Говоримо про проблеми статистики, самозвинувачення та культуру толерування, яка закладена у народній творчості.
Кожна п`ята жінка в Україні стикається з насильством. Це дані офіційної статистики, яку наводять у Мінсоцполітики. Але це тільки офіційні дані. Якою є ситуація насправді, розповідає Надія Ковалевич, спеціалістка з комунікацій та адвокації програми UNFPA Україна із протидії та запобігання домашнього та гендерно зумовленого насильства.
Надія Ковалевич
спеціалістка з комунікацій та адвокації програми UNFPA Україна
Що не так зі статистикою?
Дані щодо домашнього насильства збирають різні установи — поліція, соціальні служби, національна гаряча лінія із запобігання домашнього насильства (116-123). Також регулярно проводять соціологічні дослідження. Ці дані не поєднуються одне з одними. Тому не можна з точністю сказати, скільки жінок в Україні страждають від домашнього насильства. Хіба що говорити окремо про кожне з досліджень служб.
У роботі ми керуємося тими соціологічними дослідженнями, які проводимо власноруч, або опираємося на дані інших організацій. Так, за даними UNFPA Україна, 1.1 млн українок щорічно стикається з фізичним або сексуальним насильством. Загалом кожна п’ята жінка в Україні хоча б раз у своєму житті стикалася з будь-яким із видів насильства, тобто також економічним та психологічним. Згідно з даними ООН, у світі таких жінок — кожна третя.
Припускаю, що дані в Україні все одно занижені. Існує проблема з рівнем ідентифікації насильства у суспільстві. Якщо фізичний аб’юз очевидний, то визначати психологічне чи економічне насильство людям важко. За нашими щорічними опитуваннями, майже половина населення не може їх ідентифікувати. Проте є і позитивні зрушення: з 2019 року рівень ідентифікації насильства в українців зріс. Наприклад, психологічний аб’юз можуть розрізнити вже 63% населення.
Інша проблема — це визначення, що є насильством у шлюбі. Сімейне життя не є перепусткою на безлімітний секс. Секс без згоди в парі — це теж насильство. Хоча за останні роки на 11% більше людей почали усвідомлювати, що сексуальне насильство у парі може бути. Зараз їх — 64%.
Подібна історія з фізичним насильством. Жінки часто не вважають, що «один раз вдарив» — це насильство. Тому, коли у них питають, чи зазнають вони фізичного аб’юзу, відповідають: «Ні».
Третій аспект труднощів зі статистичними даними — це сприйняття рівня кількості дзвінків по допомогу. За останній час по всій Україні збільшилася кількість звернень щодо протидії насильству. Але люди сприймають так: якщо зросла кількість скарг, значить, зросла і кількість домашнього насильства. Проте це не так. Це лишень означає, що більше людей стали звертатися за допомогою.
Чому жінки не розрізняють насильство?
Тут відіграють роль декілька факторів.
- патріархальний устрій, який культивувався роками до цього.
- цінності, які закладені в українській культурі. Варто тільки пригадати приказки та прислів’я на кшталт«Б’є — значить любить», «Жінка не бита, як коса не клепана», “Жінка бита, бо хата не мита» тощо. Лякає, наскільки міцно вплетене толерування до насильства в українську свідомість.
- токсична маскулінність, яку виховують з дитинства. Наприклад, хлопчик вважає, що підіймати дівчатам спідниці або чіпати їх за коси — нормально, адже це є проявом любові.
Найбільша проблема в Україні — це високий рівень терпимості до насилля. За нашими опитуваннями, 28% людей вважають, що фізичне насильство можна виправдати. Половина респондентів вказала: якщо чоловік один раз вдарив жінку, це можна пробачити.
Однак останніми роками ситуація змінюється. Відіграє роль, зокрема, інформаційна робота організацій, у тому числі Розірви коло від UNFPA. Допомагає й те, що факти домашнього насильства в Україні набувають розголосу. Все більше жінок звертаються по допомогу та говорять про те, що з ними сталося. Це надихає інших не мовчати.
Також посприяли зрушенням зміни у законодавстві. У 2019 році домашнє насильство стало кримінальним злочином (у 2021 році відповідальність за насильство посилили — прим. ред.).
Чому деякі жінки не можуть піти від кривдника?
Хоча насильство відбувається як з боку чоловіків, так і з боку жінок, все ж 90% постраждалих саме жіночої статі.
Домашнє насильство не починається одразу. Найчастіше воно розвивається з психологічного насильства. Якщо трапилося насилля, а жінка стерпіла, аб’юзер усвідомлює, що може продовжувати. У цих випадках він схожий на людину, яка йде по кризі: не провалився — значить, можна рухатися далі. Тоді психологічне насильство переростає у фізичне.
