З травня 2020-го року, після першого локдауна, Інститут когнітивного моделювання разом з партнерами запустили сервіс психологічної допомоги «Розкажи мені». Це онлайн-платформа, на якій психологи консультують охочих у випадку депресії, тривожності чи інших психологічних проблем. Пізніше команда запустила ще одну платформу — «Мені здається».
Ми поговорили з модераторами платформ і дізналися, з якими проблемами можна до них звертатися, як взагалі працюють ці ініціативи та який метод можна вважати найефективнішим для швидкої психологічної підтримки.
Катерина Колчак, керівниця «Розкажи мені»
Платформа «Розкажи мені» працює в Україні близько півтора року. За цей час ми обробили понад 13 тис. звернень. Раніше пропонували до трьох безплатних консультацій, зараз зменшили до однієї.
Наголошу, що проєкт базується на форматі консультування, а не терапії. Ми більше націлені на психологічну підтримку, щось підказати або направити. Якщо у пацієнта з психологом за цей час вибудовуються довірливі стосунки, вони можуть продовжити зустрічі, але у форматі платної терапії. Це рішення ухвалює психолог напряму з клієнтом.
З приходом осені кількість запитів на сайті зростає. Хоча у проєкті беруть участь понад 230 спеціалістів, оперативно всім допомогти ми не можемо. Формується своєрідний лист очікування, адже психологи працюють у проєкті на умовах волонтерства, тому можуть консультувати у зручний для них час. Все-таки це — безоплатна робота.
З чим та як можна звернутися по допомогу
Наш проєкт об’єднує охочих допомогти з тими, хто цього потребує. Найчастіше люди звертаються із тривожністю, депресивним станом, панічними атаками, браком мотивації та іншими екзистенційними питаннями. Багато запитів щодо насилля, алко- та наркозалежності. У цих випадках люди звертаються тоді, коли ще не усвідомлюють, що їм потрібна спеціалізована допомога. Вони бачать, що щось негаразд, але як діяти — не знають. З цим і допомагаємо.
Також отримуємо запити щодо:
— сімейних стосунків;
— РХП (розладів харчової поведінки);
— ОКР (обсесивно-компульсивних розладів);
— ПТСР (посттравматичних стресових розладів);
— переживань щодо здоров’я;
— фобій.
Трапляється, що до нас звертаються люди з суїцидальними думками. Ми одразу перенаправляємо їх на Lifeline Ukraine (7333, національна професійна лінія з питань профілактики самогубств та підтримки психічного здоров’я — прим. ред.), які працюють з кризовими ситуаціями. Також співпрацюємо з Ла Страда-Україна, які займаються проблемами дітей та підлітків, або Teenergizer, які ведуть листування з підлітками.
Звернутися по нашу допомогу можна через платформу. На сайті необхідно заповнити коротку анкету й погодитися з правилами.
Після заповнення заявка потрапляє до листа очікування. Спеціаліст обирає з нього ту, з якою може працювати. Заявки можна фільтрувати за різними типами звернень.
Спілкування відбувається в аудіо- та відеоформаті. Не практикуємо листування, тому що вважаємо його неефективним методом консультування.
Після консультації люди залишають відгуки та ставлять оцінку спеціалісту. На жаль, це робить тільки чверть тих, хто звертався до нас по допомогу. Погані оцінки трапляються дуже рідко, тоді я індивідуально розбираюся, чому так вийшло. Клієнти бувають різними, оцінки — суб’єктивними. Але загалом ефективність консультацій вимірюємо за цими двома факторами.
Ми розуміємо, що фраза «безплатно» є вирішальною для людей, які думають про звернення.
За статистикою, близько 60% наших пацієнтів вперше звертаються за психологічною підтримкою.
Після цього вони можуть вирішити піти на повноцінну терапію. Тому наші консультації мають бути професійними.
Які спеціалісти працюють на платформі
За весь час існування проєкту близько 600 спеціалістів подали запити на участь. Серед наших фахівців є психологи, психотерапевти, психіатри та клінічні психологи. Існує відбір. Для нас важлива наявність диплому про освіту, різних сертифікатів, мінімум рік досвіду консультування. Важлива кваліфікація спеціалістів. До нас звертаються люди з крихкою психікою. Будь-яке слово психолога може на неї вплинути.
