Зважені та сміливі: як під час війни живуть передчасно народжені діти та їхні батьки

Бути дитиною під час війни — неабиякий виклик. Разом із батьками вони їдуть за кордон, хтось проходить через фільтраційні табори, когось насильницьки депортують у Росію і «всиновлюють» там. Більшість дітей буде травмована — якщо не фізично, то психологічно. Ми ніколи не повернемо втрачених. Лише за офіційною статистикою станом на 1 січня 2023 року в Україні внаслідок російської агресії загинули 428 дітей, а 815 отримали поранення.

Народитися і народити під час війни — виклик подвійний. І навіть потрійний для тих, хто з’являється на світ раніше строку. Під час війни ризик передчасних пологів зростає через стрес матерів і поганий доступ до медичної допомоги. Після народження «поспішайкам», як часто називають таких дітей, потрібні особливі умови, які складно забезпечити під час повітряних тривог і відключень електроенергії. Але в Україні багато людей працюють над тим, щоб ці діти отримали найкращий старт.

Обрати життя

Коли 24 лютого на околицях Маріуполя почалися вибухи, 22-річна Еля зібрала речі, які помістилися в машину, сіла за кермо та поїхала. Вона знала, що навряд чи повернеться в місто, де разом із чоловіком прожила останні сім років: «У нас була своя домівка, але довелося все залишити, обрати життя дітей та вирушити далі». Еля була на четвертому місяці вагітності і чекала двох близнючок.

До Івано-Франківська їхали три дні. «Я дуже хвилювалася, що через мій стан шоку і депресії щось може статися з дівчатами», — каже Еля. Вона знала про ризик передчасних пологів ще з моменту першого УЗД, коли лікарі побачили на моніторі двійню. Для тендітної дівчини вносити більше однієї дитини завжди складно. Всі сподівалися, що їй вдасться доносити дівчат хоча б до 37-го тижня — це остання межа, яка за медичними стандартами відділяє передчасно народжених дітей від доношених.

Народжені в строк діти з’являються на світ, починаючи з 37-го тижня, і важать не менше 2,5 кілограмів. Доньки Елі, Марія і Поліна, народилися майже місяцем раніше, на 32-му тижні, і важили 2150 і 1670 грамів відповідно. «Якби не було цього стресу, якби я ходила свою вагітність, як і мріяла, на березі моря, з чоловіком і батьками, дихала свіжим повітрям, то народила б на 36-му тижні», — міркує Еля. Але її батьки залишилися в Донецькій області, а разом із чоловіком-військовим вони подорожують різними містами.

В Івано-Франківській обласній дитячій лікарні мама з доньками пробула два місяці — стільки, скільки не доносила свою вагітність. За цей час вони разом перехворіли на коронавірус, а дівчата перенесли пневмонію. Зараз близнючкам більше ніж півроку, вони добре розвиваються, надолужують час і борються з ускладненнями — вадами сердець, які їм діагностували після народження. Еля з вдячністю згадує про кваліфіковану допомогу і психологічну підтримку, яку їм надавали в лікарні. Але має і болісні спогади:

Під час тривог мамам треба було спускатися в сховище, а дітей забирали у спеціальну броньовану палату

«Це був стрес. Ти дуже хвилюєшся, бо розумієш, що не можеш взяти дитину з собою, і просто молишся, щоб тривога закінчилася скоріше».

Вибір без вибору

Першими у цьому світі «поспішайок» зустрічають спеціалісти пологових будинків — перинатальних центрів. Одразу після народження з операційної або родзалу дитина за допомогою транспортного кувеза перевозиться у відділення інтенсивної терапії, де їй надають допомогу залежно від захворювання, що розвивається в перші хвилини, пояснює Ольга Садова, завідувачка відділенням інтенсивної терапії новонароджених в Івано-Франківському обласному перинатальному центрі. Вона додає: «Передчасно народжена дитина знаходиться у високій групі ризику за розвитком різноманітних захворювань у зв’язку з незрілістю багатьох органів та систем».

Після стабілізації життєво важливих функцій розпочинається наступний етап виходжування, який може тривати від декількох тижнів до декількох місяців. Про це розповідає завідувачка відділенням неонатального та постінтенсивного виходжування новонароджених Івано-Франківському обласному перинатальному центрі Ольга Кіршак:

На цьому етапі продовжується лікування дитини за потреби, дихальна підтримка, консультації з офтальмологом, невропатологом, психологом, генетиком та іншими спеціалістами.

