В Україні війна триває уже 9-й рік, потреби військових зростають, а їхня соціальна адаптація — дуже важлива. Фонд «Громадянин» запустив програму «Кіборги», що опікується бійцями, які потребують протезування.
Про обізнаність у сфері протезування, чому недостатньо просто встановити протез та як військовослужбовці звикають до життя з такими змінами поговорили з Євгенією Литвиненко, керівницею фонду у сфері комунікації, та Олександром Микитюком, керівником з юридичних питань.
Підтримка держпрограми
Боєць з позивним «Космос» втратив ногу, після протезування планує повернутись на фронт. Боєць з позивним «Піжон» теж втратив ногу 24 лютого 2022 року, мріє знову ходити. Боєць з позивним «Заєць», евакуйований з «Азовсталі», пережив ампутацію ноги, проте хоче і далі воювати. За кожним з них — історія болю і боротьби. І кожному з цих бійців уже допомогла програма «Кіборги».
Фонд «Громадянин» існує 20 років і допомагає дітям-сиротам. Але події війни спонукають відкривати нові сфери допомоги. Тож програма «Кіборги» стартувала у серпні 2022 року, до цього — вивчали тематику, консультувалися з фахівцями і готувалися до нового напрямку роботи. Євгенія Литвиненко каже, що з самого початку діяльність була спрямована тільки на протезування, але пізніше додалися інші послуги. Тепер бійцям пропонують юридичні консультації, психологічну підтримку, онлайн-навчання.
Допомагають не лише військовим, а й українським центрам протезування — закуповують генератори, термошафи (такі пристрої прискорюють виготовлення куксоприймачів, бо швидко і якісно нагрівають пластмасу).
Міністерство соціальної політики має спеціальну державну програму безоплатного протезування бійців, тож «Кіборги» співпрацюють з державою. Коли військові звертаються за консультацією, то команда допомагає зібрати необхідні документи, пояснює потрібні кроки. Проте не всі поранені можуть отримати протез за цією програмою, тож фонд покриває потреби таких людей.
Євгенія пояснює, що стати учасником держпрограми можуть лише громадяни України. Тож «Кіборги» підтримали бійця з громадянством Білорусі, що отримав поранення після приєднання до лав ЗСУ.
«Ми стали підтримкою цій програмі, бо вона не працює з деякими випадками, або коштів не вистачає. Зараз стало багато важких випадків з високими (вище ліктя — ред.) ампутаціями рук, у держави не вистачає грошей на таке протезування. Тож ми допомагаємо», — каже Євгенія.
У фонді кажуть, чим вища ампутація нижніх кінцівок, тим складніша конструкція протезу і тим складніше пораненим навчитись користуватися ним. Якщо ж йдеться про руки, то важкі випадки високих ампутацій передбачають ще й вичленення плечового суглобу. Адже конструкція протезу має забезпечити рух одразу трьох суглобів — плечового, ліктьового та променевого. Такі протези теж значно дорожчі за звичайні і їх важче опанувати.
Історії Кіборгів
До фонду звертаються родини військових або самі бійці, деколи поранені уже знають, що знадобиться додаткова фінансова допомога до державної програми, каже Олександр. Також звертаються протезисти, які мають своїх пацієнтів і потребують допомоги.
Після такого запиту команда зв’язується з військовим, детально дізнається потреби, перевіряє документи. Цим займається Євгенія, вона пояснює, що «Кіборги» концентруються на допомозі військовим та членам їхніх родин, тож перевіряють статус людини, обставини поранення, збирають медичну інформацію, радяться з лікарями. Євгенія також дізнається історію військового — потім вона потрапляє на сайт і кожен благодійник може прочитати, кому саме треба допомога. Оголошують збір на сайті лише тоді, коли знають точну суму протезу. Для програми важлива прозорість, тож без висновків лікарів зборів не починають.
