«Мій телефонний друг» – це всеукраїнський проєкт дружньої підтримки людей, що опинилися на самоті та відчувають брак спілкування.
Проєкт був створений як відповідь на пандемію COVID-19. Протягом локдауну волонтери щотижня телефонували підопічним – самотнім людям похилого віку, людям з інвалідністю, батькам-одинакам та усім, хто опинився на самоті.
З початком повномасштабної війни понад 10 мільйонів українців були змушені покинути рідні домівки та переїхати в інше місто чи країну, тому роботи у волонтерів проєкту побільшало. Вони підтримують також тих, хто постраждав через війну.
Ігор – актор, режисер, викладач, а зараз ще й волонтер проєкту «Мій телефонний друг» від Української Волонтерської Служби.
Професія Ігоря безпосередньо пов’язана зі словами та емоціями, тож у цій історії телефонної дружби ви відчуєте силу слова, яка здатна поєднувати людей у різних куточках країни.
Війна, що стала поштовхом до волонтерства
«Коли 24-го лютого у нашій країні почалася повномасштабна війна, я почав думати, що робити. В один момент звичне життя ніби зупинилося, і ти починаєш шукати способи бути корисним для людей, для країни. У мене це було саме так. Я розумів, що навряд чи зможу взяти зброю до рук, тому долучився до волонтерства».
Ігор розпочав із пошуків волонтерських груп та каналів. Подавав свої заявки всюди, куди тільки можна було, але відповіді так і не отримував.
«Пригадую, що випадково знайшов канал Української Волонтерської Служби в Телеграм, у якому була інформація про пошук волонтерів до проєкту Мій телефонний друг. І я знову подав анкету. Цього разу мені відповіли».
Дружба в окупації
Зараз чоловік має двох підопічних у проєкті – пан Степан та пан Володимир.
З паном Володимиром спілкуються трохи менше, адже він живе у тимчасово окупованому місті Запорізької області. «Я розумію, що він боїться спілкуватися зі мною, боїться, що наші розмови можуть підслуховувати, і тому дуже обережно розмовляє».
«Скільки б тобі не було років, тобі хочеться жити. І не дуже хочеться, щоб до тебе у дім прийшли росіяни» – ділиться Ігор у розмові.
Телефонні розмови волонтера й підопічного розпочинаються із простого: як спалось, що їли, як справи. До теми окупації Ігор завжди підходить обережно та стежить за паном Володимиром. Коли відчуває, що він може й хоче розмовляти про це, тоді запитує. Інколи пан Володимир каже: «Давайте сьогодні про це не будемо».
«Але ми з ним спілкуємося незважаючи ні на що, і я навіть «контрабандою» намагаюся передати новини про Україну. Місто в окупації: без доступу до всього українського» – додає Ігор.
Окрім телефонних діалогів, Ігор намагається допомогти співрозмовнику іншими способами. Наприклад, нещодавно придбав та відправив необхідні ліки, які на тимчасово окуповану територію складно передати.
«Пан Володимир хворіє, тож я йому передав ліки в окуповане місто. Спочатку знайшов людей в Запоріжжі, відправив їм пакунок. Ці добрі люди передадуть їх до лікарні, у якій місцеві збирають допомогу для окупованих міст. Звідти вже доставлять до міста, у якому мешкає пан Володимир. Уже два тижні він не може отримати допомогу, бо на російських блокпостах не пропускають нікого».
Сьогодні потрібно робити все для того, аби ми разом перемогли. Якщо людина відчуває, що вона не сама, відчуває вашу підтримку, то що може бути важливіше? Ми робимо добру справу і хай нам вистачить сил для перемоги.
Розмова з Ігорем записана волонтерами ініціативи “Мій телефонний друг”.
Приєднатися до проєкту можна за посиланням.