Лікарі оцінюють правильне зростання малюка, готовність до прийому їжі. На кожному з етапів приділяють увагу оцінці болю, шумоізоляції та світлоізоляції, а до процесу виходжування залучають батьків.

У перший час «поспішайки» потребують тепла та додаткового кисню через маску чи навіть апарат штучної вентиляції легень. Вони знаходяться у кувезах — спеціальних інкубаторах, де підтримуються необхідні умови — і вчаться самостійно регулювати температуру тіла, дихати, отримують ліки через крапельниці, а мамине молоко та поживні суміші через зонд. Усе це несе величезне навантаження на мозок маленької людини. Доки такі діти не зміцніли, забирати їх зі штучно створеного середовища надто ризиковано, а створити такі самі умови у сховищах неможливо — це означало б дорогу в один кінець. Те устаткування, яке можна транспортувати, через перепади напруги та відключення світла швидко виходить з ладу. Під час війни батьки та медичний персонал часто опиняються в ситуації, коли забрати малюків у сховище не можна, а залишити їх під загрозою обстрілу надто ризиковано. Фактично це вибір без вибору.

Керівниця Харківського регіонального перинатального центру Ірина Кондратова зробила оновлення обладнання та створення стратегічного запасу медикаментів одними з пріоритетів на початку повномасштабного вторгнення. «Я боялася, що залишуся без кувезів чи вентиляторів через усі ці подорожі в підвал і напівпідвал, адже устаткування дуже чутливе», — розповідає вона. І з сумною іронією додає: «Залізобетонні лише люди, а обладнання ніжне». Завдяки багатьом проєктам і світовій підтримці в лікарні з’явилися генератори, транспортні інкубатори та вентилятори, неонатальний реанімобіль та інші важливі речі.

Зокрема цьому посприяли декілька американських фандрейзингових платформ, дитячий фонд ЮНІСЕФ та його амбасадор Девід Бекхем: на один день у березні футболіст передав свій 70-мільйонний Instagram-акаунт в користування Ірині, щоб вона розповіла світові, як під час війни у лікарні допомагають новонародженим і їхнім батькам.

Неможливість забрати деяких малюків у сховище — це постійна ситуація, в якій під час війни опиняються батьки та медичний персонал.

Лікарка-неонатологиня Івано-Франківської обласної дитячої лікарні Анастасія Стефанишин каже:

Коли на початку вторгнення нам пропонували апартуру, ми відмовлялися на користь Харкова, адже розуміли, що там ситуація критичніша.

Анастасія працює у відділенні інтенсивного виходжування та ранньої реабілітації в обласній дитячій лікарні. Сюди, як і в центр Ірини Кондратової, потрапляють діти з особливо складними випадками. Якщо пощастить, їх випишуть за місяць умовно здоровими. А можуть і затримати тут до півроку: так, дівчинка, яка народилася на 27-му тижні вагітності, перебувала у віддліенні п’ять місяців.

«Ми помітили, що діти значно поскладнішали: у них більше ускладнень, вони довше перебувають у станціонарі, — ділиться Анастасія. — Не кожна жінка могла проходити нормальний пренатальний скринінг під час війни». Найпоширеніші проблеми новонароджених — з сітківкою ока, нервовою системою та легенями. А на фоні коронавірусу стало ще більше гематологічних та кардіологічних проблем, які перебігать особливо агресивно.

Ірина Кондратова також говорить про загальну проблему недообстеженості матерів: «Дуже багато вагітних з деокупованих територій тривалий час не мали доступу до кваліфікованої медичної допомоги і через це мають акушерські, інфекційні ускладнення, загострення хронічних захворювань: діабету, епілепсії, гіпертонічної хвороби. Майже у всіх — дефіцитна анемія, бо вони погано харчувалися. А одна пацієнтка три доби перебувала вдома з надзвичайно високим тиском, судомами та порушенням свідомості, і не могла звернутися до лікаря. Такі випадки трапляються все частіше».

Статистичний шок

У всьому світі стрес вважають одним із факторів ризику передчасних народжень. На шостому місяці повносмасштабного вторгнення Росії ООН повідомила, що стрес від війни збільшив кількість передчасних пологів в Україні.