Олександр каже, що на сайт потрапляють історії лише тих бійців, протезування яких фінансує фонд. Зараз їх 26. Євгенія додає, з військовими у них дружні відносини, а кожна історія — як рідна. Навіть після реабілітації вони не втрачають зв’язок, коли з’являється нова активність чи можливість, усі бійці отримують про це повідомлення.
«Деякі не люблять фотографуватися, або втрачають телефони під час поранення, тож фото зникають теж. Але ми просимо тоді у побратимів. Ми знаємо кожного військового, між собою називаємо їх за позивними, це наша велика родина, з якою далі спілкуємося навіть після протезування», — розповідає Євгенія.
«Кіборги» допомагають бійцям, що втратили руки чи ноги, а також допомагають зі складнішими випадками. Наприклад, з ендопротезуванням — це заміна внутрішнього суглоба, візуально зовні змін не видно, адже протез усередині.
«Це дуже важкі операції. Військові переживають надмірне навантаження на суглоби, адже носять на собі мінімум 20 кг (боєкомплект). Додайте складні умови і відсутність відпочинку. Тож ми уже допомогли з протезом для ліктьового суглоба і кількох тазостегнових», — каже Євгенія.
Протезують в Україні
Коли програма тільки починалася, команда мала ідею відправляти бійців на протезування за кордон, але коли почали досліджувати цю сферу, зрозуміли, що протезування в Україні — дуже високої якості. Євгенія каже, що у нас протезують тими ж комплектуючими, що й за кордоном. Багато хто думає, що протезування в Україні — це дерев’яні деталі. Але це не так.
Крім ідентичних протезів та вмілих лікарів, протезуватися в Україні краще через процес обслуговування, каже Євгенія:
«Протез — це як авто, його постійно треба обслуговувати. Це механізм, який теж може ламатися, тож складно постійно їздити за кордон. Також багато кому психологічно важко виїздити з України, а оскільки процес протезування тривалий, то пораненим хочеться провести час з сім’єю, в чужій країні не завжди є змога для цього».
Олександр каже, «Кіборги» співпрацюють з протезними центрами в Україні — це Харків, Львів, Київ. Під кожного конкретного бійця шукають особливе рішення.
«Мета програми — допомогти нашим героям бути супергероями у мирному житті. Ми хочемо, щоб не залишилося ветеранів з обмеженими можливостями. Тож організовуємо найсучасніший протез, реабілітацію та соціалізацію. Також нам важливо робити питання благодійності в Україні модним. Ми, люди, які зараз в тилу, маємо через благодійність, через волонтерство та суспільно корисні справи, доводити це відчуття — бути громадянином», — каже Олександр.
Досягати поставленої мети Фонду допомагають партнери, які долучились до програми «Кіборги». Так, чайні бренди «ТЕТ» та «g’tea» розмістили на своїх товарах логотип фонду і QR-код з посиланням на сайт — та кошти з кожної проданої пачки чаю передають на потреба поранених бійців.
Внутрішнє відчуття, що ти долучаєшся до великої справи, надихає людей, вважає Євгенія:
«Ми єдині і в нас немає “інвалідів”, є всі ресурси, щоб допомогти цим людям стати в прямому сенсі на ноги — і вільно пересуватись, вільно жити без будь-яких обмежень».
Вчитися і відновлюватися
Протезування і справді не єдина опція, яку пропонує програма. Дехто після реабілітації хоче повернутися до війська, але є бійці, для яких важливо почати щось нове у цивільному житті. Тож «Кіборги» пропонують навчання.
Самі бійці кажуть, що під час тривалої реабілітації мають можливість приділити час навчанню.
«Це нова гілка програми, започаткована з січня 2023 року. Ми бачили запит щодо навчання, але й мали сумніви. Тож зробили опитування серед наших бійців і отримали результати — 30 % хочуть кардинально змінити сферу, а майже всі хочуть вчити англійську мову», — пояснює Євгенія.
