальне насилля у даному контексті — це зброя для досягнення цієї мети. Тобто російська пропаганда буквально дає внутрішній дозвіл своєму солдату гвалтувати».
Доказом цього є факт численних ґвалтувань людей при свідках — матерів перед дітьми, дітей перед матерями. «Це просто збочений вид зброї. Можна кинути на людей ракету й знищити їх фізично, а можна зґвалтувати маму на очах дитини й знищити їх психологічно», — пояснює Ярина.
Водночас сексуальне насилля в умовах війни часто пов’язане з іншими формами насильства: вбивством, пограбуванням, примусовим вербуванням тощо.
Але чому одна людина може зґвалтувати, а інша — ні?
«Немає однозначної відповіді на це питання, бо кожний випадок має окремий контекст, — розповідає Надія Волченська. — У кожного ґвалтівника є особиста передісторія того, як він потрапив у ситуацію, де його безумовна влада та жага продемонструвати силу змішується з особистим спотвореним уявленням про цінність життя та свободи іншої людини».
За словами Надії, з цієї причини у солдата може бути безліч мотивів вчинити сексуальне насилля. Однак загалом їх можна поділити на два типи:
- це допустима стратегія ведення війни, яка підтримується командиром та використовується для залякування і контролю населення;
- це окремий випадок поведінки солдата, який відчуває безкарність та можливість продемонструвати власну силу лише у такий спосіб.
«Наш фонд фіксував випадки саме останнього типу, коли в загарбника були важкі бої та великі втрати серед особистого складу. Солдати лютували й шукали можливості помститися населенню», — додає Надія.
Жінки найчастіше страждають від сексуального насилля в умовах окупації. Однак ціллю гвалтівника може стати будь-який дорослий чи дитина — неважливо, цивільне населення на свободі або в заручниках.
Як протистояти гвалтівнику?
«На жаль, немає правильної поведінки, яка б могла захистити від насильства. У небезпечних ситуаціях у людини може статися протилежна від спротиву реакція — завмирання. Це цілком нормально, оскільки такою є біологічна поведінка людини у випадку загрози для життя, — розповідає Надія. — Розум перестає ухвалювати рішення, а нервова система організму переходить у режим виживання. За таких обставин потерпіла, наприклад, може безперешкодно виконувати всі команди насильника, щоб уникнути травм або смерті, щоб швидше закінчити жахливу сцену і т.д. Однак це не означає, що людина хотіла того, що з нею зробив гвалтівник».
Є й інші сценарії поведінки постраждалих під час нападу.
Частина людей починає боротися, адже у них виробляється адреналін. Однак якщо поруч немає зброї, а близько є люди, краще спробувати покликати на допомогу. Та ж історія із втечею: якщо людину не ізолювали фізично, варто спробувати залишити гвалтівника.
Як поводитися людині, яка зазнала сексуального насилля?
Не існує єдиного підходу та універсальних порад щодо дій людей, які зазнали сексуального насилля. Оскільки людина має власне право вирішувати, що їй робити, ніхто не повинен на неї тиснути. Тому найголовніше правило — усвідомити, що постраждалий/-а від насилля має власну волю та власне право щось робити або не робити взагалі нічого.
«На жаль, про це не говорять назагал. Тому часто людина, яка постраждала від насилля, опиняється під тиском прогресивного суспільства, яке спонукає її отримати допомогу, — пояснює Ярина. — Водночас є полярний тиск від частини суспільства, яка стигматизує тему сексуального насилля».
Однак якщо людина усвідомлює, що готова отримати допомогу, для неї є перелік рекомендацій з подальших дій.
- Пошукати інформацію про те, хто та як допомагає у випадку сексуального насилля. Це можуть бути організації, фонди, гарячі лінії, волонтери тощо.
- Сконтактувати з цими організаціями та поговорити про те, яка саме допомога необхідна.
- Отримати допомогу. Фонди та організації пропонують різні варіанти: медичну, юридичну, фізичну поміч тощо.
Фонд «Сильні», зокрема, оплачує медичні послуги для покращення фізичного стану постраждалої людини, надає їй безоплатні послуги з психотерапії та юридичний супровід за потреби. Однак також фонд надає можливість безпечно розповісти про свою історію, якщо людина цього прагне.
«На жаль, на деяких ресурсах розповідь про момент ґвалтування перетворюється у детальний опис процесу злочину. Я розумію, що на читача це справляє ефект “викликати озлоблення та ненавидіти росіян ще більше”. Але є етичні норми та право постраждалого від насилля перебувати у безпеці. Людина обирає, наскільки багато інших людей знатимуть про те, що сталося», — акцентує Ярина.
Співзасновниця фонду скаржиться на українські медіа та нарікає, що часом вони радше навіть заважають роботі захисних організацій, аніж допомагають їм. Медіа люблять давати деталі, оскільки це наповнює сам матеріал та викликає резонанс серед читачів. Однак часто подібні статті травмують людей, особливо тих, хто вже пережив насилля.