У перші тижні та місяці після 24 лютого лікарі справді помічали збільшення кількості «поспішайок» у неонатальних відділеннях. У мирні часи у відділенні інтенсивного виходжування та ранньої реабілітації Івано-Франківської обласної дитячої лікарні навантаження на 25 ліжок складало близько 60%: зазвичай одночасно там перебувало 14-16 пацієнтів. З початку повномасштабного вторгнення були заповнені всі місця. У Харківському регіональному перинатальному центрі з 2014 року передчасні пологи складали 14-16% за рахунок того, що центр надавав допомогу вагітним групи ризику не лише з Харківській області, а ще й з Луганської та Донецької. «Це високи показники навіть для перинатального центру 3-го рівня, — Ірина Кондратова порівнює ситуацію з часами після початку війни вісім років тому. — Після короткострокового збільшення у лютому-березні 2022 року кількість передчасних пологів зменшилась до 8-10%: люди адаптувалися або виїхали за межі області та України».

Лікарі з інших областей казали про зростання показників навіть у два рази, проте з часом ситуація вирівнялася і зараз сплеску передчасних народжень немає. Більше того, народжуваність впала загалом.

За статистикою Державного експертного центру МОЗ України, за 9 місяців 2022 року в Україні народилося 152 тисячі дітей, з них майже 10 тисяч — вагою менше 2,5 кілограмів. У попередні роки обидва показники були на 20-25% вищі, в динаміці по роках загальна пропорція не змінилася. Хоча цього року ми не маємо повних даних народжуваності з окупованих Луганської, Донецької та Херсонської областей, уточнює професорка Ольга Воробйова, але точно можемо казати, що удар на себе прийняли західні регіони, Київ і Дніпро. Саме туди мігрували вагітні з більш гарячих точок і окупованих територій. Але і в Харкові та Миколаєві також продовжують приймати пологи.

Тетяна Знаменська, президентка Асоціації неонатологів України, професорка, заступниця директора державної установи «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології ім. акад. О.М. Лук’янової НАМН України» відмічає важливу тенденцію: показник смертності немовлят до 1 року не збільшився порівняно з попередніми роками і складає 6,72 на 1000 дітей: «Це означає, що допомога новонародженим в Україні продовжує надаватися якісно».

Крім того, люди починають повертатися і знову народжувати в Україні.

Анастасія Стефанишин розповідає про пацієнтку з сином, які вже мали виписуватися на момент 24 лютого. Це був дуже складний випадок з багатьма супутніми захворюваннями. Вони виїхали за кордон і спостерігалися вже іншій країні, але за кілька місяців повернулися і вирішили продовжувати лікування вдома, бо тут комфортніше і швидше. Інша пацієнтка повернулася спеціально, щоб народити і виходити тут дитину вагою 850 грамів.

«В Україні дуже потужна неонатологія та перинатологія були ще до вторгнення: ми маємо сучасні перинатальні центри з реанімаціями новонароджених та відділеннями виходжування, які обладнані на рівні високо розвинених країн. Держава завжди забезпечувала наші потреби у сурфактанті, кофеїні, антирезусному імуноглобуліні, препаратах для зупинки акушерських кровотеч, — каже Ірина Кондратова. — Після 24 лютого нічого не змінилося: ми продовжуємо допомагати передчасно народженим дітям, малюкам з перинатальною патологією за рахунок державного забезпечення, донорського фінансування, волонтерських платформ».

Хто допомагає лікарям

«Нас підтримували друзі з Польщі, Франції, Америки. Також сім’ї наших поспішайок, які були виходжені в центрі і виїхали закордон, волонтерять там і допомагають нам, — розповідає керівниця Харківського регіонального перинатального центру. — Ми фактично не маємо проблем з медикаментами та виробами медичного призначення. Ті ліки, які не внесено до нацпереліку, а отже, їх не можна закуповувати за державні кошти, ми отримали завдяки волонтерським проєктам з Європи».

Окрема стаття видатків — спеціальні суміші для годування малечі. Іноді є потреба у внутрішньовенному харчуванні. Такий парадокс: діти дуже маленькі, але мають підвищену потребу в харчуванні, бо їм треба наздогнати ріст і компенсувати витрати ресурсів, але при цьому лікарі не можуть дати їм весь об’єм їжі, бо їсти самостійно — це величезне навантаження для малюків. Їм потрібні спеціальні розчини жирів і вітамінів, гідролізні та амінокислотні суміші. Один флакончик такого препарату Аміновен коштує від 300 до 600 гривень. Ці препарати дорогі, але необхідні.