Витрати на таке навчання покривають партнери, а не приватні особи. Адже донати від благодійників збирають виключно на протезування. Почали з курсів англійської мови, і професій з IT-сфери: рекрутинг, тестування, каже Олександр. Зараз фонд отримав грант від БФ «Благо» саме на організацію навчання для поранених бійців та осіб з інвалідністю.
Партнерами «Кіборгів» стали харківські організації — школа англійської мови «Професіонал» та ІТ-курси Sigma Software University. Вони проводять онлайн-заняття — це зручно, адже бійці перебувають у різних містах України чи за кордоном.
Психологічну підтримку пропонують усім, але залучають фахівців лише за згоди пацієнтів. Частіше за такою допомогою звертаються саме члени родин військових, серед амбасадорів «Кіборгів» є військовий психолог, що може проконсультувати бійців, каже Євгенія. З таким спеціалістом бійці більш охоче йдуть на контакт, адже він краще розуміє стан військових.
«У психологічній підтримці опираємося на партнерів — у нас є дружні організації, що готові допомогти. Деколи достатньо розмови онлайн, але буває потреба і живого спілкування», — пояснює Олександр.
Закінчення війни не означатиме закінчення програми «Кіборги», каже Олександр. Адже життя на протезі — це постійний процес.
«У нас є стратегічне бачення — підтримувати ветеранський спорт і особливо спорт для тих, хто на протезі. Підтримувати повсякденну реабілітацію, бо для людей на протезі спорт — це не лише гобі, а необхідність, вони повинні підтримувати свою фізичну форму, бо будь-яка зміна ваги тягне за собою зміну кукси — а це потреба змінювати протез», — пояснює Олександр.
Поширювати інформацію про важливість протезування — одне із завдань фонду. Це роблять і амбасадори програми. Наприклад, військовий Роман Кашпур. Він пішов до війська у 2016 році, а у 2019 — втратив праву ногу через міну. Проте це не зупинило чоловіка — навіть на протезі він веде активний спосіб життя і бере участь у спортивних змаганнях. 23 квітня Роман брав участь у Лондонському марафоні, біг повну дистанцію 42,195 км на протезі, щоб привернути увагу до питань допомоги пораненим, які втратили кінцівки, та зібрати кошти на протезування військових.
Рятувати побратимів
Кожна історія бійця — важлива. Зараз фонд активно збирає більше мільйона гривень на протез для військового медика з позивним Ватутін. Олександр розповідає, що хлопець Вадим звернувся у соцмережі фонду, бо втратив руку. Він хоче отримати сучасний біонічний протез і повернутися на службу. Каже: «Хочу рятувати побратимів».
«Протези рук складні й дорогі, і треба розуміти навантаження на кінцівку, обслуговування в умовах бойових дій. Тут потрібен конкретний протез і коштує він немало, але ми чітко вирішили, що вартість не має бути перешкодою до мети захисників», — каже Олександр.
Євгенія додає, що Вадим — стриманий і зосереджений. Він міг не їхати на «нуль», але розумів, що буде там потрібний. Досвіду у Ватутіна чимало: як бойовий медик був у Бучі, Ірпені, Мощуні, Лисичанську, Сєверодонецьку. На сайті читаємо:
«Пам’ятаю останнє бойове завдання. Як найбільш досвідчений підрозділ, ми висунулися вночі на штурм, але ворог влаштував засідку. Все, що я встиг побачити, це, як мені під ноги падає снаряд від танку, та відчути кулю, яка потрапляє у праве коліно. Посікло уламками ноги, легені. Подробило ліву руку, згодом її ампутували лікарі. Я одразу розумів, що врятувати її буде неможливо».
Вадим не зможе повернутися на «нуль», але його досвід стане в пригоді:
«Ми ж бачимо, скільки закордонних фахівців навчають наших хлопців. Але серед наших теж уже є ті, що мають досвід і можуть передати його іншим, навчити військових. Це унікальний досвід бойових дій, в іноземців його немає», — каже Євгенія.
Більше про Ватутіна можна прочитати на сайті.