Волонтери впевнено зайняли позицію помічників у тилу: вони мають час, сили та бажання допомагати (невичерпний ресурс, який все-таки ризикує закінчитись, але поки що перемагає ентузіазм). Ми зібрали коментарі тих, хто з перших днів обрав бути корисними, а також склали короткий список порад, заснованих на власному досвіді.
Анастасія Петрова, проєктна менеджерка Beetroot Academy, розповідає свою історію волонтерства:
«З Києва я поїхала в перший же день війни, ввечері, і одразу зрозуміла, що хочу допомагати. Основною причиною шукати нову тимчасову домівку було якраз бажання отримати цю безпеку та використати її з розумом.
Можливе волонтерство та залученість зі свого боку я умовно розділила на два напрямки. Перший — це робота, яку я не збиралась кидати. В Beetroot Academy ми працюємо над фандрейзинговою кампанією, що дозволить фінансувати навчання українцям, які втратили роботу, але хочуть побудувати кар’єру в IT.
Всі студенти Beetroot Academy після навчання матимуть портфоліо, яке дасть їм можливість працевлаштування. Моя основна діяльність має великий вплив на покращення ситуації зараз, тож я вважаю за потрібне виконувати завдання максимально ефективно, якими б не були обставини.
Другий напрямок — це гуманітарна допомога. Після того, як я виїхала з Києва і опинилась у Львові, я майже щодня допомагала гуманітарному центру при Личаківському ЦНАП-і виконувати різноманітні завдання: треба було сортувати продукти для переселенців, консультувати їх, допомагати організаційно.
А потім я поїхала в Берлін. Тут ми фандрейзимо кошти та щодня надсилаємо гуманітарну допомогу в Україну, і все це вдається робити швидше та ефективніше, аніж під звуки сирен. Ми надсилаємо допомогу лікарням, переселенцям, передаємо медикаменти на фронт.
Чесно кажучи, я думаю про те, щоб скоро повернутись до Львова. Тут я ефектива, але разом з відчуттям безпеки в мене є відчуття відірваності. Тому поки не можу сказати конкретно, як складеться робота надалі».
КОРОТКА ПАМ’ЯТКА ВОЛОНТЕРА
- В соціальних мережах легко знайти інформацію про волонтерство. Важливо тільки вказати місто, в якому ви опинились, і однодумці точно знайдуться.
- Важливо розуміти, що допомога потрібна в різних сферах, і якщо ви не готові шукати бронежилети або не знаєтесь на медикаментах, ви можете координувати інших волонтерів, займатись поселенням біженців, допомагати з документами. Завдання є для кожного.
- Не треба нікого змушувати волонтерити: всі, хто мають сили, можуть долучитись самі. Всі ми маємо різний рівень емоційної стійкості, і деколи, перш ніж допомогти іншим, треба допомогти собі.
- Якщо ви можете бути корисними в своєму секторі — не варто кидати роботу заради волонтерства. Поєднувати — найкраща ідея, адже всі ми корисні там, де маємо найбільше експертизи.
Ганна Постова, дизайнерка, розповідає: «З України я виїхала в Польщу, одразу почала шукати можливості, як допомогти. Готова була взятись за будь-яку роботу, аби тільки висловити свою вдячність. Та коли люди в гуманітарному центрі дізнались, що я дизайнерка, то одразу запропонували мені волонтерство за профілем. Вже було достатньо рук, аби пакувати та сортувати. Виявилось, що їм потрібні були об’яви, друкована продукція та ін.!»
5. Менше хаосу, більше структури. Всі волонтери погоджуються, що тільки зараз, через місяць війни, з’являється певна схема, яка дозволяє працювати і не відволікатись на поганий менеджмент. Тож варто принаймні зі свого боку забезпечити структуру та відповідальність.
Юлія Соколенко, волонтерка зі Львова, дає такі поради з власного досвіду:
«Перший тиждень повномасштабного вторгнення був максимально хаотичним, таким виявився і волонтерський рух. Формування команд було надто швидким, розвезення не завжди точно скоординованим, а запит на гуманітарну допомогу подавався в невідомих кількостях, бо на той момент ще не могли визначити потреби.