Лише ліки та розхідники для однієї лікарні — це мільйони гривень. «Багато людей закордоном розуміють, що вагітні жінки та новонароджені діти — це найвразливіша категорія людей, — каже Анастасія Стефанишин, неонатологиня Івано-Франківської обласної дитячої лікарні .— Їм потрібна допомога напочатку, бо потім це якість життя або інвалідність. Тому неонатальна медицина і перинатальна допомога перебувають у фокусі людей, які хочуть нам допомогти. Це дуже плідний рік, бо ми маємо з чим працювати і не думаємо, що зараз закінчаться критичні препарати».

Проте всі розуміють, що так не буде тривати завжди, тож треба використовувати кожну можливість, фандрейзити і писати листи донорам, навіть якщо ти — лікар і це не твоя основна робота. Це займає час і сили, але приносить результати та нові зв’язки. Наприклад, відділення  інтенсивного виходжування та ранньої реабілітації, в якому працює Анастасія, майже випадково отримало мобільний рентген: «Ми шукали С-арку для операційної військового госпіталя, а нам кажуть: вам не потрібне ще оце для дітей? А нам саме це й було потрібне, бо ми не можемо носити дітей на рентген, адже вони втрачають тепло».

Наразі відділення забезпечене основними ліками, розхідними матеріалами, апаратурою, але ніхто не знає, що буде завтра: «Становище краще, ніж було, і критичні прогалини закриті, але ще є далеко не все. В усьому світі галузь медицини, що стосується передчасно народжених дітей — найкоштовніша» — каже Анастасія. Серед щоденних потреб вона називає датчики до пульсоксиметрів, лабораторні мікрометодики («іноді ми не можемо провести лабораторне обстеження, бо не можемо набрати достатню кількість крові для стандартних методик. А кожен мілілітр крові, забраний у дитини з масою тіла менше 1 кілограма, еквівалентний 70 мілілітрам крові у дорослого»), якісні візуалізатори вен — («судини в цих діток, наче ниточки, це ювелірна робота»), нові кувези («у нас є такі, що приїхали з Німеччини як гуманітарна допомога 30 років тому, коли відкривали відділення, і вони все ще працюють завдяки вмінню нашого майстра»), із ліків — пероральні препарати заліза та вітамінів групи В, білкові добавки та збагачувачі грудного молока.

Третій сектор

Українська система допомоги новонародженим працює завдяки балансу між професійністю та самовідданістю лікарів, державними механізмами, волонтерською допомогою і активністю громадського сектору. Якщо випаде одна ланка, виникнуть проблеми. Сьогодні в кожного учасника повно роботи, але якщо громадські організації раніше фокусувалися на освітній складовій, то після 24 лютого у них додалося справ у нових сферах.

Голова Асоціації батьків передчасно народжених дітей «Ранні пташки» Олександра Балясна розповідає, що різко збільшилася кількість запитів на допомогу від конкретних людей: «Ми намагаємося більше займатися адквокацією та навчанням, гуртуванням спільноти, але тепер доводиться знаходити ресурс, щоб покривати й адресні запити на допомогу. Відчувається, що по всій Україні в батьків ситуація погіршилася: люди втратили дохід чи домівку, чоловіки служать у ЗСУ і не можуть допомагати жінкам». Батькам надають одноразову фінансову та гуманітарну допомогу. Також працюють із запитами лікарів.

Подібний досвід має і благодійний фонд «280 днів». Стратегічна директорка Юлія Рідченко розповідає, що до війни вони займалися просвітництвом, щоб попередити ускладнення вагітності. Коли ж настало 24 лютого, у фонді зрозуміли, що треба змінити фокус діяльності: «Рівень стресу виріс і кожній окремій родині потрібна індивідуальна допомога». Зараз організація працює за двома напрямками: закупівлею обладнання для медичних установ і адресною допомогою вагітним. Їм надсилають супербокси: речі, які можуть знадобитися мамі в пологовому будинку та дитині протягом першого місяця після народження.