Мотивація спеціалістів різна. Одні хочуть працювати на благодійність, набираються досвіду, цікавих кейсів, підвищують рівень кваліфікації. Багато психологів говорять, що у практиці до них звертаються з одними й тими самими проблемами, тому вони хочуть працювати з чимось іншим, аби покращити рівень знань. Звісно, є зацікавленість у пошуку нових клієнтів. Але найчастіше йдеться про соціальну користь.
Іноді мені самій доводиться моніторити психологів та запрошувати до співпраці. Це трапляється у випадках, якщо я знаю, що вони, наприклад, хороші спеціалісти у царині залежностей або онкозахворювань. Тоді я прошу у них про допомогу.
Від самого початку ми позиціонували себе як платформа, яка працює за принципами когнітивно-поведінкової терапії. На нашу думку, це найефективніший метод консультування у форматі швидкої підтримки.
Але зараз в Україні не так багато спеціалістів, що працюють за цією методикою. Тому останнім часом ми беремо у проєкт психотерапевтів, що працюють за іншими підходами.
Головне — компетентність та соціальна відповідальність, готовність допомагати без винагороди.
До речі, зараз у нас працює чатбот «Друг», з яким можна поспілкуватися й отримати онлайн-терапію, поки очікуєш на консультацію. Ми постійного його оновлюємо, у планах — перетворити на повноцінний штучний інтелект.
Бот допомагає у боротьбі з тривожними розладами. Він дає різні техніки, інструменти та поради, як завдяки КПТ-підходу (когнітивно-поведінковому — ред.) нормалізувати стан.
Чому українці рідко звертаються до психологів
Найвагомішу роль у цьому процесі відіграє фінансова складова. Люди формують враження про психотерапію з фільмів. Звідси — думка, що вона коштує дорого. Але це не завжди так. Сеанс може обійтися у 400 грн, а може у $300. Все залежить від кваліфікації спеціаліста, регіону, того, це онлайн чи офлайн терапія.
Люди бояться звертатися по допомогу не лише через радянські штампи. Є пересторога, що розмову будуть моніторити, розкажуть про неї іншим. Пам’ятаю, як до нас звернулася дівчина з маленького міста. Тоді вона сказала: «Не дай Бог про це дізнається моя мама або родичі. Мене осудять».
Особливо страх є у залежних стосунках. Але без терапії вибратися з них, розірвати це коло, практично неможливо. Виговоритися сусідці не допоможе.
Своїм проєктом ми у тому числі хочемо популяризувати культуру звернення до психологів, виробити у людей звичку піклуватися про своє ментальне здоров’я.
Світлана Панкова, модераторка проєкту «Мені здається»
Спочатку платформа «Розкажи мені» була зосереджена на допомозі людям, які почали страждати тривожністю чи помічали у себе ознаки депресії після захворювання на коронавірус. Але, окрім пандемії, у світі є не менш глобальна проблема — домашнє насильство. Лише в Україні нараховується близько 2 млн постраждалих на рік. Тож Інститут когнітивного моделювання запустив інформаційну кампанію з боротьби з домашнім насиллям — так і з’явилася платформа «Мені здається».
Це анонімний онлайн-щоденник, де постраждалі можуть поділитися своєю історією, виговоритися про те, що стримували у собі роками.
Також з’явився вайбер-канал Stop Abuse Ukraine, де ми інформуємо українців про ситуацію з насильством та даємо необхідні контакти для допомоги.
У межах цієї кампанії ми вирішили об’єднати зусилля двох платформ. Так з’явився сервіс на сайті «Розкажи мені». На цій сторінці зібрані тільки ті спеціалісти, які працюють з проблемою домашнього насилля. Вони пройшли додаткові курси, аби орієнтуватися у темі ще краще. На ресурс можна перейти прямо з платформи «Мені здається». Близько сорока психотерапевтів вже надали понад 300 безкоштовних консультацій.
Що можна зробити на платформі
На сайті «Мені здається» постраждалі анонімно можуть розповісти про насильство, яке пережили. Як кажуть психологи наших проєктів, зізнання собі у проблемі — це вже перший крок до її вирішення. Переважно історії залишають жінки, але трапляються сповіді й від чоловіків чи дітей — про насилля з боку матері чи батька.