«Однак є ще й інший бік, — додає Ярина. — У людей, які читають ці статті, може скластися хибне враження про постраждалих від насилля. Коли вони бачать матеріал, наповнений деталями, можуть подумати: “Ага, якщо ця жінка так відкрито розповідає про те, що з нею сталося, значить, вони активно собі допомагають й ходять на терапію”. Однак реальність не така. Одиниці звертаються по допомогу до профільних організацій.
Виходить, що замість того, аби допомагати постраждалим, ми ще більше віддаляємо їх від цього шляху. Вони ще більше замикаються у власній травмі».
Тож як правильно розповідати про сексуальне насилля? Ярина каже, що головне — уникати зайвої деталізації або взагалі відмовитися розповідати про насилля назагал. Краще працюють історії успішних кейсів, коли медіа показують, як постраждала від насилля завдяки певним методам змогла впоратися із травмою. Це стає прикладом для інших та дає корисну інформацію тим, хто шукає, як теж вибратися з прірви.
Як поводитися з людиною, яка пережила насилля?
Потерпілі від зґвалтування потребують турботи, заспокоєння і способу відновитися фізично та емоційно. Після наруги вони можуть відчувати сором за себе, відразу до власного тіла або навіть почувати себе винними за те, що сталося.
Надія Волчевська виділяє три основні підходи до комунікації з постраждалими:
- Нагадувати їм, що зґвалтування — це злочин, в якому винен тільки ґвалтівник.
- Перепитувати, чи можна торкнутися людини або зайти в її кімнату. Під час насилля особистісні кордони порушуються, а для потерпілих дуже важливо їх повернути.
- Не змушувати потерпілих говорити про насилля або отримувати допомогу.
Однак якщо людина сама хоче поговорити про те, що сталося, варто звернути увагу на наступне:
- часто потерпілі можуть звинувачувати себе в зґвалтуванні. Це неправда і про це потрібно говорити вголос.
- потрібно говорити про факти. Це дозволяє постраждалим позбутися сорому, який, як правило, виникає під час проговорювання епізодів насилля. Завдяки цьому може зникнути страх та внутрішня ізоляція постраждалих.
- потрібно говорити про почуття. Гнів, агресія, страх, сором, провина — це широкий спектр емоцій, які відчувають потерпілі, і це є нормою.
- потрібно поважати почуття постраждалої людини. Слухач не має боятися емоцій гніву або злості, які можуть транслювати постраждалі. Водночас він не має соромитися ділитися власними почуття жаху та співчуття.
Надія акцентує: важливо сказати, що людина — не жертва, а потерпіла чи та/той, хто зазнав сексуального насилля. Адже жертви — це ті, хто не змогли пережити подію. А сексуальне насилля можливо залишити у минулому. Визнання себе потерпілою, а не жертвою, змінює ставлення та надає можливість усвідомити, що після насилля існує життя та майбутнє.
Про фонд «Сильні»
Фонд виник на початку повномасштабної війни. Ярина Вишенська, маючи досвід викладання сексуальної освіти, вирішила займатися допомогою тим, хто постраждав від зґвалтування. За перші тижні існування, ще до офіційної реєстрації як фонду, Ярина зібрала 1 млн грн — попри те, що не мала особливих зв’язків та не була інфлюенсеркою.
«Натоді ще не було команди, реклами та інших потрібних речей. Але я назбирала мільйон. Ось наскільки ця тема болить людям», — каже Ярина.
Потім почали додаватися люди, які також хотіли організувати допомогу людям, що постраждали від сексуального насилля. Ярина познайомилася з Надією Волченською, яка сьогодні є співзасновницею фонду та займається психотерапевтичним напрямом його роботи.
Загалом команда фонду складається з 17 людей, які займаються визначеними сферами діяльності. Є напрямки фандрейзингу, комунікації, координації та ін.
Щодо напрямків надання допомоги, то:
- для психотерапевтичної роботи фонд залучає колег-психотерапевтів;
- для фізичної реабілітації — приватних медиків та клініки-партнери, які надають медичні послуги або безоплатно, або за собівартістю певних матеріалів;
- для юридичної допомоги — юристів-волонтерів, які консультують постраждалих стосовно процесу доведення злочину.
Після закінчення війни фонд не планує зупинятися — проблема сексуального насилля в Україні, на жаль, тоді не зникне.
«Людина, яка постраждала від насилля, має право, має можливість та загалом заслуговує на те, щоб допомогти собі. І на це не мають впливати жодні ситуації в країні — тільки її особистий вибір», — підсумовує Ярина.
Куди звертатися по допомогу у випадку сексуального насилля:
- Благодійний фонд «Сильні» — сайт та Інстаграм;
- Ла Страда Україна — 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) або 116 123 (з мобільного)
- Контактний центр надання безоплатної правової допомоги: 0 800 213 102
- Урядова гаряча лінія: 1547
- Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми: 116 123, або 0 800 500 335.
Заявити про злочин можна за цими номерами:
- Нацполіція: 102
- Генеральна прокуратура: 0 800 507 001
- Урядова гаряча лінія: 1547