Наші співрозмовники кажуть, що на державному рівні фінансування не зменшилося: неонатологія і виходжування дітей покриваються національними пакетами послуг, відбувається системна робота Національної служби здоров’я України та Міністерства охорони здоров’я з постачання обладнання, медикаментів, закупівель. Для батьків це означає, що можна потрапити в лікарню і не витратити жодної власної гривні — історія, яка ще нещодавно звучала як фантастика.

На практиці бувають збої: наприклад, потрібні ліки не встигли пройти сертифікацію або в усій країні залишилося всього п’ять сумішей для вигодовування, а дитині вони необхідні просто сьогодні.

Крім того, реабілітація може тривати роками і тоді рахунок іде на сотні тисяч гривень. Розв’язувати такі проблеми допомагають громадські організації та волонтери. Вони знають, до кого можна звернутися.

«У нас є запити і від батьків, і від лікарів, — розповідає голова «Ранніх пташок» Олександра Балясна. — Нещодавно ми закрили потребу в сканерах для вен. Хороший сканер коштує більше 100 тисяч гривень, купити його без донорської допомоги неможливо. Разом із партнерами ми закупили енцефалограф з неонатальнмии датчиками вартістю більше мільйона гривень. Без цих речей можна вижити, але вони допомагають покращити догляд за немовлям. Як пацієнтська спільнота ми хочемо, щоб кожна дитина мала найкращий старт у житті».

У фонді «280 днів» пояснюють, чому почали закуповувати обладнання: «Багато ускладнень вагітності ми зараз ніяк не можемо попередити. Якщо дитина вже народилася, то у закладі, де її виходжують, повинні бути необхідні засоби». Засновниця фонду Алеся Азарова розповідає, що запити з неонатологічних відділень зазвичай стандартні: реанімаційні стійки, лампи для лікування жовтяниці, лампи обігріву, транспортні інкубатори, кисневі балони, датчики, пульсоксиметри, кисневі трубки.

Обидві засновниці «280 днів» і «Ранніх пташок», Алеся і Олександра — мами передчасно народжених дітей. Їм довелося зіткнутися з цим досвідом, коли доступної інформації було менше, тому вони добре знають ситуацію з різних боків і хочуть допомагати іншим батькам.

Холодні місяці

Забезпечення тепла для дітей є головним пріоритетом взимку: це і в мирні часи було непросто, а зараз і поготів.

«Ранні пташки» мають окремий проєкт, в рамках якого закуповують столики з підігрівом та лампи для фототерапії.

Потрібно, щоб дитина не втрачала жодного грама тепла, навіть в умовах відключень електроенергії.

Тема «вінтеризації», тобто підготовки до зими, актуальна для всіх. Фонд «280 днів» отримує запити не стільки на спеціалізоване обладнання, скільки на бойлери, радіатори, зігріваючі матраци для немовлят, які легко транспортувати і які можуть кілька годин без еклектрики підтримувати температуру тіла дитини.

Проте кризові зміни відбулися не лише в Україні. В інших країнах також є проблеми з паливом та електроенергією. Олександра Баласна розповідає, що у Швейцарії пацієнтська спільнота збирає гроші, щоб оплачувати рахунки за перевезення дітей в реанімацію — лікарня не може оплатити бензин самотужки. І якщо раніше до Міжнародного дня передчасно народжених дітей 17 листопада щороку відбувалися символічні підсвітки відомих архітектурних споруд фіолетовим кольором, то нині скрізь економлять світло і ми можемо лише переглядати світлини з попередніх років та згадувати про акцію.

І «Ранні пташки», і фонд «280 днів» відмічають, що на початку повномасштабного вторгнення було більше охочих надати допомогу — як компаній, так і окремих людей. Але все відбувалося хаотично, всі намагалися робити все й одночасно бігти в різні боки. Зараз робота виглядає системніше. Так, є відтік грошей від пересічних людей, бо у всіх стало менше грошей, але натомість можна йти в розвиток партнерств з бізнесами і пошук грантів. «Швидких грошей стало набагато менше, але з’являється багато грантових пропозицій від великих організацій. Їм потрібен був час, щоб оцінити ситуацію, підготувати програми, запланувати, розподілити на пріоритетні напрямки, — пояснюють Алеся Азарова і Юлія Рідченко з фонду «280 днів». — Гранти від Євросоюзу, від посольств, гранти швидкого реагування — це можливість закрити інфраструктурні потреби, бо це великі кошти».