Тоді більшість людей були ефективними, якщо попри паніку їм вдавалось зберігати спокій і долучатись до місцевих ініціатив. А тепер ж з хаосу сформувався порядок:
- багато державних структур створило склади для всеукраїнської кооперації надання гуманітарної допомоги;
- районні адміністрації, які приймали біженців, з 20 людей наростили команди до 200 й більше осіб для денних та нічних чергувань;
- люди з адміністраторстким хистом навели лад у волонтерських чатах;
- комунікатори, що поодиноко допомагали із виїздом за кордон, утворили централізовані кол-центри;
- інтернет-військо створило SMM-загони і тепер скоординовано працює в медіа-просторі.
Тепер, коли я думаю про ефективне волонтерство, то уявляю керівника із системним мисленням, а також команду, кожен член якої знає свої сильні сторони.
Додам, що корисно і злагоджено виходить тоді, коли люди не стають розпорошенцями — один день волонтер плете сітки, другий сортує гуманітарну допомогу, третій зустрічає на вокзалі переселенців, а на четвертий не знає, куди податися. Безсумнівно, бувають різні ситуації і можливості, проте краще 1 обдуманий рух, аніж 25 беззмістовних порухів.
Маєте бажання, сили і місце, де потрібні ясна голова і руки — йдіть і допомагайте. Не маєте — попіклуйтесь про себе. Ми всі в одному човні — хтось гребе зараз, інший гребтиме пізніше, коли переможемо. Роботи на всіх знайдеться. Важливо відновлюватись самому, а тоді допомагати іншому. Така послідовність зберігає ресурс довше, і як наслідок, ви волонтерите більш ефективно» .
Ми також поговорили з Марком, спеціалістом з IT-сфери, залученим до територіальної оборони, який поділився з нами своїм досвідом життя в період війни, а також розказав, чому не варто нехтувати своїми професійними здібностями.
«Ще в Києві мене додали до чату, де IT-спільнота України могла долучитись до DoS-атак (напад на комп’ютерну систему, — прим.ред.). Ми витрачали дні на те, щоб покласти російські мережі чи сайти.
Але через нестачу менеджменту на початкових етапах, було складно зрозуміти, що саме ми робимо, не було жодної координації. Через це я покинув майже усі такі групи: слідкувати за тисячами повідомлень одночасно просто неможливо.
Потім я виїхав з Києва до Львова, і в перший же вечір біля мого будинку треба було розвантажити фуру, шукали хлопців, які зможуть допомогти. Ми разом з братом і його другом прийшли туди, познайомились з координаторами, і так я почав приходити до волонтерського штабу буквального кожного дня. Деколи я залишався там до пізнього вечора.
Згодом ми з подругою створили таблицю, яка полегшила координацію (там були розклад центру, контактні дані волонтерів, основна інформація щодо діяльності). З того часу я потроху почав займатися цим все менше.
Кошти, які ми збирали для велопробігу влітку (і для наших з друзями подорожей), ми зібрали докупи, створили такий собі «фонд», і почали закупати медикаменти, спорядження, їжу… За цей час було акумульовано і витрачено близько 400 000 гривень.
Тому у волонтерському штабі я проводив все менше часу: робота головою виявилась більш ефективною, ніж робота руками.
Після чотирьох днів витрачання коштів на медикаменти, ми перейшли на більш дороговартісні речі, які було складно дістати. Десь в той самий час відбулось паралельно ще дві події: я потрапив в тероборону (і на перших же зборах став десятником), а також отримав дзвінок з львівського IT-ком’юніті. Ми вирішили робити додаток для волонтерів.
Додаток вже готовий, називається єЗавдання. Він має на меті спростити комунікацію між волонтерами та максимально зменшити кількість фейкових організацій. До речі, дуже складно було контролювати чесність і здійснювати відбір самих волонтерів, тому зараз всі склади з медикаментами охороняються. Бо коли ти працюєш з медикаментами, раціями, турнікетами, броніками, останнє, чого ти хочеш — це щоб хтось їх вкрав.
Паралельно з запуском додатку я проходив навчання в теробороні, став чотником (чотник — голова чоти, що складається з 3 десяток, — прим.ред.), і зараз це займає левову частку мого часу. Повернулась моя робота, яка дозволяє заробляти кошти і витрачати їх на користь армії. Вже минув майже місяць життя в такому режимі. Повномасштабна війна, повітряні тривоги — все це змушує ставитись серйозно до навчань, в тому числі патрулювання набуло більшої ваги» .