Насильство відбувається за циклами:
- Акт насильства
- Вибачення та примирення
- Медовий місяць
- Наростання агресії
- Акт насильства
Коли постраждала опиняється в епіцентрі насильства і губиться у цих циклах, вона стає психологічно залежною від кривдника. Вона не може раціонально оцінити ситуацію та піти з небезпечних стосунків. Постраждалих часто залякують, їм погрожують.
Також жінки не можуть вийти з аб’юзивних стосунків, адже фокусуються на етапах тиші, або медового місяця. Тоді кривдник робить усе, аби загладити вину. На цьому етапі жінка починає виправдовувати чоловіка та звинувачувати себе у тому, що це вона спровокувала насильство. Постраждала починає вірити у те, що кривдник мав усі підстави так вчинити. Хоча у насиллі не винен ніхто, окрім самого кривдника.
Впливає й те, що кривдники зазвичай намагаються відрізати жінку від оточення. Вони вмикають тотальний контроль, і з плином часу ізолюють її навіть від родичів. Відповідно, у моменти кризи вона опиняється без підтримки й не знає, куди їй йти.
Є ще економічний фактор. За моїми спостереженнями з притулків для постраждалих, практично усі жінки фінансово залежали від чоловіків. Кривдники часто забороняють партнеркам працювати, кажуть, що їм краще залишатися вдома. Тому жінки бояться йти, адже не мають роботи.
У моменти кризи деякі жінки одразу готові піти. Часом це корисно. Але трапляються випадки, коли краще вичекати безпечний момент. Також потрібно мати план безпеки (на фото).
Але найважливіше — знайти підтримку. Це може бути психолог, рідні або соцпрацівник на гарячій лінії протидії насильства. В аб’юзивних стосунках на емоціях важко об’єктивно визначити, що робити далі. Тому важливо завжди мати поруч людину, яка може дати тверезу пораду і підтримку.
Але вихід із насилля — це вибір тільки самої постраждалої. Вона має сама до нього прийти.
Як розпізнати кривдника?
На жаль, аб’юзера не видно з першого погляду. Навпаки, такі люди спочатку роблять усе, аби зацікавити жінку. Вони активно залицяються, дарують подарунки та роблять широкі жести. Але з часом у стосунках можуть з’являтися т.зв. red flags («червоні прапорці»), які вказуватимуть на аб’юзивність. Перш за все, проявляється психологічне насильство — бажання постійно контролювати партнерку. Аб’юзери регулярно питають, де та з ким перебуває жінка, вказують, що їй одягати та чим фарбуватися. Безпідставна критика зовнішності та дій — теж про них. Можуть бути відкриті приниження та спеціальне ігнорування.
Але найголовніший маркер — це коли партнер починає зазіхати на особистісні кордони. Йдеться як про психологічні, так і про тілесні межі. Наприклад, коли партнер надміру ініціює сексуальний контакт або диктує правила поведінки.
Тут можете пройти корисний тест на здорові стосунки.
«Розірви коло» як профілактика насильства
Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) займається проблемою домашнього насильства в Україні з 2015 року. Ми працюємо для законодавчих змін, налагоджуємо міжвідомчу взаємодію, тренуємо працівників державних служб та проводимо освітні заходи. Також створюємо притулки, кризові кімнати та денні центри для постраждалих. З 2015 року команда UNFPA підтримує цілодобову роботу національної гарячої лінії з протидії насильству 116-123, адже саме вночі відбувається 60% звернень по допомогу.
Безпосередньо «Розірви коло» — це інформаційна кампанія, яка має підвищити рівень обізнаності населення про домашнє насилля та створити нульову нетерпимість до будь-яких його проявів. Спочатку кампанія була націлена тільки на жінок. Але останніми роками ми розширюємо її також на чоловіків та свідків. Адже відповідальність за вихід з аб’юзивних стосунків не лежить виключно на жінці.
Ми працюємо над трьома завданнями:
- Збільшити рівень обізнаності про види насильства, як його розпізнати та що робити.
- Підвищити рівень проінформованості про те, куди звертатися у випадках насильства.
- Зруйнувати міфи та стереотипи про домашнє насильство — на кшталт того, що насильство притаманне тільки неблагополучним сім’ям.
Найчастіше постраждалі не вірять у те, що їм хтось може допомогти. Але також вони бояться того, що про їхню історію дізнаються інші. Жінки бояться осуду, слів «А чого вона не пішла», «Сама ж його вибрала». Ми боремося за те, щоб у суспільстві цей конструкт сорому перевернувся. Адже у випадку аб’юзу соромно має бути тільки кривднику.
Куди звернутися по допомогу у випадку насильства:
102 — Національна поліція
116-123 — гаряча лінія з протидії домашнього насильства
1547 — державна гаряча лінія
Нагадуємо, раніше ми публікували матеріал, в якому розповідали, що робити, якщо ви стали свідками насильства.