Олександра Балясна з «Ранніх пташок» висловлює схожу думку: «Якщо одні донори стомлюються, то з’являються інші системні підходи і програми, збільшуються компетенції організації. У нас на початку повномасштабного вторгнення не було досвіду роботи з гуманітаркою, але досвід змінився. Разом з ним змінився і діалог з нашого боку.

На запит організацій «я хочу допомогти», ми можемо відповісти: а як саме? Яку звітність ви хочете отримати, який результат і в якому напрямку? Чи готові ви підготувати для нас пакет документів, щоб усе було прозоро?

Таким чином вибудовуються ефективні схеми роботи.

Знаючи про конкретні потреби від лікарів, ГО звертаються до великих донорів або до інших організацій, які мають певний профіль: наприклад, «Лікарі без кордонів» закривають потребу в парентеральному харчуванні. Ейфорії з приводу допомоги Україні вже немає, але так можна спокійніше планувати роботу і вибудовувати довготривалі стосунки з тими, хто справді готовий допомагати.

Як контролювати неконтрольоване

Передчасне народження — це непердбачуваний процес, якому складно запобігти. А уникнути стресу під час війни та «заспокоїти нерви», якщо ти знаходишся в регіоні, де 20 годин на добу тривають обстріли, неможливо. Неонатологиня Анастасія Стефанишин радить за можливості проходити пренатальний скринінг перед пологами та бути в контакті з медиками. Якщо вони помітять ризик, то принаймні зможуть провести профілактику ускладнень. Довірливий зв’язок із лікарем особливо важливий, щоб не боятися ставити запитання і розвіювати невідомість, якої зараз і так багато. Тож якщо відчуваєте, що спеціаліст не «ваш» і є можливість звернутися до іншого, краще зробити це одразу.

Мають сенс навіть дрібниці: завчасно скласти «пологову валізку» з усім необхідним, щоб потім не стресувати через забуті документи, шукати підтримку в батьківських групах, взяти в лікарню емоційно важливу річ. На етапі інтенсивної терапії в Івано-Франківській обласній дитячій лікарні практикують так звані «клаптики єднання» (bonding squares): зв’язані гачком квадратики з бавовни, які мама носить біля себе, а потім залишає малюку. Запах матері позитивано впливає на нервову та серцево-судинну систему дитини, а запах малюка заспокоює матір і знижує ризик післяпологової депресії.

Схожий ефект має і «метод кенгуру», який в Україні пропагують «Ранні пташки». Суть у контакті «шкіра-до-шкіри» дитини та одного з батьків: потрібно прикласти маля в підгузку до грудей і тримати стільки, скільки захочеться. Малюк чує звичні звуки серцебиття і ритм дихання, відчуває тепло, запах. Дослідження показали, що передчасно народжені діти менше хворіють при виходжуванні «методом кенгуру», ніж при виходжуванні в інкубаторах. Під час війни ця методика набуває нової актуальності, бо без електроенергії так можна забезпечувати температурний баланс і рятувати життя дітей.

«Ми недооцінюємо, як багато треба робити в плані психологічної підтримки», — каже Олександра Балясна. У «Ранніх пташок» існує чат батьків, де вони можуть напряму допомагати одне одному порадами чи справами. Також регулярно в різних містах влаштовують «посиденьки» — живі зустрічі: коли приходять мами і показують фото вже дорослих дітей, це надає сил іншим батькам «поспішайок». На такі зустрічі приходять і психологи. А гаряча лінія організації нині перенесена у Viber.

У 2022 році до Дня передчасно народжених дітей «Ранні пташки» теж влаштовували посиденьки: головним меседжем став саме «метод кенгуру». Харківський регіональний перинатальний центр запросив в гості колишніх пацієнтів, незважаючи на складну обстановку.

 Після 24 лютого у всіх учасників сфери зросло внутрішнє розуміння цінності їхньої роботи: лікарі, батьки та волонтери переконані, що українська медицина може бути на рівні зі світовою, та сподіваються, що війна стане поштовхом до вдосконалень.

Незважаючи на всі жахи, учасники процесу намагаються використати відкриті їм можливості по максимуму. «Якщо ми будемо дивитися вперед і не сприймати себе як країну третього світу, у нас є всі шанси вийти на дуже високий рівень», — каже Анастасія Стефанишин.

Дякуємо Івано-Франківській обласній дитячій лікарні за співпрацю і допомогу в проведенні зйомок та підготовці матеріалу.