Ми запустили кампанію разом з Товариством Червоного Хреста України та «Фонд Маша» Маші Єфросиніної. Вона є амбасадоркою проєкту, адже багато років відстоює права жінок та відкрито говорить про цю проблему. Ми запустили інформаційну кампанію по Україні, розповсюдили плакати у лікарнях, соціальних закладах, магазинах маленьких міст. Чим далі від мегаполісів, тим менше людина знає, куди бігти у випадку насилля. І тим складніше боротися зі зміною суспільних упереджень.
За весь час існування платформи нам надійшло понад 400 історій. Як людина, яка прочитала їх усі, скажу: там є страшні речі. Багато сповідей про те, що трапилося давно, але нанесло таку травму, що людина й досі не може повернутися до нормального життя чи побудувати здорові стосунки. Було кілька історій про сексуальне насильство над дітьми, вчинене близькими родичами, навіть батьками. Це дуже страшно.
На сайті під час написання історії можна обрати категорію щодо пережитого насильства — сексуальне, фізичне, психологічне чи економічне. Ми бачимо, що найбільше звернень відбувається саме з психологічним аб’юзом. Але річ у тім, що будь-який вид насилля містить психологічний тиск. Близько 150 історій з 400 були про фізичне насилля. Це надзвичайно багато.
Ми відповідаємо на історії у випадку, коли наприкінці звернення є прямий запит та прохання по допомогу. Людина має залишити електронну адресу. Туди надсилаємо інформацію з контактами профільних служб. Однак важливо пам’ятати: у випадку небезпеки за допомогою терміново можна (і потрібно!) звернутися лише за одним номером — 102.
Чому платформа виникла у пандемію
Пандемія закрила нас всіх вдома. Люди залишилися сам на сам зі своїми кривдниками. Раніше чоловіки-аб’юзери могли поїхати, наприклад, у відрядження. Відповідно, жінки й діти менше знаходилися з тираном на одній території. В один момент все змінилося: всіх зачинили вдома, обмежили у контактах із зовнішнім світом. Розповісти про те, що відбувається, нікому, або банально страшно.
Ще одна часта причина домашнього насильства — алкоголь. Через все, що відбувалося у світі та через ізоляцію він почав фігурувати вдома частіше.
Статистика випадків домашнього насильства помітно зросла на карантині. Тільки у Франції за перші три місяці локдауну кількість звернень у поліцію збільшилась на 30%.
В Україні, за офіційними даними, від насилля щороку страждають 1,8 млн осіб.
А якщо уявити, що ці цифри ще й ростуть…
Звідки страх звернутися по допомогу
Проблема в тому, що люди переважно живуть у насиллі у цей момент, тому їм страшно та соромно зізнаватися в тому, що щось не так. Поліція приїде, але кривдник від того стане більш обуреним, і трапиться нове насилля.
Ще існує такий психологічний момент, як завчена безпорадність. Це коли з часом мозок людини адаптується до насильства і сприймає його як норму, аби захиститися. Іншими словами, модель насильницької поведінки для людини стає прийнятною. Людина не може вирватися з таких стосунків без допомоги.
Якщо ми говоримо про економічне насилля, спрацьовує фактор маніпуляцій. Кривдник відрізає жертву від друзів, власних доходів (роботи), контролює фінанси. У момент кризи потерпіла вважає, що у неї не буде на що жити, якщо вона піде від партнера. Тому людина обирає терпіти. Особливо, коли є дитина.
Та й загалом в Україні не заведено говорити про аб’юз. Жінки бояться осуду. Їм соромно.
Чи виправлять ситуації з насиллям подібні проєкти
Наші психологи працюють з наслідками насилля, наша платформа — майданчик для історій про те, що вже відбулося. Але ми з командою працюємо також над тим, аби йому запобігти. Зробити так, аби не постраждалі боялися говорити, а щоб кривдники боялися бити. Вони мають знати, що, вчинивши насилля, вони будуть нести за це покарання.
Штампів щодо насилля багато. Це тягнеться з 90-х: краще такий чоловік, ніж ніякого, ти сама винна, ти заслужила чи заслужив. Саме завдяки інформаційним кампаніям ми почали маленькими кроками рухатися до змін. Про насильство заговорили. Про цю проблему почали заявляти лідери думок та відомі люди. Одна лише Маша Єфросиніна зробила неймовірно багато. Ситуація почала змінюватися. Тепер, маю надію, дівчина, яку вперше вдарить чоловік, подумає, що з цих стосунків вже треба тікати, а не буде шукати проблему в собі.
